ЛЕКЦИЯ 1. ПОЛІТЕКОНОМІЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНА НАУКА . ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТЕКОНОМІЇ. 1. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

ЛЕКЦИЯ 1. ПОЛІТЕКОНОМІЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНА НАУКА . ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТЕКОНОМІЇ.

 

1. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

2. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

3. ПРЕДМЕТ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

4. МЕТОД І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 4-22.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

1. МІСЦЕ ПОЛІТЕКОНОМІЇ В СИСТЕМІ ІНШИХ НАУК

2. МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3. ЗАКОНИ ТА КАТЕГОРІЇ ПОЛІТЕКОНОМІЇ

4. ПОЗИТИВНА ТА НОРМАТИВНА ПОЛІТЕКОНОМІЇ

5. ПОЛІТЕКОНОМІЯ ТА ОБГРУНТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку… 1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни; 2)… Антуан де Монкретьєн (1575—1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів — представників меркантилізму.…

ОСНОВНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

Проте сучасна західна економічна наука пов’язана не тільки з розвитком теорій мікро- і макроекономіки. Найвидатніші зарубіжні вчені завжди були… Видатне місце в сучасній економічній думці належить Дж. М. Кейнсу (1883—1946)… З іншого боку, на думку Дж. М. Кейнса, найзначнішою хибою сучасного капіталізму є надмірна нерівність у розподілі…

ПРЕДМЕТ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

  Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство,… Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що…

МЕТОД І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Проте дані самі по собі нічого не пояснюють. Завдання наукового дослідження полягає не в тому, щоб реєструвати і колекціонувати цифри, події, а в… Проникнення в сутність досліджуваних явищ можливо лише на базі застосування… Загальним засобом пізнання економічної дійсності є діалектичний метод (Гегель і Фейєрбах). Даний метод припускає…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 23-38.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

1. ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА І ПРОДУКТ ВИРОБНИЦТВА

2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА

3. КОРИСНІСТЬ ПРОДУКТУ

4. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ , ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З ПОТРЕБАМИ , СПОЖИВАННЯМ ТА ВИРОБНИЦТВОМ.

 

 

ВИРОБНИЦТВО ТА ЙОГО ОСНОВНІ ФАКТОРИ . ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ

Виробництво представляє взаємодію факторів виробництва. Радянська схема: Суб’єктивний Об’єктивний Робоча …

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА ЇХ СУТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою —… · що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в… · як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

Рархія потреб за А.Маслоу

Безмежність і обмеженість породжують дію 2 економічних законів: закон зростання потреб і закон розвитку продуктивних сил. Сутність І закону полягає… ІІ закон – це закон, згідно з яким внаслідок з технічних і науково-технічного… Вр = f(Пц)

КОРИСНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ , ЙОГО ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ

Корисність – це його здатність задовольнити ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох благ знаходиться у прямій залежності від їх природних… Закон граничної корисності має велике значення як при організації виробництва…  

ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС ЙОГО СУТЬ ТА ПОТРЕБА

У системі інтересів виокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні,… З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ- ні і перспективні, з… У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку.…

Класифікація економічних інтересів

2. За ознакою об’єктивності (морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, грошово-фінансові, майнові). 3. З погляду часових аспектів (поточні і перспективні). 4. З позиції усвідомлення (істинні, помилкові, неправильні, фальшиві).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 1. ПРОДУКТИВНІ СИЛИ ЯК МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ 2. МАРКСИСЬКИЙ ПІДХІД ЩОДО ВИВЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 1. СУТНІСТЬ ВЛАСНОСТІ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВЛАСНОСТІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 1. ВИРОБНИТВО ЯК ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОЇ ПРАЦІ 2. НТР ТА ЗМІНИ У ЗМІСТІ ТА ХАРАКТЕРІ ПРАЦІ

Як споживчі вартості товари можуть задовольняти різноманітні потреби людини. Одні види корисних речей служать забезпеченню виробничих потреб, наприклад машини, верстати, інструменти, сировина і т. п. Інші товари задовольняють особисті потреби людей матеріального або духовного характеру. Так, різноманітні види одягу, їжа, взуття, меблі забезпечують матеріальні, а газети, часописи, книги — духовні потреби людини.

Споживча вартість не завжди є товаром. Щоб стати товаром, вона повинна мати ознаки товару для задоволення потреб не самого виробника, а інших членів суспільства, тобто бути суспільною споживчою вартістю. Але й не всяка суспільна споживча вартість є товаром. Якщо кріпак виробив хліб і віддав його за оброк поміщику, то він створив споживчу вартість не для себе, а для інших, тобто сформував суспільну споживчу вартість. Проте вона не є товаром, оскільки передана в руки інших безкоштовно. Щоб річ стала товаром, вона має переходити з рук у руки не задарма, а в обмін на щось, на якусь іншу споживчу вартість в тій або іншій пропорції. Інакше кажучи, річ як товар повинна бути не тільки суспільною споживчою вартістю, але й міновою вартістю. За товарного виробництва споживча вартість стає речовинним носієм особливої суспільної властивості — мінової вартості.

Споживча вартість перетворюється на товар за таких умов: вона має бути продуктом праці, суспільною споживчою вартістю, передаватися не безоплатно, а за допомогою обміну, купівлі-продажу.

Мінова вартість товару характеризується насамперед як кіль­кісне співвідношення, в якому споживчі вартості одного виду обмінюються на споживчі вартості іншого виду. Якщо, наприклад, пара чобіт обмінюється на костюм, то це означає, що мінова вартість пари чобіт дорівнює одному костюму. Мінові вартості, у котрих одні види товарів обмінюються на інші, не є постійними, раз і назавжди заданими.

Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарів та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Звичайно, зміни мінової вартості під впливом коливань попиту і пропозиції мають місце. Але це свідчить лише про залежність коливань мінової вартості при припущенні, що попит і пропозиція дорівнюють одне одному. У даному разі коливання попиту і пропозиції перестають що-небудь пояснювати, і питання, чому за даний вид товарів дають саме стільки інших товарів, а не більше і не менше, залишається невирішеним. Необхідно знайти ту об’єктивну основу, що регулює не випадкові пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а закономірні, типові пропорції обміну товарами.

Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами. У цьому — заслуга авторів теорії Г. Маклеода і Дж. Стюарта (Великобританія) з позицій розвитку загальної проблеми вартості.

