рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ

ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Іонізуюча Радіація При Зовнішній Дії Залежно Від Виду Опромінення Викликає Ро...

Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю променів.

Зовнішнє опромінення β- і особливо α-частинками, які слабо проникають у тканини, викликає головним чином ураження шкіри – променеві опіки, а рентгенівські γ-промені та нейтрони, що мають високу проникну здатність, найчастіше призводять до променевої хвороби.

За рівних умов найбільші ураження шкіри виникають у тварин з коротким і рідким волосяним покривом (наприклад, у свиней) і, навпаки, густа та довга шерсть (вівці) захищає шкіру від пошкоджувального впливу α- та β-частинок. Більш уразливими є ділянки шкіри вимені, статевих органів, згинальної поверхні суглобів, міжпальцевого склепіння. β-опіки зі стійкими трофічними змінами трапляються переважно в ділянці голови та вздовж хребта, а в місцях слаборозвиненої підшкірної клітковини (вушні раковини, хвіст тощо) розвиваються некрози.

Вплив іонізуючих променів на тканини організму призводить до змін у них молекул і атомів. Внаслідок цього новоутворені хімічні радикали порушують звичайний перебіг біохімічних процесів і діяльність всіх життєво важливих органів та систем. У першу чергу, це епітелій шкіри та слизових оболонок, кровотворні органи, імунна система.

β-промені викликають специфічні ураження шкіри та слизових оболонок, які називаються β-опіками. За клінічним проявом та перебігом вони принципово відрізняються від термічних та хімічних: малоболючі, патоморфологічні зміни в ураженій шкірі розвиваються поступово, а процеси відновлення проходять в’яло. За змішаного β-γ-опромінення місцеві ураження можуть розвиватись на фоні променевої хвороби.

Клінічні ознакиβ-опіків включають (Белов О.Д., Кіршін В.О.,1987) чотири періоди: первинної реакції, прихованої, гострої запальної реакції та відновлення, а за тяжкістю ураження, що залежить від дози поглинутої енергії, – чотири ступені: легкий ( при дозі 5 Гр), середній (5–10 Гр), тяжкий (10–30 Гр), надзвичайно тяжкий (більше 30 Гр).

Перший період (первинної реакції) проявляється, залежно від дози опромінення, через кілька годин чи діб після опромінення і продовжується до 2–3-х діб. Особливо яскраво він виражений у тварин з депігментованою шкірою та бідним волосяним покривом. Місця ураження шкіри гіперемійовані, у стані набряку, сверблять, внаслідок чого тварини нерідко розчухують їх та кусають зубами. Другий період триває від кількох годин до двох тижнів. Він характеризується підвищеними потінням та свербежем уражених ділянок.

Третій період легкого ступеня проявляється помірною еритемою, а потім випадінням шерсті та злущуванням поверхневих шарів епідермісу. При ураженні слизових оболонок розвиваються гіперемія та набряк. За середнього ступеня впродовж 3–4-х тижнів β-опік характеризується вираженою болючістю, гіперемією, набряком та розвитком ерозій. Спостерігається підвищення температури тіла. Пошкоджені тканини відновлюються повільно, тривалий час зберігається больова реакція та атрофія шкіри.

Тяжкий ступінь ураження у третьому періоді характеризується появою пухирів, подібних до термічних, та швидким утворенням ерозій і виразок. Одночасно у тварин підвищується температура тіла, збільшуються регіонарні лімфоузли, погіршується загальний стан та апетит, розвивається гіпопротеїнемія, порушується електролітний баланс, починає формуватися імунодефіцитний стан. Ці загальні та місцеві зміни організму різко посилюються при тяжкому ступені β-опіків. Виразки шкіри набувають гнійно-некротичного характеру.

Процес відновлення залежить від ступеня радіаційного ураження. Так, при легкому ступені тварина може видужати протягом 1–2 міс., а середньому – лише через 3–4 міс. За тяжких ураженнь виразки загоюються повільно – від кількох місяців до кількох років – формуються трофічні виразки з розростанням рубцевої тканини. Пізніше можливе злоякісне переродження тканин.

