Ключові ланцюги запалення - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії У Більшості Випадків Запалення Характеризується Такими Клінічними Ознаками: Г...
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функції (Functio laeza).
Як відомо, першою ознакою запалення є гіперемія. Згідно з традиційною уявою, вона проявляється почервонінням внаслідок розширення судин. Однак не менш істотним є й кровонаповнення капілярів, які раніше знаходилися у стані спокою (Івашкевич Г. А. та ін., 1979; Іздепський В. Й., 1993). Цим пояснюють прискорення кровотоку та артеріалізацію крові на ранніх стадіях запалення. Причиною судинної реакції є зміни обмінних процесів та нагромадження вазоактивних речовин у ділянці пошкодження. Спочатку під впливом пошкоджувального фактора інтенсивність обміну речовин у клітинах дещо підвищується, але потім, за посилення його впливу, знижується. Клітини при цьому поступово некротизуються, тому що у фазі альтерації розвиваються катаболітичні процеси, які призводять до порушення обміну в основній речовині сполучної тканини (деполімеризація білково-вуглеводних комплексів та нагромадження продуктів їх розпаду, поява вільних амінокислот, уронових кислот, поліпептидів). Внаслідок утворення продуктів жирового (жирні кислоти) та вуглеводного (молочна кислота) обмінів з'являється тканинний ацидоз.
Нестача кисню у клітинах сприяє переходу аеробного гліколізу в анаеробний. У таких умовах клітинам важко забезпечити цілісність лізосомальних мембран, стабілізувати електрохімічний градієнт концентрації електролітів. Внаслідок цього активізуються процеси протеолізу, аутолізу, які й посилюють дію пошкоджувального фактора. Найбільшого значення у розвитку катаболітичних процесів набувають лізосомальні ферменти, які виділяються нейтрофільними гранулоцитами. Із розвитком катаболітичних процесів мікрофаги збільшують кількість лізосомальних гідролаз і хімічних медіаторів запалення. Останні визначають подальший перебіг процесу, створюючи передумову для розвитку гіперосмосу та гіпоксії. Під впливом продуктів порушеного обміну розширюються судини мікроциркуляторного русла, підвищується їх проникність, активізуються нейтрофільні гранулоцити.
Характерною ознакою запалення є також біль, що призводить до порушення функції пошкодженого органа. Незважаючи на те, що відчуття болю часто має суб'єктивний характер, все ж у більшості випадків його інтенсивність прямо залежить від активності запального процесу.
Відчуття болю пов'язане з подразненням нервових закінчень у вогнищі запалення. Такими подразниками є не лише хвороботворні агенти, а й осмотично активні речовини, кислоти, поліпептиди кінінової природи, біогенні аміни (гістамін), іони водню та калію і, особливо, простагландини.
Слід зазначити, що нагромадження хімічних медіаторів болю – вторинний наслідок дії пошкоджувального компонента. Про це свідчить запізнення больової реакції при механічних пошкодженнях. Спонтанне припинення болю при наростаючій картині запалення зумовлене некрозом тканин, у тому числі й нервових закінчень.
Важливою ознакою запалення є гіпертермія. Вона частково зумовлена активною гіперемією, а в основному – підвищенням обміну речовин у пошкоджених тканинах. За розвитку гнійних та септичних процесів значне місце належить механізмам підвищення загальної температури тіла. Домінуючу роль при цьому відіграють лейкоцитарний пірогенний фактор та ліпополісахаридні комплекси бактеріальних клітин (Пігаревський В. Е., 1978).
Як було зазначено вище, пошкодження тканини викликає реакцію мікросудинного ложа. Ще в 1867 р. Ю. Конгейм припускав, що першою реакцією на пошкодження є фізико-хімічні зміни стінки судин. Вони характеризуються короткочасним (від 10–20 с до кількох хвилин) скороченням артеріол під дією адреналіноподібних речовин, що обмежує місцевий кровообіг і вважається проявом захисної реакції. Однак переважною реакцією на пошкодження є вазодилатація: на місці пошкодження розкриваються всі артеріовенозні анастомози, максимально послаблюються прекапілярні сфінктери та капіляри. Все це сприяє активній гіперемії, яка характеризується підвищенням тиску в дрібних артеріях, артеріолах, капілярах, венулах. При цьому виявилося, що тиск у капілярах і венулах стає вищим за осмотичний тиск плазми. У зв’язку з цим фільтрація рідкої частини крові з обмінних мікросудин призводить до розвитку запального набряку. За межі судини виходять білки плазми. Залежно від рівня пошкодження це можуть бути альбуміни, при тяжких ураженнях – глобуліни та крупнодисперсний фібриноген з перетворенням останнього у фібрин. Просочування тканин фібрином викликає асфіксію та некробіоз тканин (фібринозне запалення).
