Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра, а тому вона і травмується у першу чергу. За нею ідуть сухожилки, кісткова, нервова, м’язова тканини та кров.
Пошкоджувальна дія електричного струму при його проходженні через тканини проявляється у тепловому, електрохімічному та механічному ефектах. У результаті опору тканин електрична енергія перетворюється в теплову, що супроводжується перегріванням та некрозом клітин. Під час проходження електроструму через тканини відбувається переміщення іонів у клітинах, настає коагуляція білків, утворюються гази і пара. Нерідко при електротравмі спостерігається відшарування тканин, відриви частин тіла, що пояснюється спільною тепловою і механічною дією струму високої напруги.
Вважається, що найбільш небезпечним для життя тварин є змінний струм напругою більше 120 В та силою 80 мА. Внаслідок цього у тварин розвивається шок із судорогами дихальної мускулатури, фібриляцією шлуночків серця та його зупинкою.
Але на місці контакту струму з тканинами залишаються опіки. Інтенсивність їх – від почервоніння і утворення пухирів аж до некрозів та обвуглювання окремих ділянок тіла. Електроопіки майже завжди є глибокими, тому уражень І та II ступенів практично не буває. Через те, що шкіра у місцях входу та виходу електричного струму чинить особливо сильний опір, виникає щільне електричне поле і відбувається значне перетворення електричної енергії у теплову. Внаслідок цього утворюються дірчасті, круглі “мітки струму” від сіро-білого до брудного сірого кольору з коричневатим відтінком, центр яких має опік III чи IV ступеня або навіть може бути обвугленим. Ці мітки оточує шкіра, розірвана у вигляді бджолиних сот, чому сприяє тканинна рідина, яка в момент дії електричного струму “закипає” (водяна пара). Тканини можуть бути у стані як вологого, так і сухого некрозу. При утворенні сухого струпа електроопік має вигляд кратероподібного вдавлювання у центрі з вираженою інфільтрацією країв. По периферії можливе утворення невеликих пухирів, наповнених прозорою серозною рідиною.
Ділянки вологого (білого) некрозу за кілька днів після травми висихають. На відміну від термічних опіків при електротравмі, внаслідок електрокоагуляції нервів, больова реакція відсутня. Прилеглі тканини через порушення проникності і тромбоз судин перебувають у стані набряку.
Головна особливість електроопіків – невідповідність видимої поверхні опіку та об’єму ураження. Вона зумовлена порушенням кровообігу. На відміну від термічного опіку, за ураження електричним струмом м’язи, сухожилки та інші глибоко розташовані тканини мають значно більші осередки некрозу, ніж шкіра над ними. Ураження стінок судин призводить (на 2–4-ому тижні) до їх ерозії та вторинних, іноді смертельних кровотеч.
Струм високої напруги викликає розшарування м’язів, а у місцях виходу – їх розриви, що спричиняють травматичний токсикоз із накопиченням міоглобуліну у ниркових канальцях, що призводить до гострої ниркової недостатності та анурії.
Зрідка, внаслідок різкого скорочення м’язів під дією електроструму відбуваються переломи кісток. У цілому рановий процес проходить як і при термічних опіках, однак відторгнення змертвілих тканин дещо триваліше, що пов'язано з глибиною ураження.
Перша допомога при електротравмі полягає у виведенні тварини із зони дії струму. Для цього вимикають прилади, машини, механізми від загальної електромережі. Потім проводять протишокову терапію – внутрішньовенне введення серцевих засобів, стимуляторів дихання, переливання розчинів електролітів, кровозамінників чи сумісної крові.
Лікування опіків при електротравмі аналогічне термічним. Профілактика електротравм у тварин повністю залежить від заходів з техніки безпеки.