Прогноз залежить від ступеня та площі ураження. За опіків легкого та середнього ступенів з площею ураження 5% поверхні тіла він вважається сприятливим. При більш значних – прогноз несприятливий, а лікування таких тварин економічно недоцільне.

Лікування. У першу чергу необхідно провести дезактиваційну обробку уражених тварин. Під час організації лікувальних заходів слід враховувати загальний стан тварин, ступінь променевого опіку, його площу та період хвороби. З метою детоксикації організму внутрішньовенно вводять 40%-ний розчин гексаметилентетраміну з глюкозою та кофеїном. Групову детоксикацію проводять засобами ентеросорбції. Одним з таких препаратів є кремнійорганічний сорбент – ентеросгель, який вводять всередену як індивідуально, так і груповим методом з розрахунку 0,5 г на 1 кг маси тіла тварини. Для нормалізації імунологічної реактивності організму застосовують імуностимулятори з радіопротекторними властивостями – натрію нуклеїнат (2–7 мг/кг) і препарати групи тіотриазоліну (вірутрицид, імзауф) у дозі 1–2 мг/кг. Місцево застосовують комплексні мазі на гідрофільній основі з анестетиками та кератолітичними засобами – кортонітол, преднікарб. Їх дію доповнюють лазеротерапією, яка також має виражені антирадіаційні властивості.

 

ВІДМОРОЖЕННЯ (CONGELATIO)

Відмороження – це пошкодження периферичної частини тіла (найчастіше дистальні ділянки кінцівок, статеві органи, хвіст, вушні раковини), викликане тривалим місцевим їх охолодженням. У тварин воно спостерігається досить рідко у зв’язку з тим, що майже все їх тіло вкрите шерстю. Природний волосяний покрив є поганим теплопровідником, внаслідок чого тепловіддача зовнішніх частин тіла у тварин значно зменшена. Шерсть є надійним захисним бар’єром від холоду завдяки значній густоті волосся, його довжині та достатньому змащуванню жировими речовими, внаслідок чого вода та сніг легко скочуються і не шкодять тілу тварин. Тільки за повного змочування волосяного покриву холод негативно діє на організм тварин. Найбільш вразливими є малошерстні чи безшерстні ділянки тіла, а тому найчастіше відмороження зазнають: у коней – статевий член, мошонка, основа шкіри кайми і вінчика, п’ятки та нижня губа; у корів – соски вимені; у бичків – верхівка мошонки; у свиней – хвіст і вушні раковини; у собак – дистальні ділянки кінцівок, вушні раковини і молочні залози; у курей – гребінці, сережки і кінцівки: у водоплавних – плавальні перетинки; у кролів – вушні раковини.

Відмороженню сприяють підвищена вологість, вітер, а також місцеві та загальні розлади кровообігу, викликані виснаженням, перевтомою, анемією, авітамінозом, змінами стінок судин, їх механічним стискуванням. Відмороження настає внаслідок втрати шкірою кріостійкості за сприяння супутніх факторів. Це може бути не обов'язково надто низька температура, а скоріше досить великий ступінь втрати тепла за одиницю часу. Для відмороження не існує порогової температури. Мороз (-30°С) не є небезпечним за відсутності вітру, тоді як температура від 0 до ± 6°С при умові підвищеної вологості та вітру призводить до відмороження, причиною якого є те, що сухе повітря – поганий провідник тепла, а вода у одинадцять разів більше забирає тепла, ніж повітря такої ж температури; волога шкіра у 4 рази більше віддає тепла, ніж суха.