Інша теорія — теорія витрат виробництва — підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва. Основоположниками її виступили Р. Торренс, Дж. С. Мілль, Д. Мак-Куллох та ін. Ця теорія не суперечить трудовій теорії вартості. Вона розглядає останню як витрати виробництва з точки зору суспільства, або, за визначенням К. Маркса, як реальні витрати виробництва. З погляду суспільства витрати виробництва будь-якого товару зво-
дяться до витрат утіленої праці, необхідної праці (вартості робочої сили) і додаткової праці (додаткової вартості). У цих витратах праці і полягають витрати суспільства на виробництво даного товару.

З теорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторів виробництва (автор — французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь у процесі виробництва капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників у міру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості. Вади даної теорії полягають у тому, що вона ототожнює капітал із капіталістом, а землю — із землевласником. У цій теорії капітал варто розглядати не як категорію експлуатації, а як раніше створену вартість, як суспільну форму трудової вартості в умовах загального товарного виробництва. Власник цієї вартості має право на дохід так само, як і власник вартості робочої сили. За сучасних умов у процесі виробництва бере участь і четвертий чинник — підприємництво.

Найбільш популярною на Заході є теорія граничної корис-
ності. Автори її — Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (Австрія). Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності. Згідно з цією концепцією, цінність (вартість) речі визначається тим значенням, що їй надає людина у своїй свідомості. Інакше кажучи, цінність речі зумовлюється корисністю її для тієї або іншої особи. У свідомості кожної людини, зазначають представники цієї школи, одні речі набувають більшого значення, інші — меншого. Ступінь потреби в різноманітних речах неоднаковий, і вони мають тому різну корисність і цінність. Але й різні екземпляри однієї і тієї ж речі теж мають неоднакову корисність. Цінність речі визначається, за положеннями цієї школи, значенням, що надається тому екземпляру, який задовольняє найменш напружену потребу з числа тих, що можуть бути задоволені при даному запасі цього блага, цієї речі. Корисність такої речі є найменшою, граничною (звідси і назва концепції — теорія граничної корисності).

Для доказу та ілюстрації теорії граничної корисності її прихильники звертаються не до сфери виробництва товарів, а до психологічних переживань людей, що потрапили в умови, де вони мають справу з обмеженим запасом тих або інших благ і не можуть його змінити. Наприклад, у людини, що потрапила до пустелі, є три посудини з водою. Передбачається, що кожна з них потрібна для задоволення визначеної потреби у воді. Припустимо, що вода першої посудини призначена для вгамування спраги людини. Позначимо корисність цієї води числом 10. Це найбільш напружена потреба. Вода іншої посудина необхідна для приготування їжі. Корисність цієї води можна позначити числом 9. Вода третьої — для освіжіння тіла людини. Її корисність позначимо числом 8. Отже, третя потреба в ряду трьох найменш напружена. Вона визначає граничну корисність води. За наявності в суб’єкта трьох посудин води цінність однієї з них дорівнюватиме 8. Якби людина позбавилася однієї з трьох посудин, то цінність однієї становила б уже 9. Якби в неї залишилася тільки одна посудина з водою, її цінність сягала б 10. Гранична корисність змінюється, змінюється і цінність.

Ті фахівці, які абсолютно не сприймають дану теорію, висувають таку логіку заперечень. Товари мають об’єктивну споживчу вартість для суспільства, а не суб’єктивну споживчу вартість для виробників. Товар виготовляється для продажу, не будучи корисністю для його виробника. Психологічні оцінки в дусі теорії граничної корисності можуть виникнути в умовах пустелі або на незаселеному острові, де немає жодного виробництва, але вони не можуть з’явитися за товарного виробництва, коли є ринок, на якому продаються всі необхідні продукти. Оцінки людей поза суспільством, у пустелі, дрімучому лісі можуть бути об’єктом психології, але об’єктом політичної економії є тільки відносини, пов’язані прямо або опосередковано з виробництвом. У суспільстві, де люди постійно виробляють та обмінюють продукти, товари для виробника мають однакову цінність. Вони потрібні йому тільки як засіб одержання інших речей. Самі ж по собі вони для нього не є ні корисністю, ні граничною корисністю.

Що ж робить різноманітні товари порівняними, що лежить в основі їх обміну?

Тим загальним, що міститься в усіх товарах і робить їх зіставними, є праця. Всі товари — продукти праці. Порівнюючи това-
ри один з одним, люди по суті зіставляють втілену у цих това-
рах працю. Матеріалізована таким чином праця утворює вартість товару і визначає ті пропорції, в яких товари обмінюються один на одний. Зі зміною витрат праці на виробництво тих або інших товарів змінюється й їх вартість, а відповідно і ті пропорції, в яких товари обмінюються один на одний. Отже, в основі мінової вартості товарів лежить вартість, зумовлена кількістю праці, витраченої на виробництво товарів. Мінова вартість служить формою прояву вартості.

Які б не були природні якості того або іншого товару, його вартість залежить тільки від кількості втіленої в ньому праці. За виразом К. Маркса, вартість товарів не містить «ні атома речовини природи». Втілена в товарах праця є субстанцією вартості. Тому величина вартості товару визначається кількістю витрат суспільно необхідної праці для його виробництва. Мірою праці, а отже, й мірою вартості є робочий час. Проте відомо, що одному товаровиробнику потрібно на виробництво товару більше часу, ніж іншому. При цьому різниця в розмірі витрат праці може бути дуже значною, оскільки товаровиробники користуються неоднаковими знаряддями праці, мають різний ступінь майстерності, працюють з різноманітною напруженістю (інтенсивністю). Кількість праці, що витрачається на виробництво товару окремим товаровиробником, має назву індивідуальна праця.

 

Міра індивідуальної праці — індивідуальний робочий час, що є так само мірою індивідуальної вартості товару. Проте мінова вартість визначається не індивідуальною, а суспільною вартістю товару. У свою чергу, величина вартості товару встановлюється за витратами суспільно необхідної праці, що вимірюється суспільно необхідним робочим часом (тобто таким, що потрібний для виготовлення якоїсь споживчої вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середніми в даному суспільстві рівнями продуктивності й інтенсивності пра­ці. Під суспільно необхідними умовами виробництва, що визначають величину вартості товарів, розуміються такі умови виробництва, за яких виготовляється основна маса товарів даного виду.

Завдяки змінам в умовах виробництва суспільно необхідний робочий час не залишається раз і назавжди заданим. Його модифі­кації зумовлюють зміни величини вартості товару. Остання визначається не тими витратами праці, що знадобилися на його виробництво, а тими, що є суспільно необхідними для його відтворення.

