Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї.
Не так давно вона діагностувалась як гнійничкова хвороба овець. Але сьогодні актинобактеріоз зустрічається, й у великої рогатої худоби, іноді у коней і собак, тварин інших видів а також людини. В Україні хвороба вперше виявлена в 1993 році (Риженко В.П.), її раніше діагностували як актиномікоз.
Етіологія. Збудник актинобактеріозу (Аctinobacterius lignieresi) – маленькі грам-негативні нерухомі анаеробні гемофільні палички, розташовані променисто, які не мають розгалужень у центральній зоні. Вони нестійкі у зовнішньому середовищі, гинуть під дією плюсових температур та прямих сонячних променів. Як і актиноміцети, палички зустрічаються у землі, на рослинах, шкірі тварин і проникають в організм через мікротравми шкіри та слизових оболонок.
Патогенез. Найчастіше уражується лімфатична система ділянки голови і шиї. На місці первинного ураження спочатку спостерігається інфільтрація тканин, а пізніше з'являються поодинокі чи множинні абсцеси по ходу лімфатичних судин, що мають слабовиражену піогенну оболонку. Вони повільно дозрівають, стають твердими, самостійно розриваються з виділенням в’язкого сметаноподібного гнійно-гнильного ексудату. Поверхнево розташовані виразки після розриву абсцесу перетворюються у різних розмірів фунгозні, а глибокі – поступово рубцюються. Характерно, що дно виразок вкрите грануляційною тканиною, у якій при дослідженні знаходять багато дрібних гнійних вогнищ.
Клінічні ознаки. У овець актинобактеріоз характеризується появою на шкірі, слизовій оболонці ротової порожнини, особливо нижньої губи (травмування при випасанні), холодних поодиноких чи множинних абсцесів (рис. 22). Тому спочатку розвивається набряк губи, міжщелепового простору, а пізніше утворюються абсцеси, які розриваються і залишають дрібні виразки. Останні повільно рубцюються, внаслідок чого нижня губа ущільнюється і відвисає. За множинних гнійничкових уражень голова стає асиметричною, сполучнотканинні розрости заважають пережовувати їжу, внаслідок чого у тварини знижується вгодованість. Характерно, що при цьому у хворих ніколи не підвищується температура тіла, за винятком випадків ускладнення флегмонозними процесами. При локалізації пухлин у ділянці гортані у тварин відмічають утруднене дихання з відкритою ротовою порожниною.
У великої рогатої худоби актинобактеріоз найчастіше проявляється холодними абсцесами різних розмірів у ділянці голови і шиї, розташованими поверхнево по ходу лімфатичних судин. Після їх розриву залишаються виразки, які внаслідок поверхневого розташування і наявності у глибині дрібних гнійників (подразники) перетворюються у фунгозні.
Діагностуютьхворобу на підставі характерних клінічних ознак. Слід пам'ятати, що в гнійному ексудаті актинобактерії через їх швидкий лізис знаходять не завжди.
Лікування. На ранніх стадіях процесу у вогнища ураження вводять йодинол 3–5 мл, внутрікаротидно антибіотики з новокаїном. Якщо абсцеси сформовані, їх розрізають, промивають антисептичними розчинами, після чого гострою ложкою скарифікують дно абсцесу (щоб розкрити дрібні вогнища у грануляційній тканині), після чого в порожнини вводять марлеві дренажі, оброблені йодованим риб’ячим жиром (йод кристалічний, калію йодид, вода дистильована по 2,5 г, риб'ячий жир – 100,0) чи розчином Люголя.
Профілактика. У неблагополучних щодо актинобактеріозу господарствах подрібнюють та запарюють грубі корми, особливо зібрані на низьких вологих місцях. У стійловий період забезпечують потреби тварин у поживних речовинах, мінеральних, вітамінних та додатково всередину вводять кайод у дозі 0,1–0,2 на добу з кормом; здійснюють своєчасну ізоляцію та лікування хворих, дезинфекцію приміщень, біотермічну обробку або спалювання гною від хворих.
Із специфічних засобів на увагу заслуговує інактивована вакцина проти актинобактеріозу (актиносан), використання якої в неблагополучних господарствах знижує захворюваність більш ніж у п’ять разів.