Подальші зміни у мікроциркуляції ділянки пошкодження проявляються підвищенням проникності стінки судин під впливом біологічно активних речовин, що вивільняються у місці пошкодження. Це – медіатори запалення, від інтенсивності та характеру дії яких залежить подальший розвиток запальної реакції. Умовно їх поділяють на дві групи: речовини, що переважно збільшують проникність судин, і ті, що беруть участь у механізмах фагоцитозу (Wагd Р. А., 1974;).
За розвитку гострого запалення важлива роль належить нейтрофільним гранулоцитам, вихід яких у зону пошкодження свідчить про його нейтрофільну фазу. Це підтверджує їх великий флогогенний потенціал, який проявляється гіперпродукцією та гіперсекрецією лізосомальних гідролаз, простагландинів та близьких до них лейкотрієнів, біооксидантів. Вони зумовлюють пошкодження ендотелію, порушення мікроциркуляції та деструкцію основної речовини сполучної тканини і є джерелом фізіологічно активних речовин. Крім того, вони здійснюють фагоцитоз і знешкоджують агресорів у ділянці запалення.
Доведено, що пошкодження ендотелію, безпосереднє чи опосередковане, сприяє утворенню нейтрофілостимулювальних речовин. Це фактор Хагемана, фрагменти системи комплементу тощо. Активізуючи кініни, комплемент, внутрішньосудинне згортання крові та фібриноліз, вони спричинюють порушення мікроциркуляції та вторгнення нейтрофілів у зону пошкодження. Відомо, що міграція нейтрофілів здійснюється лише при достатній кількості хемотоксинів – калікреїну, активаторів плазміногену, фібронектину, лейкотрієнів, поліпептидів мікробного походження. У клітинному інфільтраті нейтрофіли виконують фагоцитарну функцію та виділяють ефекторні молекули з протизапальними властивостями.
Подальший розвиток запальної реакції зумовлюється взаємодією нейтрофілів, макрофагів та лімфоцитів. Нейтрофіли очищають зону пошкодження від мікробів та продуктів розпаду тканин і сприяють розвитку макрофагальної фази запалення. У кооперації з нейтрофілами макрофаги також проявляють бактерицидну та дезінтоксикаційну функції. Виділяючи ферменти (колагеназу, еластазу, протеїназу та ін.), вони очищають пошкоджені тканини від продуктів розпаду.Так поступово й послідовно формуються нейтрофільно-макрофагальний і макрофагально-фібробластичний бар’єри, обмежуючи вогнище пошкодження.
У запальній реакції беруть участь Т- і В-клітинні фактори імунної системи. Вони виділяють лімфокіни, що стимулюють фагоцитоз, розпізнають антигени у пошкоджених тканинах. Особливого значення лімфоцитарні фактори набувають при імунних формах запалення, коли пошкоджувальним агентом стають імунні комплекси – сполучення антигенів із сенсибілізованими чи цитотоксичними антитілами. Такі форми запалення є патогенетичною основою алергії та аутоімунних хвороб. Проте теоретичні знання щодо цих процесів ще не набули свого практичного значення у ветеринарній медицині.
Наведені патогенетичні механізми характерні головним чином для гострого ексудативно-деструктивного запалення. Однак у практиці зустрічаються й хронічні його форми. До хронізації процесу призводить тривала нейтрофільна фаза інфільтрації. Якщо нейтрофіли несвоєчасно замінюються макрофагами, то гальмується фібробластичний процес і реципрокно посилюється розпад тканин. Хронічне запалення відрізняється здебільшого тривалим перебігом, розвитком моноцитарного інфільтрату та проліферацією сполучної тканини.