Зміни величини суспільно необхідного робочого часу і вартості товарів визначаються перемінами у продуктивності праці. Величина вартості одиниці товару трансформується в зворотному відношенні до зміни продуктивності праці: з її підвищенням вартість одиниці товару зменшується.

У товарному господарстві конкретна праця має специфічні риси. Вона є працею економічно відокремленого самостійного товаровиробника і виступає як приватна праця. Оскільки конкретна праця кожного окремого товаровиробника — це ланка в системі суспільного поділу праці, вона є суспільною, проте безпосередньо виступає як праця приватна. Формально всі приватні виробники самостійні і незалежні один від одного. Кожний здійснює процес виробництва на власний розсуд: сам обирає сферу виробництва, визначає обсяг виробництва, місце і час збуту і т. п. Водночас приватні товаровиробники пов’язані один з одним системою суспільного поділу праці. Кожний виготовляє товари не для себе, а для інших. Через спеціалізацію один товаровиробник потребує продукти праці інших і без обміну з ними не може здійснювати процес власного виробництва. Тобто виробництво одного товару пов’язано з виробництвом інших. Отже, за своїм характером праця кожного товаровиробника носить суспільний характер. Між суспільними і приватними рисами праці існує глибоке протиріччя, що являє собою основну суперечність товарного виробництва. Формально кожний товаровиробник може створювати споживчу вартість, яку забажає, і в будь-якій кількості. Насправді він повинен виробляти тільки такі споживчі вартості, що потрібні суспільству, мають суспільну споживчу вартість і в такій кількості, що необхідно суспільству. Якщо товаровиробник не зробить цього, вироблений ним продукт не буде прийнятий в обмін, і він не одержить можливості придбати продукти праці інших товаровиробників.

Конкретна праця товаровиробника безпосередньо виступає як приватна праця. Суспільна ж природа праці, її однорідність, порівняність, спроможність створювати вартість існують приховано. Ця сторона праці, що створює товар, дістає своє відображення через категорію абстрактної праці. На відміну від конкретної, що є якісно різнорідною, абстрактна праця характеризується як праця якісно однорідна. Тобто, праця, що створює вартість одного товару, має такі самі якості, як і праця, що створює вартість інших товарів. Хоча коваль і пекар витрачають свою працю у різних конкретних формах, їх діяльність з фізіологічної точки зору має ту саму основу — витрату мускулів, нервів, мозку і т. п. Абстрактна праця і являє собою специфічну суспільну форму праці — праці в товарному виробництві.

Витрати праці у фізіологічному розумінні завжди існували й існуватимуть, оскільки будь-який процес праці за будь-якого суспільного устрою потребує таких витрат. Але фізіологічна рівність різноманітних видів праці створює тільки матеріальну основу абстрактної праці. Лише в суспільстві, де товаровиробники відособлені один від одного, виявлення, врахування суспільної природи їхньої праці можливі тільки за допомогою трудової субстанції, що міститься в товарі. Іншого способу виразу суспільної природи праці в господарстві приватних товаровиробників немає і бути не може.

Як матеріалізація абстрактної суспільної праці всі товари набувають однакової якості і стають кількісно порівняними. Якщо уявити сукупну суспільну працю у вигляді однієї суспільної робочої сили, а процес праці — як витрату цієї робочої сили, то кожний товар виявиться втіленням частини витрат цієї єдиної робочої сили. Отже, абстрактна праця — це специфічна економічна категорія товарного виробництва, що відображає певні економічні відносини.

Точка зору, що величина вартості товарів визначається кількістю праці, витраченої на їх виробництво, була висловлена ще класиками буржуазної політекономії У. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо. Властивість праці створювати вартість розглядалася ними як вічна і природна властивість будь-якої праці. Звідси — сентен­ція про те, що будь-яка річ, створена людською працею, має вартість. Своє завдання ці вчені вбачали не в тому, щоб пояснити, чому і яка праця стає творцем вартості, а в тому, щоб знайти об’єктивну основу для визначення величини вартості товарів. Таке пояснення вартості відповідало класовій природі буржуазної політичної економії, що розглядала капіталістичну форму виробництва, за якої продукти створюються як товари і мають вартість.

Тільки К. Маркс уперше розкрив двоїстий характер праці, що створює товар. Тим самим був зроблений переворот у теорії вартості. Отже, конкретні види праці характеризуються не тільки розбіжностями у прийомах, знаряддях і результатах праці, але й звичайно відмінностями у необхідній підготовці робітників. Одні види конкретної праці, які називають некваліфікованими, можуть виконуватися всіма працездатними членами суспільства, що мають звичайні для даної історичної епохи освіту та рівень культури, інші, які називають кваліфікованими, потребують особливої спеціальної попередньої підготовки.

Праця, що потребує особливої підготовки, — це кваліфікована праця, що відрізняється від праці некваліфікованої, яка не потребує особливої, спеціальної підготовки. Так само різниться праця складна від праці простої.

Вартість товарів вимірюється кількістю робочого часу, витратами простої праці. Тому складніша праця за рівні проміжки робочого часу завжди створюватиме більшу вартість, ніж проста праця.

У процесі зведення різноманітних видів праці до абстрактної відбувається редукція праці, тобто зведення її від складної до простої. Праця рибалки, наприклад, не потребує особливої підготовки і може бути прийнята за просту, а працю ювеліра (оскільки тут необхідна попередня підготовка) можна вважати складною.

Процес редукції праці здійснюється в процесі обміну товарами стихійно, незалежно від волі і бажання людей, нібито за їх спиною. Якщо пропорції обміну товарів не відповідатимуть ступеню складності витраченої на їх виробництво праці, то почнеться перерозподіл праці по сферах виробництва. Так, якщо продукт 10-годинної праці ювеліра, при наших припущеннях, обмінюватиметься на продукт менше, ніж 20-годинної простої праці, то відпаде стимул до підготовки ювелірів і кількість застосовуваної ювелірної праці зменшиться. Скоротиться товарна маса ювелірних виробів. Якщо ж продукт 10-годинної праці ювеліра обмінюватиметься на продукт, що містить понад 20 годин простої праці, то збільшиться число людей, що готуються стати ювелірами, підвищиться обсяг ювелірної праці, отже, маса запропонованих на ринку ювелірних виробів зросте. Врешті-решт, зміняться пропор­ції обміну. Таким чином діє механізм редукції праці.

