Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням і тонічним скороченням всіх м'язів тіла чи окремих їх груп. Найбільш чутливі до правця коні, вівці, свині, дещо менше – велика рогата худоба.
Етіологія. СІ. tetani – рухлива анаеробна паличка, що утворює спори. Вона досить поширена в удобреній землі, кормах. Стійкість спор надто велика. У висушених пробах вони зберігаються більше 10 років. Нагрівання до 100°С вбиває їх тільки через 1–1,5 год, 10%-не хлорне вапно, розчин йоду – за 10 хв; 3%-ний розчин формальдегіду – тільки через 24 год.
Потрапляючи у травний тракт тварини з кормом, розмножується у кишечнику, виділяється з калом, а потім з гноєм переноситься в землю, де спори залишаються вірулентними тривалий час. Тварини заражуються внаслідок попадання спор у рану з землею, гноєм тощо, при кастрації та рододопомозі без дотримання правил асептики. Сприяють розвитку інфекції анаеробні умови – глибокі рани, гематоми, некротизовані тканини, інфікування гнійною мікрофлорою, що поглинає кисень.
Патогенез. Палички правця у рані розмножуються і виділяють токсини: тетаноспазмін, що викликає судороги, і тетанолізин, що гемолізує еритроцити. Вони поширюються головним чином нервовими стовбурами і досягають клітин спинного та довгастого мозку. Ступінь прояву правця залежить від швидкості досягнення токсинами спинного мозку, а отже, від місця локалізації рани (чим коротший шлях проходять токсини, тим тяжчий перебіг хвороби). Тому інкубаційний період триває від 1 до 65 днів, інколи до 3,5 міс.
Під дією токсину в закінченнях нервових волокон накопичується ацетилхолін, який подразнює нервові клітини центральної нервової системи. Їх переподразнення зумовлює підвищене рефлекторне збудження рухового центру центральної нервової системи, внаслідок чого у відповідних групах м’язів уже за незначного подразнення з’являються тривалі судороги спочатку м'язів ділянки голови і шиї, а пізніше – спини та кінцівок. Інколи (місцева форма) першими пошкоджуються м’язи навколо вогнища інфекції, а потім – інші групи. Перебіг хвороби триває протягом 6–9 днів. Безперервне скорочення м’язів утруднює вживання корму, дихання, роботу серця, спричиняючи загибель тварини від паралічу дихального центру та асфіксії.
Клінічні ознаки. Першими ознаками хвороби є випадіння третьої повіки (спазм очних м’язів), тризми (судорожне скорочення) жувальних м’язів під впливом незначного подразника (шум), утруднене ковтання, розширення ніздрів і напруження вушних раковин, напруження м’язів спини і кінцівок. Згодом ці м’язи стають твердими, з’являються судороги всього тіла. Внаслідок тетанічного скорочення міжреберних м’язів, бронхів і діафрагми дихання стає поверхневим та прискореним; упродовж реберної дуги утворюється запальний жолоб, черево підтягнуте, слизові синюшні, пульс частий, напружений. Перистальтика кишечнику ослаблена, кал і сеча видаляються важко. Тварини стоять із розставленими ногами, витягнувши шию і хвіст; їх рухи сковані. Температура тіла підвищується перед смертю.
Прогноз сумнівний, але клінічно помічено, що коли тварина проживе 15 днів від початку хвороби, то вона може видужати.
Найбільша летальність – у овець і свиней, дещо менша у коней та великої рогатої худоби. За видужування ознаки хвороби послаблюються через два тижні і цілком зникають через 4–6, однак скованість рухів зберігається ще довго.
Лікування має бути комплексним і по можливості вчасним. Хворих ізолюють в окреме приміщення з мінімальними подразниками, дають досхочу рідкий корм. Якщо судороги часто повторюються, перед лікувальними процедурами хворим дають наркотичні засоби, періодично звільняють пряму кишку від калових мас, а при затримці виділення сечі проводять катетеризацію сечового міхура; при стійких атоніях чи метеоризмі проводять відповідне лікування. Для зняття тризмів жувальних м’язів у них вводять по 30 мл 2%-ного розчину новокаїну. Як специфічний засіб якомога раніше застосовують протиправцеву сироватку внутрішньовенно, підшкірно чи внутрім’язово (навколо місця ураження і впродовж нервових стовбурів) протягом перших 2–4-х днів щодня, а потім рідше – по 80 тис. антитоксичних одиниць (АО) великим і 40 тис. – дрібним тваринам.
Досить ефективним є субарахноїдальне введення сироватки у дозі до 20 тис. АО. Вона нейтралізує токсин, не адсорбований нервовими клітинами і тому ефективна лише на початку, на 3–5-ий день хвороби. Її ефективність підвищується, якщо попередньо вводиться 30–40 мл 40%-ного гексаметилентетраміну, який підвищує проникність гематоенцефалічного бар’єра, у зв’язку з чим забезпечує добрий контакт сироватки з нервовою тканиною, порушує зв’язок токсину з нервовими клітинами і сприяє його нейтралізації (Плахотін М.В.).
Нагадаємо, що сироватка не діє на мікроби і токсини, що вступили в органічний зв’язок з нервовою системою. Тому одночасно пропонується введення антибіотиків широкого спектру дії (стрептоміцин, тетрациклін, хлорамфенікол тощо у терапевтичних дозах), які діють на вегетативні форми СІ. tetani та секундарну мікрофлору.
Антитоксичну сироватку використовують з профілактичною метою при ускладнених ранах по 40–80 тис. АО. Дія її знижується через 7–10 днів, тому за тяжких поранень слід повторити її введення через указаний термін.
Профілактика. Основою профілактики правця є попередження травматизму, правильна і своєчасна хірургічна обробка ран, особливо забруднених землею, дотримання правил асептики й антисептики під час проведення операцій, рододопомоги, а при підозрі на інфекцію вводять лікувальні дози протиправцевої сироватки та антибіотики.
У стаціонарно неблагополучних щодо правця господарствах за місяць перед масовими операціями тварин імунізують специфічним концентрованим антитоксином одноразово, підшкірно у дозах 1 мл для дорослих і 0,5 мл для молодняку. Імунітет настає через 21–30 днів і зберігається 3–5 років у коней та не менше року – в інших тварин.