За розвитку інфекційно-запального процесу патофізіологічні та клінічні аспекти запалення проявляються особливо чітко. Насамперед мікроорганізми виділяють речовини, які пошкоджують тканини. Продукти життєдіяльності бактерій порушують кислотно-лужну рівновагу і сприяють дезорганізації сполучної тканини. Вони також вивільняють ферменти-протеази, ліпази, колагенази, гіалуронідазу. Остання, наприклад, розщеплює гіалуронову кислоту, що змінює проникність і в’язкість основної речовини сполучної тканини, тобто руйнує тканинні бар’єри. Стафілококи виділяють коагулазу, яка згортає фібрин, а стрептококи – навпаки, через плазмін активізують фібринолітичну систему, що може сприяти їх поширенню в організмі. Грампозитивні бактерії виділяють полісахариди, які посилюють медіацію запалення.
Особливо небезпечними є бактеріальні полісахариди із зовнішньої мембрани клітинної стінки – ендотоксини, які призводять до інактивації системи комплементу і знижують фагоцитоз. У таких умовах легко може виникнути ендотоксиновий шок. Гноєтворні бактерії утворюють речовини, які посилюють хемотаксис нейтрофілів. Лімфокіноподібна властивість виявлена у продуктів життєдіяльності Е. соlі.
Проте макроорганізм має низку систем захисту. Універсальними вважають запалення і фагоцитоз, що сприяють фіксації та знешкодженню інфекційних агентів. Однак при послабленні механізмів захисту вогнище запалення поступово може стати джерелом інфекції та інтоксикації організму.
Запалення вірусного походження має свої особливості. Пошкодження починається з проникнення віруса в клітини за допомогою утворюваного ним ферменту – нейрамінідази. У більшості вірусів відсутній позитивний хемотоксичний вплив на нейтрофіли, внаслідок чого при багатьох вірусних інфекціях останні беруть незначну участь у формуванні запальної реакції. Проте дистрофічні явища та некроз клітин під впливом вірусів можуть бути стимулами для нейтрофілів і макрофагів (Rуаn О. В., Маjnо G., 1977). За вірусного запалення швидко формується лімфоцитарний інфільтрат. У формуванні противірусної резистентності важлива роль належить макрофагам та лімфоцитам, які продукують противірусні агенти – інтерферони. Вони викликають деградацію М-рибонуклеїнових кислот як вірусу, так і клітини. Отже, утворюється клітинний бар’єр, який обмежує поширення вірусу.
Таким чином, подразники викликають пошкодження тканин на рівні клітин, мікросудин і сполучної тканини, причому провідним у запальній реакції є пошкодження клітин та мікросудин. При цьому активізуються біологічно активні речовини, у тому числі лізосомні ферменти, що визначають швидкість розвитку та інтенсивність запального процесу.
У динаміці запалення можна виділити кілька стадій, зумовлених зміною нейрогуморальної регуляції і появою фізіологічно активних речовин. Серед них важлива роль належить судинній стадії, яка проявляється активною гіперемією, потім підвищенням проникності судин, ексудацією з еміграцією лейкоцитів, і нарешті, проліферацією, тобто зумовлює репаративну стадію запалення. У кожній стадії в уражених тканинах розвиваються складні реакції, що виражаються зміною метаболізму й кровообігу та їх морфологічної структури.
Залежно від характеру етіологічного чинника і травми, а також резистентності організму, інтенсивність запальної реакції буває різною, внаслідок чого клінічно розрізняють запалення нормергічне, гіперергічне та гіпо- чи анергічне.
Нормергічне запалення відповідає ступеню подразнення ушкоджених тканин. Воно розвивається за збереженої трофіки і досить вираженої захисної здатності організму. При цьому нейтралізація і пригнічення дії запального фактора відбуваються в короткі терміни, а реактивний ферментоліз обмежується переважно зоною травмованих тканин. Місцеві клінічні ознаки (припухлість, болючість, розпад тканин та порушення функції) виражені помірно, загальний стан тварини залишається задовільним. Нормергічне запалення, як правило, не вимагає складних методів лікування.
Гіперергічне запалення розвивається при порушенні адаптаційно-трофічної функції нервової системи, сильній травмі і великій кількості мертвих тканин. Воно часто є наслідком алергії, зумовленої сенсибілізацією організму токсинами, продуктами розпаду тканин тощо. При цьому розширюється зона запального набряку, некрозу тканин і затримуються регенеративно-відновні процеси.