 

 

3. ЗАКОН ВАРТОСТІ ТА ЙОГО РОЛЬ У ТОВАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

 

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається законом вартості. Він є основним законом простого товарного виробництва.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв’язок між суспільно необхідною працею, витраченою на виробництво товару і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

Закон вартості відтворює: внутрішньо необхідні істотні і стійкі зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом; внутрішньо необхідні і стійкі зв’язки між вартістю і цінами товарів; наявність стійких зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої забезпечується взаємний вплив одного виробника на іншого; внутрішньо необхідні зв’язки між працею виробника товарів (суспільно необхідним робочим часом та умовами виробництва); наявність стійкого зв’язку між попитом і пропозицією; обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці.

Найповніше сутність закону вартості як основного закону простого товарного виробництва виявляється через його функції.

Механізм дії закону вартості в умовах стихійного господарства припускає коливання цін навколо вартості. Відхилення цін від вартості є своєрідним барометром, що показує диспропорції в розподілі суспільної праці. Якщо в даній сфері докладається недостатньо суспільної праці і попит на товар, вироблюваний тут, не задоволь­няється, ціна товару перевищуватиме вартість. Якщо в дану сферу вкладається занадто багато суспільної праці і пропозиція товарів для продажу перевищує попит на них, ціна впаде нижче за вартість. Проте на відміну від звичайного барометра, що тільки показує погоду, але не може на неї впливати, механізм коливання цін не тільки констатує зміну пропорцій, але й є знаряддям їх стихійного регулювання.

Припустимо, що в даний момент на ринку з’явився підвищений попит на чоботи і знижений — на костюми. Ціна чобіт перевищить вартість, а костюма — стане нижчою за вартість. Це призведе до того, що кравці не одержать повного відшкодування витрат своєї праці; шевці, навпроти, привласнюватимуть якусь додаткову, зайву частину суспільної праці. За таких умов неминуче почнеться перелив праці, капіталів зі збиткових сфер у вигідні. Число шевців збільшиться, число кравців скоротиться. Кількість чобіт, що надходять на ринок, зросте, а костюмів — зменшиться. Тож зміниться співвідношення між попитом і пропозицією, почнеться відхилення цін в інший бік.

У процесі розподілу праці між сферами вартість в остаточному підсумку і виявляється центром, навколо якого коливаються ринкові ціни товарів. Через стихійне коливання цін закон вартості розподіляє і перерозподіляє працю відповідно до суспільних потреб, регулює встановлення визначених пропорцій між різноманітними сферами виробництва.

У кожній галузі виявляється то надлишок пропозиції над попитом, то нестача пропозиції порівняно з попитом. Це неминуче, оскільки перелив праці з однієї сфери в іншу ніхто свідомо не визначає; цей процес відбувається стихійно. Тому збіг пропозиції з попитом може бути лише моментом, а їх розбіжність — звичайним явищем. Тимчасова пропорційність досягається лише шляхом її постійного порушення.

Стихійний характер закону вартості і весь механізм його дії за приватного виробництва призводять до постійних змін в економічному положенні товаровиробників. Між товаровиробниками неминуче триває конкурентна боротьба. Якщо ціна на товар підвищується, то виграють виробники цього товару, а споживачі (покупці) програють. Якщо ціна знижується, то, навпаки, програють виробники, а покупці виграють. За визначеними межами втрати від зниження цін можуть виявитися настільки значними, у першу чергу для тих виробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, що вони не зможуть продовжувати процес виробництва: виторг від продажу товару буде менше, ніж необхідно для купівлі сировини і забезпечення виробника та його сім’ї засобами існування.

Якщо навіть товари продаються за вартістю, суперечності між індивідуальною та суспільно необхідною працею призводять до диференціації товаровиробників. Ті з них, в яких витрати праці на виробництво товарів менші, ніж суспільно необхідні, у разі продажу товарів за єдиною суспільною вартістю зможуть одержати виграш і збагатитися.

Товаровиробники, індивідуальні витрати яких вищі за суспільно необхідні, навпаки, у разі продажу товарів за суспільною вартістю зазнаватимуть збитків. Їх становище швидко погіршуватиметься, рівень життя знизиться, а виробництво почне занепадати. Такі виробники зрештою збанкрутіють, вони позбавляться будь-яких засобів виробництва, а отже, й можливості жити за рахунок праці у своєму власному господарстві.

Становище тих товаровиробників, в яких індивідуальні витрати збігаються із суспільно необхідними, характеризується постій­ною нестабільністю, оскільки суспільно необхідний робочий час не залишається незмінним. Як тільки краща група почне робити основну масу товарів даного роду, величина вартості знизиться. Тепер суспільно необхідним робочим часом стане час, що витрачається кращою групою. Середня група виявиться на положенні тих товаровиробників, в яких індивідуальні витрати перевищують суспільно необхідні, що неминуче позначиться на стані їх господарства.

Таким чином, конкурентна боротьба, суперечності між індивідуальною і суспільно необхідною працею неминуче призводять до того, що частина товаровиробників збагачується і збільшує масштаби виробництва; решта розорюється.

Протиріччя між індивідуальною і суспільно необхідною працею є рушійною силою в розвитку продуктивних сил за умов товарного виробництва. Воно змушує товаровиробників підвищувати продуктивність праці шляхом вдосконалення техніки й організації виробництва. Жорстка конкурентна боротьба, під час якої виживають тільки сильніші, змушує товаровиробників ставати на шлях впровадження технічних удосконалень. Інакше розорення неминуче.

Зростання продуктивності праці веде до зниження вартості товарів, а відповідно й їх цін. Це, в свою чергу, надає нового поштовху підвищенню продуктивності праці. Якщо при натуральних формах господарства тисячоліттями могли зберігатися старі, «дідівські» прийоми і методи виробництва, рутинна техніка, то за товарного виробництва такий застій неможливий. Розвиток продуктивних сил, підвищення продуктивності праці диктуються тут самим характером економічних відносин. За цієї форми виробництва прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно швидше, ніж при замкненому, натуральному господарстві. Дана функція називається рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил. У суспільстві товаровиробників усе робиться для ринку. Тому будь-яка річ наділяється властивостями товару. Вартість останнього ж стає такою самою його «природною» властивістю, як і його споживча вартість. Пропорції обміну між різними товарами виступають як речовинна властивість товарів, а не як вираз визначених пропорцій праці, витраченої їх власниками. Починає здаватися, що світ речей має свої незалежні від людей закони. Більше того, люди стають залежними від руху речей, від відносин між речами. Той або інший розмір суспільної вартості, на відміну від індивідуальної, коливання цін навколо вартості — все це вирішальні чинники, які впливають на долі товаровиробників.

