Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під струпом відбувається без нагноєння. У складі струпа є фібрин, формені елементи крові, ексудат, лімфа, обривки зруйнованих тканин. Внаслідок дегідратації він муміфікується, перетворюючись у непроникний шар, і попереджує вторинну інфекцію рани, утримує її краї у стані відносної нерухомості, попереджує грануляції від висихання і травмування. Насильне його відділення супроводжується кровотечею. Під ним утворюються та дозрівають грануляції, які поступово покриваються клітинами шкірного епітелію, що вростають під струп і поступово його відторгають. Струп створює сприятливі умови для росту сполучної тканини і епітелію, тому його слід зберігати до кінця загоєння (рис. 11).
За інфікування рани струп частково або повністю відторгається і на поверхні рани утворюються кірки гною, що підсихають. Вони не зв’язані з раною, але затримують гній, забруднюють саму рану і прилеглі тканини. Тому їх потрібно видаляти під час обробки рани. Струп можна утворити штучно припіканням ранової поверхні, наприклад, розпеченим залізом, азотнокислим сріблом та іншими засобами, що коагулюють тканинні білки. Можна перевести вторинний натяг у загоювання під струпом, попередивши вторинне інфікування і скоротивши при цьому термін лікування. Щоб надати струпу еластичності, його рекомендується періодично змащувати жиром.