Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої кращі результати дають хірургічні методи.
За закономірностями виникнення, розвитку і перебігу хірургічна інфекція принципово не відрізняється від інших її видів, та все ж має деякі особливості, а саме: носить здебільшого гнійний характер і починається переважно місцево; найчастіше розвивається на фоні механічних пошкоджень; найбільш успішно ліквідується хірургічними методами.
Іnfеctіо – заражаю. Значить, патологічні процеси, що входять у цю групу, можуть розвиватися тільки внаслідок дії мікробів. Така група хірургічних захворювань є найбільш численою і досить часто зустрічається у професійній діяльності лікаря ветеринарної медицини.
Тваринний організм постійно контактує з різними мікроорганізмами, але хворіють не всі тварини, у природі між мікро-і макроорганізмами виникають не тільки антагоністичні, а й симбіозні стосунки (мікрофлора шлунково-кишкового тракту, шкіри і слизових оболонок). Правда, названа мікрофлора може мати у своєму складі й шкідливі мікроорганізми з певною вірулентністю та патогенністю. За послаблення загального та місцевого імунітету, порушення бар’єрних функцій організму вона може стати джерелом інфекції.
Отже, якщо говорять про інфекцію, то мають на меті не мікроб сам по собі, а його проникнення у внутрішнє середовище організму і реакцію на нього з боку останнього. Тобто, інфекція – це процес, взаємодія мікроба і макроорганізму. В організм дуже часто потрапляє одночасно не один якийсь вид мікробів, а декілька. У зв’язку з цим і виділяють моноінфекцію (один вид мікробів) та поліінфекцію, змішану, зумовлену декількома різними видами. Остання найчастіше буває більш небезпечною для організму.
З урахуванням часу проникнення мікроорганізмів інфекцію ділять на первинну (при попаданні мікробів у тканини безпосередньо під час травми) і вторинну, коли мікроби проникають в уже пошкоджену тканину; якщо ж у тканини потраплють повторно ті ж мікроби, що були в них раніше, то мова йде про реінфекцію (нову інфекцію).
Стосовно джерел, хірургічна інфекція ділиться на екзо-, ендогенну, імплантаційну (інфект вноситься у тканини разом з пошкоджувальним предметом – осколком, шматком дерева, одягу тощо) і кріптогенну, якщо шляхи проникнення мікробів у організм виявити не вдалося.
Екзогенна інфекція проникає в організм шляхом втирання чи вдавлювання у шкіру неправильно підігнаної збруї або попадає безпосередньо в рану.
До ендогенної інфекції належать:
а) латентна, яка може десятки років знаходитися в організмі після одужання тварини і не проявляти своєї дії, але при ослабленні організму, після серйозної травми чи операції вона швидко починає розвиватись;
б) фетальна, найчастіше кокова, яка локалізується в каріозних зубах, глотці, товстих кишках тощо і не проявляє своєї дії, але часто стає джерелом поширення інфекції, викликаючи як загальні, так і місцеві пошкодження;
в) ранова інфекція, якщо мікрофлора заноситься під час поранення.
Як бачимо, шляхи проникнення збудників інфекції в організм різноманітні, але провідними є пошкоджені слизові оболонки та шкіра. Поширюється інфекція гемо- і лімфогенним шляхом. Кровоносною системою мікроби та їх токсини швидко розповсюджуються в організмі і можуть розвиватись у життєво важливих органах, призводячи інколи до загибелі тварини. Лімфогенним шляхом мікроби поширюються не так швидко; вони проходять через лімфатичні вузли, які, мов фільтри, затримують їх і навіть зупиняють подальше поширення. Цей шлях для інфекції досить складний і вигідний для організму.
Проникнувши в організм, мікроби вимагають для своєї життєдіяльності певних умов; а коли вони не створюються, то інфекція не розвивається: мікроб або гине, або залишається в ньому, не завдаючи ніякої шкоди, або виноситься з організму. Тобто, стан організму тварини відіграє провідну роль у розвитку інфекції. З іншого боку, мікроорганізм, який потрапив у організм тварини, має бути життєдіяльним і вірулентним, щоб впливати хоч на місце проникнення. Отже, у процесі розвитку інфекції створюються певні взаємини між мікробом і макроорганізмом.
Для розвитку інфекції потрібно, щоб макроорганізм був більш слабким, не міг протистояти і створювати несприятливі для життя мікроба умови. А цьому сприяє загальне ослаблення організму внаслідок перенесеної хвороби, поганої годівлі, переохолодження, травми тощо.
Патогенна дія інфекції на організм надто різноманітна:
1) мікроорганізм живе і розвивається за рахунок поживних речовин свого господаря, а також діє на тканини чисто фізично;
2) мікроорганізми діють на прилеглі тканини продуктами життєдіяльності, обміну речовин і продуктами, що утворилися та звільнилися після їх загибелі. Всі вони, діючи на прилеглі клітини організму, вбивають їх та розкладають на прості сполуки (птомаїни), які також згубно діють на навколишні тканини, а при всмоктуванні – і на весь організм.
Всякий мікроб впливає на тканини своїми токсинами. Останні – це бактеріопротеїни (білкові речовини, зв'язані з самим мікробом), птомаїни (продукти розщеплення білків, які токсично діють на протоплазму клітин) і ферменти мікробного походження. Всі ці речовини діють як місцево на тканини, руйнуючи та розплавляючи їх, так і на весь організм під час всмоктування. Залежно від того, на які тканини токсини впливають, розрізняють гемо-, невро-, лейкотоксини тощо. А вся сума патогенних властивостей інфекції називається її вірулентністю.