Відносини людей набувають форми відносин речей, а речі нібито одержують суспільні властивості. Наприклад, мінова вартість — кількісне визначення відносин двох товарів, речей. Але за цими відносинами криються виробничі, трудові стосунки людей: речі співвідносяться одна з одною як кількість людської праці, втіленої в них. Порівняння товарів є по суті зіставленням праці людей, що створили ці товари. Пропорції обміну речей є не що інше, як визначена форма прояву і реалізації визначених пропорцій суспільної праці, що містяться в цих речах.

Ми з’ясували, що за міновою вартістю криється вартість, яка є матеріалізованою працею. За всіх систем суспільних відносин речі були продуктами праці. У даному розумінні праця завжди уречевлюється. У товарному ж господарстві уречевлення має інший зміст. Праця окремої особи в такому господарстві має суспільну значимість і являє собою частку сукупної суспільної праці тільки в речі. Тому саме як носій визначеної кількості суспільної праці продукт є вартістю. Ця суспільна властивість речі, як ми вже бачили, не може зумовлюватися фактом фізичної витрати праці. На річ може бути витрачена одна кількість праці, а в дійсності вона може бути носієм цілком іншої кількості суспільно значимої, суспільно необхідної праці. Вартість є речова форма існування витраченого на виробництво продукту суспільної праці.

Товарна форма відносин припускає, що люди не тільки вступають в стосунки між собою з приводу речей, але самі ці стосунки здійснюються через речі, у речовій формі. Оскільки тут єдиною формою зв’язку є приватні відносини товаровиробників з приводу створення ними речей, остільки їх суспільні відносини неминуче здійснюються у формі відносин продуктів їх праці. Речова форма виразу витрат суспільної праці є специфічною, властивою суспільству товаровиробників. Речовою є, таким чином, не тільки мінова вартість як вираз вартості одного товару в іншому, але й сама вартість. Вона виступає як суспільна властивість продукту. Зовнішні форми свого виразу і руху ця властивість знаходить у міновій вартості. Остання є формою виразу вартості продукту. Вартість, у свою чергу, є предметною, речовою формою буття абстрактної праці. Відповідно до цього ніякої іншої форми виявлення вартості, крім мінової, тобто мінового відношення речей, немає.

 

ЛЕКЦІЯ 6. РИНОК: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ РИНКУ .

2. КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКІВ

3. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ. МОДЕЛІ РИНКУ

4. СТРУКТУРА РИНКУ.МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Кирилова В.М. Конспект лекцій по політекономії ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ 1. РИНОК ЯК ПОЛІСИСТЕМНЕ УТВОРЕННЯ

Функції конкуренції

1. Стимулююча.

Полягає у тому, що конкуренція сприяє заохоченню тих, хто раціональніше використовує фактори виробництва для найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновітніші досягнення науки і техніки, організацію праці і управління.

2. Сапуюча функція.

3. Розподільча функція (розподіл факторів виробництва, доходів і продукції).

Форми конкуренції

В залежності від співвідношення монополізації та конкуренції виділяють декілька моделей ринку: – ринок досконалої конкуренції; – ринок монополістичної конкуренції;

Типи ринків

2. Вільної конкуренції. 3. Регульований. 4. Деформований.

Нший підхід

2. Ринок монополізований. 3. Регульований.

Нфраструктура

2. Фінансово-кредитні елементи (податкова система, банки, фінансові установи). 3. Організаційно-дослідницькі і освітні елементи (НДІ, навчальні заклади,… Основними елементами інфраструктури сучасного ринку є: біржі (товарні, сировинні, фондові, валютні), їх організаційно…

Функції інфраструктури

2. Сприяння учасникам ринку у реалізації їх економічних інтересів. 3. Прискорення ефективності роботи ринкових суб’єктів на основі спеціалізації… 4. Забезпечення формування економічного і юридичного контролю регулювання ринкових відносин. Існують різні точки зору…

Ринок досконалої конкуренції

2. Відсутність бар’єрів для входження на ринок. 3. Відсутність диференціації продукції, продукція повинна бути однорідною. … 4. Покупці повинні бути проінформовані про ціни товарів.

Ринок монополістичної конкуренції

Ринок олігополії

Ринок чистої монополії

Ринок товарів

А. Ринок засобів виробництва. На ринку засобів виробництва покупцями виступають підприємства, які… – поточні і очікувані доходи;

Ринок природних ресурсів. Рента. Ціна землі

Абсолютна рента – плата за використання найгірших земель. Диференціальна рента – різниця між рентою і абсолютною рентою. Власник землі має альтернативу: він може продати землю, здати в оренду чи залишити для власного використання, тому…

Ринок капіталів

Ринок капіталів поділяється на: а) кредитний ринок: – комерційний кредит – надається підприємцями один одному як відстрочка платежу за товари чи послуги (вексель);

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ 1. ПОЯСНІСТЬ ЯКИМ ЧИНОМ РИНКОВА СИСТЕМА СЛУГУЄ ЗАСОБОМ ОБМІНУ ІНФОРМАЦІЄЮ ПРО… 2. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

1)ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ В умовах капіталістичної системи матеріальні ресурси становлять власність… Нема чого й говорити, що існують широкі юридичні обмеження цього права приватної власності. Наприклад, використання…

НШІ ОЗНАКИ ВЛАСТИВІ ІНШИМ ЕКОНОМІЧНИМ СИСТЕМАМ

Приватна власність, воля підприємництва й вибору, особистий інтерес як спонукальна чинність, конкуренція й опора на ринкову систему - все це… ШИРОКЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА Всі сучасні економічні системи - чи будуються вони на капіталістичній, соціалістичній або комуністичній ідеології -…

Малюнок 1. Кругообіг ресурсів, продуктів і доходу

Модель кругообігу (ресурсів, продуктів і доходу) демонструє складне, взаємозалежне переплетення процесів прийняття рішень і економічної діяльності.… Далі, за цими угодами коштує примара рідкості. Оскільки домогосподарства мають… Підіб'ємо підсумок. У монетарній економічній системі домогосподарства як власників ресурсів продають свої ресурси…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Макконелл К.Р. , Брю С.Л. Економікс : принципи, проблеми та політика . Пер . з англ. 11-го вид. К., ХаГар, 2000. – с.81-94

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ОСОБЛИВОСТІ НОРМАЛЬНОГО ПРИБУТКУ ТА ЕКОНОМІЧНОГО ПРИБУТКУ

«ГОЛОСУВАННЯ ГРОШИМА» СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ

ВИКОРИСТАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ЕФЕКТУ «НЕВИДИМОЇ РУКИ»

 

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПИТАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

Щоб зрозуміти, як функціонує ринкова економіка, необхідно визнати існування п'яти фундаментальних питань, на які кожна економічна система повинна знаходити відповідь.

