Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо.
Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого зупиняється кровотеча, гальмується розвиток запального процесу, зменшується або припиняється виділення запального ексудату. Крім того, знижуючи збудливість і провідність нервової тканини, охолодження знімає біль.
Холодом користуються за гострих асептичних запаленнь у різних тканинах на початку захворювання, а при гнійних процесах він протипоказаний. Із холодових процедур у ветеринарній медицині користуються охолоджувальними компресами, ножними ваннами, сухим холодом, хлоретилом та ін.
Гідротерапія використовується й для зігрівання ділянки тіла. Це зігрівальні та гарячі компреси, гарячі ванни, різні грілки тощо. На місці накладання компресу спочатку спостерігається короткочасне звуження кровоносних судин під дією холоду, а потім, внаслідок утворення пари і зігрівання ділянки тіла, їх розширення. Зігрівальний компрес використовують у випадках, коли запальні інфільтрати повільно розсмоктуються, за гострих запальних процесів. Але при великих інфільтратах він ще більше підвищує внутрішньотканинний тиск, що погіршує кровотік, обмінні процеси та сприяє гнійному розплавленню тканин за наявності мікрофлори. Зігрівальні компреси не накладаються й на інфіковану рану, тому що вони затримують рановий ексудат, сприяють всмоктуванню продуктів розпаду тканин і швидкому їх розплавленню.
Крім зігрівальних, іноді користуються й гарячими компресами, гарячими ваннами, вапоризацією (лікування парою). В останньому випадку артеріальна гіперемія сильніша, глибша і довше тримається.
Пелоїдотерапія – це використання грязей, у яких містяться речовини, подібні до антибіотиків, вітаміни, гормони, ферменти, бактеріофаги, інші біостимулятори, утворені з органічних решток у процесі їх виживання. І все ж терапевтична їх дія зумовлена впливом на організм механічного, термічного і хімічного факторів нейрогуморальним шляхом.
Грязь, як правило, використовують як теплову процедуру. Незначна її теплопровідність, незначна конвекція тепла дозволяє використовувати при пелоїдолікуванні відносно великі температури. Гарячі грязі викликають місцеву гіперемію, посилюють течію крові, створюють гіпертермію. Все це активує крово- і лімфообіг, підвищує окисно-відновні процеси та поліпшує живлення тканин, внаслідок чого розсмоктуються набряки, інфільтрати, проліферати і зменшується інтенсивність запальної реакції.
Пелоїдотерапія посилює регенеративно-відновні процеси, стимулює захисні механізми організму. Хімічні речовини, що містяться у грязі, всмоктуючись через шкіру, посилюють лікувальні властивості. Та все ж нею користуються переважно при ревматизмі, хронічних запальних процесах, хворобах нервів (неврити, плексити, радикуліти тощо), при ранах і виразках у ділянці пальця. Але пелоїдотерапія заборонена при серцево-судинній слабкості, хворобах нирок, новоутвореннях тощо.
Глинолікування. Глина мас велику пластичність, незначні тепломність і теплопровідність. За властивостями вона близька до грязей, а біологічна її дія зумовлена термічним, компресійним і хімічним факторами.
Гаряча глина (60° С) сприяє глибокому прогріванню тканин і стимулює розсмоктування при хронічних запальних процесах. Для посилення подразливої дії в неї добавляють лізол, іхтіол, березовий дьоготь, саліцилову кислоту, скипидар та ін. Глину призначають при тугорухомості суглоба, хронічних тендовагінітах, синовітах, періоститах тощо.
Холодна глина звужує судини, зменшує ексудативно-запальні процеси, стискує тканини за принципом тиснучої пов'язки, при ударах попереджує утворення гематом і розвиток запальних явищ, ефективна в початковій стадії ревматичного запалення копит, молочної залози, при забоях підошви у тварин.
Парафінотерапія. Парафін має високу теплоємність, низьку теплопровідність і хорошу пластичність, тому після нагрівання він добре прилягає до шкіри. Теплоємність парафіну в 10 разів більша, ніж води, а температура затвердіння вища, ніж температура шкіри; завдяки тому, нагрітий до 70–90°С, він не викликає опіків шкіри, забезпечує тривале й глибоке прогрівання тканин на місці нанесення, значну гіперемію і зниження болю, активує фагоцитарні реакції, відновно-регенеративні процеси тощо.
Користуються ним за асептичних, підгострих і хронічних запальних процесів зі значними інфільтратами, проліфератами, а також при ранах, що довго не загоюються, виразках, міозитах і міопатозах, бурситах, тендинітах, тендовагінітах, артритах, маститах тощо. Використання парафіну протипоказано при гнійно-некротичних процесах, а також лімфангоїтах та лімфаденітах, що супроводжуються високою температурою тіла, ураженнях нирок тощо.
Озокеритотерапія. Озокерит – земляний або гірський пахучий віск із запахом нафти, що містить вуглеводи, мінеральні масла і смоли. За теплоємністю перевищує парафін, але поступається перед ним теплопровідністю. Проявляє компресійну і лікувальну дію, зумовлену речовинами, що в нього входять, справляє протизапальний, розсмоктувальний і болезаспокійливий вплив. Посилюючи місцевий кровообіг та живлення тканин і створюючи активну гіперемію на тривалий час, озокерит, як і парафін, сприяє розсмоктуванню патологічних утворень та зменшує біль. Озокеритотерапія ефективна як при гострих, так і хронічних запальних процесах.
Масаж – механічний вплив на шкіру і глибше розташовані тканини з лікувально-профілактичною метою. При цьому відкриваються шкірні пори і протоки шкірних залоз, з’являється гіперемія шкіри та підвищення місцевої температури; посилюється кровообіг, внаслідок чого покращується живлення м'язів і вимивання патологічних продуктів обміну. Масаж дає змогу обмежити запалення, прискорити розсмоктування крововиливів, ексудату, інфільтрату. Він дозволяє посилити рухомість суглоба при рубцевих контрактурах, а також регенеративні процеси.