Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кровотечі залежать від об’єму втраченої крові і будуть раціональними лише за умови попередньої надійної її зупинки. Без цього спроба підняти кров’яний тиск може бути фатальною.
Втрата третини крові не загрожує життю тварини. Кінь переносить втрату 40 % крові, а велика рогата худоба – й того більше, і гине від втрати половини крові. Відносно легко переносять великі втрати крові собаки. Та це стосується здорових тварин. Проте навіть незначні кровотечі значно погіршують загальний стан тварин погано вгодованих, із захворюванням серцево-судинної, дихальної та інших систем, інтоксикацією та тяжкою гнійною інфекцією. Тому при втратах великої кількості крові потрібно забезпечити доступ її до життєво важливих центрів, підтримати роботу серця та збільшити загальну кількість крові у судинах. Небажано таких тварин піднімати, якщо вони лежать, фіксувати у станку оскільки при цьому й так утруднений доступ крові до мозку. Тварині необхідно забезпечити повний спокій, залишивши її в теплому приміщенні, якщо можливо.
Для підтримки серцевої діяльності вводять підшкірно (за необхідності внутрішньовенно) кофеїн, а при порушенні дихання – лобелін. Найпростіший спосіб збільшення рідкої частини крові і, таким чином, підняття кров’яного тиску – довільний водопій. Такі тварини, відчуваючи спрагу, п’ють багато і з бажанням. При цьому важливо пам’ятати, що швидше всмоктується тепла вода.
Доцільне ректальне введення підігрітої води чи фізрозчину. І щоб не подразнювати пряму кишку, рідину вводять повільно, кілька разів у дозі, що не перевищує 1 л для великих тварин. Протягом кількох годин таким способом можна відновити значну втрату крові. Можна пропонувати введення стерильного фізрозчину, ацесолі внутрішньовенно (20−60 мл/кг маси протягом 12–24 год), підшкірно чи внутрішньом’язово (до 500 мл в одну точку в місцях з великою кількістю клітковини).
Але при значних втратах крові фізрозчин лише короткочасно підвищує кров’яний тиск і досить швидко переходить із судинної системи у зневоднені тканини. Крім того, відомі випадки негативного впливу солі (сольова пропасниця, переродження серцевого м’яза, порушення іонної рівноваги клітин, у тому числі формених елементів крові внаслідок витіснення з них калію і кальцію). Для усунення цих недоліків запропоновано змішування його з глюкозою (до 5 %). Це довше утримує розчин у кров’яному руслі, що дозволяє зменшити кількість його у 1,5–2 рази.
Запропоновані й інші розчини, які за складом солей більше відповідають плазмі крові (рідина Попова В.І.), підвищують в’язкість крові (6 %-ний розчин гуміарабіку) чи звужують судини (адреналін 1–2 мл для коня і 4–8 крапель для собаки). Проте ідеальним поповненням кров’яного русла є переливання сумісної крові, а за її відсутності – введення високомолекулярних кровозамінників – поліглюкін, реополіглюкін, гемодез та ін. Їх високий осмотичний тиск, що у 2,5 рази перевищує тиск білків, забезпечує стійке утримання рідини в кров’яному руслі.
Переливання крові.При переливанні кров’яне русло поповнюється всіма елементами крові, у тому числі й речовинами, що сприяють чи протидіють її згортанню, судинозвужувальними, імунними тілами, ферментами та ін. Крім того, перелита кров поліпшує еритро- та лейкопоез, імуногенез, активізує імунологічні реакції; активність лейкоцитів, опсонічні властивості сироватки зростають у 2–9 разів. Все це підвищує кров’яний тиск і нормалізує газовий обмін. Тому позитивний вплив перелитої крові у тварини проявляється надто швидко. Зникає підвищена подразливість інтерорецепторних апаратів, забезпечується нормальний потік імпульсів у центральну нервову систему від усіх органів, що поліпшує її функції, тією чи іншою мірою порушені внаслідок втрати крові.
Переливання проводять не тільки під час втрати крові, а й при шоку, кормовому отруєнні та інших інтоксикаціях, гострому ревматизмі, недостатній регенерації при ранах, хроніосепсисі та інших захворюваннях. Останнім часом у ветеринарній практиці починає застосовуватись уведення крові, опроміненої ультрафіолетовим чи лазерним променем, про що було сказано раніше.