 

ЩО І СКІЛЬКИ ВИРОБЛЯТИ ?

В цій економіці у кінцевому підсумку виробляються лише ті товари, які можуть принести прибуток виробнику , а ті товари виробництво , яких збиткове… 1. Загальний дохід, що фірма одержує від продажу свого продукту. Визначається…  

ХТО ПОВИНЕН ОДЕРЖУВАТИ ПРОДУКТ ?

Наступним питанням є «Хто повинен одержати продукт ?» , тобто як вироблений продукт повинен розподілятися між споживачами . будь яка вироблена… У свою чергу здатність споживача придбати продукт визначений розміром його… Розміром грошового доходу залежить від кількості ресурсів котрими розпоряджаються дані індивідууми і ціни на дані…

ЧИ ЗДАТНА РИНКОВА ЕКОНОМІКА АДАПТУВАТИСЯ ДО ЗМІН В ЕКОНОМІЦІ

Останнє питання ринкової економіки : «Чи здатна ринкова економіка адаптуватися до змін і умов економічного життя ?» Попит виробників на ресурс – це похідний попит. Ринкова економіка достатньо динамічна, з часом смаки споживачів змінюються ,рівень їх доходу , кількість та обсяги…

ОЦІНКА РОЛІ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ.

Якщо узагальнити усе зазначене вище , то можна сформулювати наступні переваги ринкової системи : 1. Економічні 1.1. Ринкова система сприяє ефективному розподілу ресурсів, вона спрямовує ресурси в ті галузі виробництва , котрі…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Кирилова В.М. Конспект лекцій по політекономії Макконелл К.Р. , Брю С.Л. Економікс : принципи, проблеми та політика . Пер . з… ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Світова практика доводить, що державна власність може бути ефективною, оскільки має відповідні переваги порівняно з іншими формами власності. Ці… В економічній науці поняття "державний сектор" пов’язане не стільки… Об’єкти державного регулювання – сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного…

ОСНОВНІ ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОЇ БАЗИ ТА УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

¾ надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. ¾ Уряд установлює «правила гри», що регулюють відносини між… Економіко-правовий порядок забезпечується державою через оформлення і закріплення загальних правил поведінки…

ЗАХИСТ КОНКУРЕНЦІЇ

Монополія — це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому й на ціну…

ПЕРЕРОЗПОДІЛ ДОХОДУ ТА НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСВА

Нерівність дохода економісти відображають у вигляді кривої Лоренца. Щоб її побудувати необхідно всі сімї та їх доходи розбити за групами по 20%… У середині 80-х в США розподілені доходи по сімям уло такими : 1 квінтель (20%)-4,5% сукупного доходу

КОРЕКТУВАННЯ РОЗПОДІЛУ РЕСУРСУ

Держава здійснює перерозподіл ресурсів на суспільні блага. В економіці, де існує певна зайнятість, перед державою постає зав­дання вивільнення…  

СТАБІЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ

В ринковій економіці має місце випадок коли відбувається скорочення виробництва, зявляється безробіття, інфляція, відбувається дестабілізація. В цих… Безробіття, коли загальний рівень витрат у приватному секторі занадто низький… Інфляції, коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяє виробнича потужність економіки. Коли сукупні…

РОЛЬ ДЕРЖАВИ В КРУГООБІГУ ПРОДУКТУ, РЕСУРСІВ ТА ДОХОДУ

Економіка більшості країн є змішаною . Тобто держава втручається в економічні процеси , а отже впливає на кругообіг ресурсів, продуктів та доходів.

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 10. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

1. СУТНІСТЬ,ЗМІСТ І ВИДИ ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

3. ПРИБУТОК ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ: СУТНІСТЬ, ВИДИ, РОЗПОДІЛ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,… ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

Суть закону спадної віддачі можна сформулювати так: якщо один з факторів виробництва (наприклад, праця) є змінним, а інші — постійними, тобто фіксованими (наприклад, капітал чи земля) то, починаючи з певного моменту, гранична віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Інакше кажучи, якщо кількість працівників, що обслуговує наявні засоби праці, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до чи­сельності нових працівників. При цьому слід ще раз наголосити, що величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується згідно з даним законом.

У даному разі існує такий зв’язок граничного продукту і граничних витрат: якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, то граничні витрати мінімальні; у разі, коли показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають.

Даний закон має надзвичайно важливе значення для розуміння поведінки виробника. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода — нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами.

У сучасній ринковій економіці розрахунок ефективності виробництва передбачає порівняння граничного доходу і граничних витрат. Йдеться про те, що будь-яке розширення виробництва не завжди призводить до адекватного зростання прибутку, оскільки по-різному складається динаміка витрат, а також обсягів виробництва та рівня цін.

Будь-який вид виробничих витрат, їх обсяг відповідним чином пов’язані також і з характером взаємодії господарюючих суб’єктів з існуючими в суспільстві інститутами, тобто, набором правил, які структурують, упорядковують соціально-економічні відносини, різними формальними і неформальними організаціями — групами людей, які вкладають свої активи у виробництво, тощо. Для розуміння зв’язку між цими інститутами та ефективністю виробництва істотна роль належить концепції транзакційних витрат. Термін «транзакційні витрати» ввів у науковий обіг Нобелівський лауреат 1991 р. Рональд Коуз. Ці витрати пов’язані не з виробництвом, а із супутніми його затратами: пошуком інформації про відповідні ціни та ринки, контрагентів господарських операцій, укла­данням угод, контролем за їх виконанням і т. ін. Чітке виконання інституціональних вимог на всіх рівнях сприяє зниженню сукупних транзакційних витрат.

Слід зазначити, що категорія «витрати виробництва» суттєво відрізняється від категорії «собівартість продукції», яка до недавнього часу широко вживалася у ра­дянській навчальній літературі та використовувалася в реальній практиці. Поняття «собівартість продукції» використовується і дотепер у державних нормативних актах, наприклад Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятому Верховною Радою 28 грудня 1994 р.

Під собівартістю продукції розуміється виражена в грошовій формі сукупність витрат, які пов’язані з виробництвом і збутом продукції на кожному конкретному підприємстві. Складовими со­бівартості є такі основні витрати: вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, палива, електроенергії тощо, тобто предметів праці; перенесена вартість засобів праці (амортизаційні відрахування); виплати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції. Собівартість акумулює поточні витрати підприємства і є важливим показником ефективності його роботи. Як розрахунковий показник вона використовується і при переході української економіки на національну систему рахунків (з початку 2000 р.).

