Стомлення

Стомлення - тимчасове зниження працездатності м’яза, що настає внаслідок роботи і зникає після відпочинку.

Стомлення виявляє себе зниженням сили (амплітуди) скорочень, зростанням латентного періоду і тривалості фази розслаблення.

Чинники, які спричиняють стомлення:

І На клітинному рівні (в умовах in vitro в ізольованих м’язах):

· зниження запасів АТФ (відбувається внаслідок зменшення запасів глікогену, порушенні ресинтезу АТФ і креатинфосфату);

· накопичення продуктів метаболізму. Кислі продукти обміну (молочна кислота, піровиноградна кислота, фосфорна кислота та ін.) дифундують у навколоклітинний простір і зменшують збудливість м’язового волокна, пригнічують гліколіз і утворення АТФ, конкурентно зв’язуються з тропоніном С, витісняючи кальцій.

Слід зазначити, що стомлення ізольованого скелетного м’яза при його прямому подразненні є лабораторним феноменом. В умовах організму до м’яза постійно надходить кров, яка постачає необхідні поживні речовини і забирає продукти обміну. Тому in vivo стомлення рухового апарату при тривалій роботі розвивається більш складно і залежить від інших чинників.

ІІ На органному рівні ( в умовах in vivo):

• стомлення відповідних нервових рухових центрів;
• стомлення нервово-мязових синапсів.

Доказом того, що зниження працездатності м’язів перш за все пов’язане зі стомленням нервових центрів, є досліди І.М.Сєченова, у яких він довів, що відновлення працездатності стомлених м’язів руки людини відбувається швидше, якщо у період відпочинку працює інша рука або м’язи нижніх кінцівок. Такий відпочинок І.М.Сєченов назвав активним.

Доведено, що м’язи, які виконують статичну роботу, стомлюються швидше, ніж м’язи, які виконують динамічну роботу. Наприклад, людині важче стояти, ніж ходити.

Для вивчення стомлення м’язів у людини у лабораторних умовах користуються ергографами – приладами для запису механограми при рухах, які ритмічно виконуються групою м’язів. Найпростішим ергографом є ергограф Моссо. Прилад записує амплітуду рухів пальця руки, до якого прикріплений вантаж. Запис кривої стомлення називається ергограмою (рис.9.16).

 

 

Рисунок 9.16 – Ергограма, зафіксована на ергометрі Моссо

Існують ергографи, які фіксують ті чи інші рухи людини. Так, у клініці широко використовують велоергографи (велоергометри). Пацієнт ногами рухає педалі приладу при певному заданому опору руху. Спеціальні датчики реєструють параметри руху, а також показники дихання, кровообігу, ЕКГ. Велоергометрія дозволяє визначити функціональні можливості організму людини.

10 ФІЗІОЛОГІЯ ГЛАДЕНЬКИХ М’ЯЗІВ

Гладенькі м’язи входять до складу внутрішніх органів і забезпечують моторну функцію цих органів (травна система, сечостатева система, кровоносна система та ін.).

 

Структурні особливості гладеньких м’язів

Гладенькі м’язи складаються із гладеньком’язових волокон (клітин). Довжина цих волокон становить 20 –

500 мкм, що в тисячі разів менше порівняно з волокнами скелетних м’язів, діаметр 2 – 5 мкм, що у 20 разів менше, якщо порівняти зі скелетними м’язами. Волокна з’єднуються одне з іншим за допомогою нексусів, через які електричні імпульси передаються від однієї клітини до іншої.

Гладеньком’язові клітини (ГМК) мають веретеноподібну форму, вкриті плазматичною мембраною (рис. 10.1).

 

Рис. 10.1 – Організація скоротливого апарату гладеньких м’язів

На відміну від скелетних вони не мають поперечної посмугованості, що свідчить про іншу організацію скоротливого апарату (рис. 10.1).

Скоротливий апарат гладеньких м’язів, як і скелетних, складається із двох типів філаментів : тонких актинових і товстих міозинових.

Актинові філаменти складаються лише з одного білка – актину і на відміну від скелетних не містять тропоніну і тропоміозину. Актинові філаменти кріпляться до так званих щільних тілець, які відіграють роль Z- пластинок скелетних м’язів. Певного порядку у розміщенні щільних тілець немає: одні з них кріпляться до мембрани ГМК, інші розкидані у цитоплазмі. Щільні тільця сусідніх клітин можуть бути зв’язані міжклітинними протеїновими містками, завдяки чому скорочення передається від однієї клітини до іншої.

Міозинові філаменти розміщуються між пучками актинових. Їх кількість у 15 разів менша, ніж актинових, тоді як у скелетних м’язах міозинових філаментів менше лише у 2 рази.

Наступною особливістю ГМК є відсутність тріад і погано розвинений СПР, який становить всього 2 - 7% об’єму цитоплазми.

 

Типи гладеньких м’язів

Розрізняють два основні типи гладеньких м’язів :

· мультиунітарний;

· моноунітарний (синцитіальний, вісцеральний).

Гладенькі м’язи мультиунітарного типу складаються з окремих, ізольованих одне від одного гладеньком’язових волокон (рис. 10.2 Б). Кожна ГМК отримує одне нервове закінчення (як і скелетне м’язове волокно). Тому одна ГМК по суті становить одну функціональну одиницю. Оскільки гладенький м’яз цього типу складається із багатьох ГМК, то він містить багато функціональних одиниць (звідки й назва – мультиунітарний).

До мультиунітарного типу належать циліарний м’яз ока, м’язи, що піднімають волосся (пілоеректори).

Гладенькі м’язи моноунітарного типу складаються із зв’язаних між собою щільними контактами ГМК (рис. 10.2 А), які скорочуються разом, утворюючи таким чином функціональний синцитій (звідки й назва – синцитіальний). До складу однієї функціональної одиниці може входити від ста до кількох мільйонів ГМК. Іннервацію отримують тільки деякі зовнішні ГМК, а через нексуси збудження поширюється на сусідні клітини.

До моноунітарного типу належать гладенькі м’язи внутрішніх органів, зокрема ГМК проток залоз, кровоносних судин, матки, сечоводів та ін.