Рановий спокій

Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове травмування тканин, уже пошкоджених під час поранення. До того ж під час руху тканини розшаровуються, що сприяє порушенню захисних бар'єрів, розвитку інфекції та інтоксикації організму. Запобігти цим ускладненням можна, забезпечивши спокій хворій тварині та обмеживши рухи у зоні пошкодження.

Відомо, що грубі маніпуляції при обробці рани, часта зміна пов’язки, коливання температури, застосування подразливих речовин утруднюють відокремлення мертвих тканин, розростання грануляцій тощо. Отже, спокій – найважливіший елемент патогенетичної терапії при пораненні тварин. Інколи це нелегке завдання для лікаря, але захисна пов’язка певною мірою одночасно обмежує рухомість тканин у ділянці рани. Надійного спокою при пораненнях м’яких тканин, кісток, суглобів, сухожилків досягають накладенням гіпсових пов’язок чи спеціальних шин.

Та було б помилкою думати, що повний спокій необхідний до кінця загоювання рани. Він потрібний у першу фазу, у період формування ранового бар'єра, коли треба обмежити всмоктування мікробів і токсинів. У другу фазу спокій (обмеження рухів) може гальмувати регенеративні процеси і, отже, загоєння рани. Доведено, що активні рухи поліпшують кровозабезпечення поранених тканин і обмін речовин у них. Тому їх слід використовувати у другу фазу з урахуванням місця локалізації рани, темпераменту тварини, навколишньої обстановки, можливостей захисту рани від забруднень і додаткових механічних пошкоджень.