Залежно від обсягу витрат на підприємстві розрізняють такі види собівартості: цехову, виробничу і повну.

Цехова собівартість включає виробничі витрати, пов’язані з виготовленням продукції на рівні цеху (як структурного підрозділу підприємства).

Виробнича собівартість містить виробничі затрати підприємства в цілому, тобто це цехова собівартість з доданими загальнозаводськими і цільовими видатками.

Повна собівартість — це сума витрат підприємства на виготовлення і реалізацію продукції.

У бухгалтерсько-аналітичному плані розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість. Індивідуальна собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції в умовах окремого підприємства. Середньогалузева собівартість характеризує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому по галузі. Це дає змогу зіставляти ефективність роботи підприємств відповідної галузі.

У сільському господарстві, крім індивідуальної собівартості, обчислюють зональну собівартість, що дозволяє аналізувати раціональність спеціалізації господарств щодо відповідних природно-кліматичних зон.

Важливе значення для розвитку виробництва та зростання добробуту населення має зниження собівартості (як витрат виробництва). Головні напрями такого зниження:

· комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів;

· поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;

· удосконалення структури управління та здешевлення утримання управлінського апарату;

· економічне стимулювання підвищення ефективності функціонування живої праці.

Узагальнююча роль у реалізації всіх цих напрямів, як, до речі, і у підвищенні віддачі кожного ресурсу, належить науково-технічному прогресу. Однак не завжди зниження собівартості є доцільним. Так, зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не може бути економічно виправ­даним.

 

ПРИБУТОК ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ: СУТНІСТЬ, ВИДИ, РОЗПОДІЛ

У реальній дійсності прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування… На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат… Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його із заробітною…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 92- 107 ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ 1. КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ ГРОШЕЙ , РОЗВИТОК ГРОШОВИХ ВІДНОСИН

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,… ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 138-151.

2. Макконелл К.Р. , Брю С.Л. Економікс : принципи, проблеми та політика Пер . з англ. 11-го вид. К., ХаГар, 2000. – с.105-116

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

1. ПОНЯТТЯ ДОМОГОСПОДАРСТВА,ЙОГО РЕСУРСИ

2. ДОХОДИ ДОМОГОСПОДАРСТВА ТА ЇХ РОЗПОДІЛ

3. КОРИСНІСТЬ, ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ, ЗАГАЛЬНА КОРИСНІСТЬ

 

ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК СУБЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах… Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним… Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів…

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.

Домашнє господарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого — важливою ланкою
в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє рис. 3.

 

Рис 3. Місце сім’ї (домогосподарства)
в ринковій економіці

Як видно, домогосподарства є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві. Досить рельєфно це проявляється в ряді їх функцій.

Функції сім’ї досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.

За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіо­логічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов’язано з соціальною та виховноюфункціями сім’ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти — члени сім’ї, а також — спожив-
чі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім’ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-еко­номічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб’єктом споживання, а й об’єктом інвестицій.

Наступною важливою функцієюдомогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції. Зрозуміло, що це — ідеальна формула (мета), чого досягнути на практиці неможливо, але потрібно намагатися наблизи­тися до цього.

Одночасно роль домашнього господарства як економічного суб’єкта реалізується не лише в заключній (кінцевій) фазі суспільного відтворення — споживанні економічних благ (товарів, послуг). Не менш важливою його функцією є постачальницька. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

Такий подвійний зв’язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи.
А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Скорочення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює подальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно і його споживчого попиту. Розірвати це «зачароване коло» можна збільшенням маси трудових доходів, але не шляхом емісії, а зниженням цін і тарифів на товари і послуги. Однак за економічної кризи дуже обмежені можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок. За вітчизняних умов це в основному виробництво сільськогосподарської продукції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим розвитком останньої та фермер­ства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. На жаль, «масова ейфорія» щодо можливостей і вигід заняття роздрібною та дрібно-оптовою торгівлею різноманітними товарами, яка охопила різні прошарки українського населення на початку 90-х років, нічого спільного із загальними тенденціями розвинутої ринкової економіки не мала. Головна причина цього масового явища в Україні — глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребуваність науково-дослідної, культурно-просвіт­ницької діяльності позбавили робочих місць десятки тисяч працездатних людей, які в пошуках засобів для виживання сім’ї змушені були зайнятись нескінченними «вояжами» до суміжних країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними. Більшість з них готові негайно залишити професію крамаря-посередника і так званих реалізаторів, тільки-но трапить­ся постійна робота за набутою попередньою професією і кваліфікацією.

 

ДОХОДИ ДОМОГОСОДАРСТВ

Існує два взаємозалежних підходи до вивчення проблеми розподілу доходу. 1. Функціональний розподіл доходу показує , яка частка національного доходу… Тут сукупний дохід розподіляється відповідно до функції, виконуваної одержувачем доходу. Заробітна плата виплачується…

ВИРАТИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

¾ Особисті прибуткові податки ; ¾ Витрати особистого споживання ; ¾ Особисті заощадження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

3. Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 151-161.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВА.

2. ПІДПРИЄМСТВО ТА ЙОГО ВИДИ

3. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

4. КЛАСИФІКАЦІЯ ТОВАРИСТВ ЗА РОЗМІРОМ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

 

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємництво ж визначається як діяльність підприємця, схильність до укладання вигідних угод, афер. Зрозуміло, що такі підходи до розуміння й… Підприємництво — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємства,… Усі численні види підприємницької діяльності, що властиві сучасній економіці, можна згрупувати таким чином:…

ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ОСНОВНА СТРУКТУРНА ОДИНИЦЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Під поняттям «підприємство» розуміється самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу,… Організаційна форма підприємства — це спосіб взаємозв’язку окремих елементів… Економічна форма підприємства являє собою господарські або економічні зв’язки і має такі конкретні форми, як бюджетне,…

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВА

Типовими організаційними формами підприємницької діяльності в світовій практиці є: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю,… Повне товариство являє собою форму організації підприємства, засновану на… Статус товариства в кожній країні визначається по-різному (наприклад, у Франції повне товариство — це юридична особа,…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ 1. ПРИЧИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ КОРПОРАЦІЙ 2. РОЛЬ КОРПОРАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНТЕРЕСІВ АКЦІОНЕРІВ

СУТЬ АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ ТА ФОРМИ ЙОГО ВИЯВУ

Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх… У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з…

ЦІННІ ПАПЕРИ : СУТЬ , РОЛЬ, ОСНОЛВНІ ВИДИ . ПРОБЛЕМИ АКЦІОНУВАННЯ У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

  Цінні папери з точки зору безпосередньої характеристики акціонерного капіталу… Грошова сума, яка зазначена на акції, називається номінальною вартістю акції. Вона виражає з самого початку оцінку паю…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ 1. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ: СУТНІСТЬ, ТИПИ, ЧИННИКИ 2. КЕЙСІАНСЬКА МОДЕЛЬ ДИНАМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

2. Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 281-299. 3. Международная экономическая интеграция: учеб.пособие / под. ред. Д-ра экон.… ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Передумови інтеграції:

¾ близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;

¾ географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;

¾ спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;

¾ демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

¾ «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну.

Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища.

3. Рішення завдань торговельної політики.

4.Сприяння структурній перебудові економіки.

5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок.

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов для торгівлі з третіми державами.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є гло­балізація і регіоналізація.

До числа основних типів інтеграційних угод варто віднести:

• зону вільної торгівлі (free trade zone);

• митний союз (customs union);

• спільний ринок (common market);

• економічний союз (у найбільш зрілій формі економічний і валютний союз (economic and monetary union);

• повну економічну й політичну інтеграцію.

Розглянемо кожний з виділених типів докладніше.

Зона вільної торгівлі. Під нею прийнято розуміти таку форму угод, при якій її учасники домовляються про зняття митних тарифів і квот у відносинах один з одним. Разом з тим відносно третіх країн кожний учасник зони вільної торгівлі має право проводити свою власну зовнішньоторговельну політику.

Митний союз. Основна відмінність від зони вільної торгівлі полягає втім, що учасники митного союзу не тільки усувають тарифи й квоти в торгівлі між собою, але й проводять єдину зовнішньоторговельну політику відносно третіх країн. Митний союз припускає заміну декількох митних територій однієї. При цьому митні служби на внутрішніх границях скасовуються, а їхні функції передаються відповідним службам на зовнішніх границях єдиної митної території.

Спільний ринок. У додатку до того, що передбачають рамки митного союзу, дана форма припускає усунення перешкод для вільного переміщення між країнами-учасницями всіх факторів виробництва.

Економічний союз. Дана форма припускає зняття відзначеного вище протиріччя шляхом узгодження економічної політики, що проводиться країнами-учасницями. У рамках ЄС проводиться єдина сільськогосподарська політика, погоджена промислова, енергетична, транспортна, регіональна, соціальна, науково-технічна політика.

Валютний союз — створення єдиної регіональної валютної системи, включаючи створення єдиного центрального банку, введення єдиної валюти. Забезпечується узгодження й становлення єдиної валютно-кредитної, скоординованої макроекономічної політики та інше.

Повна економічна й політична інтеграція. У цьому випадку мова йде про перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне й політичне утворення. Це припускає не просто узгодження, але й проведення уніфікованої, фактично єдиної економічної політики, повну уніфікацію законодавчої бази.

Рівень	Назва, рік створення	Країни-члени
Преференційна торговельна угода	1. Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та країнами колишнього СРСР, 1994р.	ЄС, Бєларусь, Казахстан, Росія, Україна
2. Угода про асоціації з ЄС, 1991-1995 рр.	Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Словенія
Зона вільної торгівлі (ЗВТ)	1. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)	Австрія, Великобританія, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Швеція. В 1972р. з ЄАВТ вийшли Великобританія та Данія, в 1986р. – Португалія, в 1995р. – Австрія, Фінляндія, Швеція
2. Балтійська ЗВТ 1993р.	Естонія, Латвія, Литва
3. Вишеградська четвірка, 1990р.	Угорщина, Польща, Чехія, Словенія
4. Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА), 1992р.	Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія
5. Північноамериканська зона вільної торгівлі, НАФТА, 1994р.	Канада, Мексика, США
6. Австралійсько-новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв’язків, АНЦСЕРТА, 1983р.	Австралія, Нова Зеландія
7. Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, АТЕС, 1989р.	21 країна-учасниця Азії, Північної та Південної Америки: Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Індонезія, Гвінея, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Китай, Південна Корея, Японія, США, Канада, Чилі; з 1997р. – В’єтнам, Перу, РФ
Митний союз	1. Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1961р.	Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа
2. Арабський спільний ринок, 1964р.	Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Мавританія, Сирія, Йемен
Спільний ринок	1. Латиноамериканська асоціація інтеграції, ЛАІ, 1960р.	Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуела, Парагвай
2. Спільний ринок Південного Конуса, МЕРКОСУР, 1991р.	Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай
3. Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок, КАРИКОМ, 1973р.	Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Лусія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго; 13 держав
4. Андська група, 1969р.	Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела
5. Рада співробітництва арабських країн Персидської затоки, «нафтова шестірка», 1981р.	Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ
6. Асоціація держав Південно-Східної Азії, АСЕАН, 1967р.	Індонезія, Філіппіни, Бруней, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, 1995р. – В’єтнам
Економічний союз	1. Європейське економічне співтовариство, ЄЕС, 1957р., з 1993р. – Європейський Союз, ЄС	Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція
2. Економічний союз, Бенілюкс, 1948р.	Бельгія, Нідерланди, Люксембург
3. Співдружність незалежних держав, СНД, 1992р.	Вірменія, Азербайджан, Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан
4. Союз Арабського Магриба, САМ, 1989р.	Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс
5. Західно-африканський економічний і валютний союз, ЮЕМОА, 1994р.	Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, Малі, Нігерія, Сенегал, Того
6. Співтовариство розвитку Півдня Африки, САДК, 1973р.	Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, Замбія і Зімбабве, ПАР, Мавританія
7. Економічне співтовариство країн Західної Африки, ЕКОВАС, 1975р.	Бенін, Буркіна-Фасо, острови Зеленого Мису, Кот-д’Івуар, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того; 16 країн
8. Економічне співтовариство країн Центральної Африки, КЕЕАС	11 країн-участниць

Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв’язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномір­ності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати національні ресурси для розв’язання внутрішньогосподарських і загальносвітових завдань.

 

* Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ.— Т. 1. — М.: Прогресс, 1993. — С. 56.

* У даному контексті ми [О. Б.] розмежовуємо поняття «виробничі відносини» та «економічні відносини».

* До зовнішніх факторів економічного зростання належить сукупний попит, який також суттєво впливаєна структуру і темпи даного процесу.