За гемотрансфузії у тварин, і особливо коней, інколи настають тяжкі ускладнення, які часто призводять до їх загибелі, причому дефібринування крові ці ускладнення не усуває. І тільки з розвитком та практичним використанням вчення про аглютинацію з'ясувалися причини невдач. Подібно до того, як сироватка імунних тварин склеює у грудочки відповідні бактерії, кров тварин одного виду склеює еритроцити іншого (гетерогемоаглютинація) і навіть того ж виду (ізогемоаглютинація). А після склеювання еритроцити розчиняються в сироватці (гемоліз). Тому перед введенням крові її необхідно перевірити на сумісність з кров'ю тварини, якій її вводять. Проба ґрунтується на виявленні в сироватці реципієнта природних та ізоімунних антитіл методами аглютинації і конглютинації. Природні антитіла виявляються реакцією аглютинації, тому що вони є повними антитілами, Ізоімунні ж антитіла бувають повними й неповними. Вони з'являються у сироватці тільки після попереднього парентерального введення крові як наслідок імунізації і сенсибілізації організму. Як і природні антитіла, вони можуть стати причиною тяжкої посттрансфузійної (анафілактичної) реакції після повторного переливання крові.
Виявляють ізоімунні антитіла методом конглютинації, тобто в безсо-левому середовищі. Тому 5%-ну суміш еритроцитів донора для постановки реакцій готують не на фізрозчині, як для реакції аглютинації, а на його власній сироватці крові; кров же донора беруть без стабілізатора.
Методом аглютинації виявляють тільки повні антитіла, як природні так і ізоімунні, а методом конглютинації – всі названі вище форми антитіл.
Пряма проба на сумісність ставиться таким чином: 2–3 краплі сироватки крові реципієнта наносять піпеткою на предметне скло чи наливають у пробірку 1 мл (у великої рогатої хвороби) і додають відразу 1 краплю 5%-ної суспензії еритроцитів (у пробірку 2–3 краплі). Змішують сироватку реципієнта з еритроцитами донора і стежать за реакцією на склі – 10 хв, у пробірці – до 1,5 год. Сумісною вважається та кров, де не виявлено аглютинації (склеювання еритроцитів у вигляді піску, грудочок, пластівців). Слід зауважити, що у молодих телят (до 6 міс.), овець і собак у крові відсутні аглютиніни, тому їм можна переливати кров будь-якої здорової тварини цього ж виду. Переливання крові від іншої тварини-донора здійснюється тільки після ретельного його дослідження з метою виключення інфекційних та кровопаразитарних хвороб.
Відомі два методи переливання крові: прямий і непрямий. Пряме переливання здійснюється рідко шляхом з'єднання через систему полівінілових трубок вен донора і реципієнта. Непряме переливання проводиться за допомогою спеціально підготовленої апаратури. Одержану кров донора в стерильному посуді стабілізують змішуваням її з 5%-ним розчином цитрату натрію (1:10), 10%-ним – кальцію хлориду (1:10), 10%-ним – натрію саліцилату (2:10) чи 10%-ним – магнію сульфату (1:10). Її можна відразу переливати реципієнту або зберігати в холодильнику. В останньому випадку перед вливанням її підігрівають на водяній бані чи в термостаті до 38 °С. Для непрямого переливання крові використовують апарат Боброва, рідше – шприц Жане та ін.
Перед вливанням значної кількості крові, крім визначення сумісності, ставлять її біопробу, суть якої полягає у визначенні температури, пульсу і дихання та поведінки реципієнта, після чого вводять невелику кількість крові (200–300 мл великим тваринам і 15–20 мл – дрібним). Якщо у тварини протягом 10–15 хв визначені раніше показники не змінюються, повільно вливають всю призначену дозу. Випадки прискореного пульсу і дихання, підвищення температури тіла, появи збудження чи пригнічення тварини свідчать про розвиток гемолітичного шоку; таку кров переливати не можна. Стабілізовану кров вводять у дозах: великим тваринам 0,01–0,05 мл/кг маси тіла, а дрібним – 0,1–0,2 мл/кг.
Ускладнення під час переливання крові – гемолітичний шок, посттрансфузійна, пірогенна реакції, повітряна емболія чи емболія згустками крові, гостре розширення серця.
Гемолітичний шок розвивається внаслідок переливання несумісної крові і настає під час трансфузії або зразу після її закінчення. У таких тварин прискорені дихання і пульс (слабкого наповнення), спостерігається збудження, задишка, тремтіння м'язів; у тяжких випадках – пригнічення, мимовільне виділення сечі і калу. Для його усунення припиняють трансфузію крові, вводять у вену 150–200 мл натрію саліцилату (великим тваринам), кофеїн, глюкозу, кальцію хлорид тощо.
Посттрансфузійна реакція характеризується короткочасним підвищенням температури, ознобом, прискоренням пульсу і дихання. Вона виникає внаслідок виділення біологічно активних речовин. При цьому користуються кофеїном, глюкозою, антигістамінними препаратами.
Пірогенна реакція зумовлена наявністю в стабілізованій крові пірогенних речовин (продуктів життєдіяльності мікробів). Вона виникає через 20–30 хв після трансфузії і характеризується пропасницею, прискоренням пульсу, дихання, тощо. У таких випадках використовують серцеві препарати, гексаметилентетрамін, глюкозу та ін.