Тобто, гіперергічне запалення поряд з активним впливом на етіологічний фактор супроводжується широким некрозом тканин та зумовленою ним затримкою формування біологічно неповноцінних клітинного і грануляційного бар’єрів. Внаслідок цього у кров і лімфу всмоктується велика кількість токсичних продуктів розпаду тканин, мікробів, що часто призводить до тяжкої інтоксикації і навіть генералізації інфекту. Дистрофічні і некротичні процеси, що супроводжуються болем, посилюються внаслідок переподразнення нервових центрів. Звідси, зняття сильних подразнень, видалення змертвілих тканин та пригнічення мікробного фактора сприяють нормалізації трофіки і запальної реакції. Отже, у такому разі обов'язкова кваліфікована допомога лікаря.
Гіпоергічне запалення характеризується слабкою, невідповідною силі подразника реакцією тканин і організму в цілому. Воно зумовлено виснаженням тварини взагалі або захисних сил зокрема, внаслідок якоїсь хвороби, фізичної перевтоми, порушення обміну речовин. У результаті недостатньої чи неповноцінної запальної реакції часто прогресує інфекція, що досить швидко генералізується. Гіпоергічне запалення спостерігається як правило при анаеробній і гнильній інфекції, а анергічне – за іонізуючих радіаційних уражень. Враховуючи недостатність захисних механізмів при такому запаленні, слід підвищити резистентність організму і одночасно усунути дію пошкоджувального фактора.
Запалення може закінчитись відновленням структури і функції тканин чи їх некрозом або перейти з гострої форми у хронічну, яка характеризується слабовираженою ексудацією і чіткою проліферацією, тривалим перебігом та ослабленням клінічних ознак. Хронічні запалення часто спостерігаються у сухожилках, сухожилкових піхвах, капсулах суглобів, бурсах тощо і призводять, внаслідок розростання рубцевої тканини, до розвитку різних контрактур.
Все темы данного раздела:
Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в
Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил
Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини.
Догляд залежить перш з
ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове
ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі
Запалення
Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла
Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр
Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації.
При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го
Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку
Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо.
Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з
Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин.
Дія йо
Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен
Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (
Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ
Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични
ГЕМАТОМА
Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро
ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин.
Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл
СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин.
Біль(dolor)виникає в момент
КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові.
Операційні рани наносять з
МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання.
Загоєння рани – це репаративний процес по
ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації).
Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме:
- вік тварини і його маса;
- стан годівлі і утримання;
- наявність вторинного інфікування ран;
-
Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.
Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра
Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під
ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ
ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про
МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч
Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм
Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро
Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове
Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у
Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова
Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво
Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти
Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:
Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни
Хірургічна інфекція
Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої
Механізми, що попереджують розвиток інфекції
Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод
Дрімаюча інфекція
Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв
Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони.
Абсцес (Abscessus)
Абсцес (нарив) – це обмежене гн
Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.
Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї.
Не так давно вона діагносту
Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней
Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням
Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках
Сторонні тіла
Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу.
Залежно від локалізації їх под
Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність.
Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр
ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н
ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси
ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,
ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром
Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви
Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.).
Етіологія, патогенез і клінічні о
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н
ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli)
Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.
ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до
Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро
Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак.
Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з
Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с
Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана
Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т
ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни
ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
МІОЗИТИ (МIОSІТІS)
Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу
АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин
Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis)
Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка
ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно
Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон
Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи.
Оскільки більшість периферичних нервів
ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів.
Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають
Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си
Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням.
Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами
Зміщення за межі черевної порожнини
Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді
Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш
Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли
Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник
Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич
Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес
Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан
Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак)
Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано
Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп
Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр
Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення
Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з
Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів
Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ
Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці
Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог
Предметний покажчик
Абсцес
Актиномікоз
Аллопластика
Аневризма
Анестезія
Артеріїт
Артрит
Артроз
Аутогемотерапія
Бакт
Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с.
2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б
Закриті механічні пошкодження
Забій
Гематома
Лімфоекстравазат
Відкриті механічні пошкодження (рани)
Симптоми ран
Класифікація ран
Механізми загоювання ран
Новости и инфо для студентов