Емболія виникає за порушення техніки переливання. Утруднюється дихання, спостерігається збудженість, синюшність слизових оболонок, може зникнути пульс. Профілактика емболії полягає в дотриманні техніки переливання та підготовки крові.
Гостре розширення серця – наслідок швидкого вливання великої кількості крові. Воно призводить до застою крові у венозному руслі, зниження венозного і підвищення артеріального тиску, внаслідок чого серце зупиняється в діастолі. Запобігти такому ускладненню можна капельним методом введення крові, ін’єкцією дрібними дозами, використанням, у разі його виникнення, лобеліну і серцевих препаратів.
Синтетичні замінникикрові. Для боротьби з втратою крові широко використовуються її синтетичні замінники та гідролізати, які мають відповідати наступним вимогам.
1.Молекулярна маса препарату повинна бути досить високою, щоб він тривалий час утримувався у кровоносному руслі.
2.Препарат має повністю виводитися з організму або брати участь в обмінних процесах.
З.Розчин повинен мати осмотичний тиск, в’язкість та інші фізико-хімічні властивості постійними і близькими до відповідних показників плазми крові.
4. Не повинен бути анафілактогенним і не викликати сенсибілізацію при повторному введенні.
5.Препарат не повинен бути токсичним, пірогенним, має легко стерилізуватися і зберігатися досить тривалий час.
У практиці ветеринарної медицини найбільшого поширення набули як замінники крові декстринові похідні, зокрема поліглюкін – 6%-ний колоїдний розчин полімеру глюкози в ізотонічному розчині натрію хлориду. Препарат не токсичний, не пірогенний, має високу осмотичну активність. Введений внутрішньовенно, він збільшує об’єм крові у кров’яному руслі за рахунок мобілізації тканинної рідини, чим і підвищує на тривалий час кров’яний тиск.
Поліглюкін утримується у крові протягом 3–7 діб, виводиться поступово, особливо в першу добу (45–55 %). За цей час навіть за великих втрат крові відновлюється її об'єм. Виводиться препарат головним чином через нирки, менше – через шлунково-кишковий тракт. При втраті крові поліглюкін не тільки позитивно впливає на гемодинамічні показники, а й сприяє підвищенню окисно-відновних процесів в організмі. Під його впливом майже у два рази підвищується засвоєння кисню тканинами, що зменшує постгеморагічну інтоксикацію та підвищує судинний тонус. Все це надає перевагу поліглюкіну перед іншими декстрановими похідними. Його вводять внутрішньовенно з розрахунку 15–20 мл/кг маси тіла.
Подібна дія характерна також для гемовінілу (3,5 %-ний розчин полівінілпіролідону), гемодезу (водно-сольовий розчин, що містить 6 % полівінілпіролідону) і полівінолу (2,5 %-ний колоїдний розчин полівінілового спирту).
Гемовініл – кровозамінна рідина, що має детоксичні властивості та високу осмотичну активність, що сприяє утриманню рідини в кров’яному руслі. Препарат випускається в ампулах чи флаконах по 100, 200 і 500 мл, вводиться внутрішньовенно не тільки за втрати крові, а й при явищах шоку, порушеннях гемодинаміки, зумовлених інтоксикацією.
Гемодез – рідина, спроможна зв’язуватита виводити токсини, що циркулюють у крові. 80% його, введеного внутрішньовенно, виводиться з організму протягом 4 год. Препарат не проявляє антигенної активності, не токсичний, не вступає у кругообіг обміну речовин в організмі. Його недолік – необхідність уведення крапельним способом (40–50 крапель за 1 хв) в дозах 500–1800 мл для великих і 200–400 мл – дрібних тварин.
Полівініловий спирт – порошок білого кольору, добре розчинний у воді. Для нього характерна гемодинамічна та детоксична дія.
Полівінол, або 2,5 %-ний колоїдний розчин полівінілового спирту, використовують при втратах крові, шоковому стані, а також для усунення симптомів інтоксикації внутрішньовенно в дозах: коням 500–1500 мл, коровам – 1–2 л, вівцям 50–200 мл, собакам 50–150 мл.
У групу замінників крові входять і білкові гідролізати – продукти розщеплення білків. Вони біологічно активні, менш токсичні, ніж білки, і рідше призводять до анафілаксії. Це такі препарати, як гідролізин Л-103, гідролізат казеїну ЦОЛІПК, амінопептид, білковий кровозамінник БК-8, амінокровін. Широко використовуються як замінники крові, тому що виконують одну з важливих її функцій – функцію парентеральної білкової годівлі. Всі вони близькі за характеристиками: у їх складі є набір амінокислот (у тому числі незамінних) і низькомолекулярних пептидів. Гідролізати використовуються організмом як матеріал для синтезу білків та засіб для нормалізації азотистого балансу у передопераційний період і після втрати крові.