Патогенез. Основу патогенезу відмороження становить механізм розвитку некрозу (рис. 27). Дія низьких температур викликає подразнення нервових рецепторів і спазм судин, який може на початку дореактивного періоду змінюватись короткочасним їх паралічем. Але спазм переважає протягом всього першого періоду. Внаслідок цього розвивається гіпоксія тканин, хоча вони при зниженій температурі потребують менше кисню. Це викликає тяжкі метаболічні, біохімічні та ензиматичні клітинні порушення, зумовлюючи вторинні патогенетичні фактори. На початку реактивного періоду зникає спазм артеріальних судин (артеріоли, метартеріоли), але перфузія у тканинах не нормалізується внаслідок парезу венул. Виникає порушення інтракапілярного кровообігу, що посилює вже існуючу гіпоксію тканин. Все це сприяє накопиченню у тканинах недоокислених продуктів і біологічно активних речовин (гістамін, серотонін, кініни), які підвищують проникність капілярів, сприяють набряку тканин, агрегації формених елементів крові, появі больової реакції, подразненню симпатико-адреналової системи. Внаслідок цього розвивається гіперадреналінемія, що підвищує тонус судин. Проте це не усуває порушень інтракапілярного кровотоку, оскільки під впливом катехоламінів кров спрямовується артеріоловенулярними анастомозами повз капіляри. Тому тканини гинуть від гіпоксії.

Гіперадреналінемія посилює агрегацію клітин крові, накопичення серотоніну, що спричинює пошкодження ендотелію, концентрації тромбопластинів, які призводять до гіперкоагуляції та тромбозу. У цілому це посилює некротичний процес. Крім того, токсини із зони ураження негативно діють на обмін у тканинах, та організм у цілому. Елементи пошкоджених тканин, особливо шкіри і хрящів, викликають зміни в організмі за типом аутосенсибілізації. У відповідь на всмоктування продуктів розпаду із зони ураження в організмі утворюються антитіла, на чому ґрунтується використання сироватки реконвалесцентів при лікуванні хворих на відмороження.

У зоні відмороження, незалежно від ступеня та площі, клінічно і патолого-анатомічно розрізняють три фази перебігу патологічного процесу: запалення, розвиток некрозу та його бар’єризація, рубцювання й епітелізація.

Запальна реакція при відмороженні має свої особливості, а саме: проявляється не відразу під дією низьких температур, а після зігрівання тканин; за несвоєчасного чи неправильного лікування патологічний процес поглиблюється, що часто призводить до шоку, токсемії. Найтривалішою при відмороженні є фаза некрозу та бар’єризації. Вона може тягнутися кілька місяців.

Клінічніознаки. Холодові травми розподіляються так: остуда, загальне замерзання та відмороження.

Остуда (erythema pernio) – своєрідне ураження шкіри, що виникає в умовах тривалої чи повторної дії температури 0–2ºС та високої вологості. Воно перебігає за типом хронічного дерматиту і найчастіше виникає у тварин з низькою резистентністю організму (анемія, виснаження, недостатність функції ендокринних залоз, гіпо- чи авітамінози, хронічні інфекційні захворювання).

В основі розвитку остуди лежить порушення трофіки капілярів та дрібних судин шкіри, знижений опір їх до повторного нетривалого охолодження, внаслідок чого у тканинах розвивається гіпоксія. Для остуди характерною є поява на шкірі кінцевих ділянок тіла синьо-червоних набряклих припухань, що викликають сильний свербіж, який при зігріванні змінюється больовою реакцією. На уражених ділянках можуть виникати тріщини, пухирці, що часто інфікуються і перетворюються на гнійно-некротичні виразки. Цим остуда відрізняється від І ступеня відмороження, клінічні ознаки якого зникають через 4–7 днів після дії холоду.

Загальне замерзання виникає у результаті тривалої дії низьких температур та внаслідок зменшення рухомості, коли організм не здатний до процесів теплоутворення. На жаль, у тварин воно погано вивчене. У першу фазу загального замерзання холод впливає спочатку лише на поверхню тіла. Шкіра стає блідою в результаті спазму периферичних судин.

У другу фазу, незважаючи на максимальну реактивну теплопродукцію, температура тіла знижується на 1–2ºС. Шкіра втрачає еластичність і теплоту, стає шорсткою та сухою в наслідок скорочення волосяних м’язів.

Тварина починає відчувати біль, особливо у кінцівках. Можливі гастро-ентероколітні синдроми та болюче сечовиділення. При підвищеному енергетичному обміні речовин відмічається незначне збільшення артеріального тиску, пульс спочатку стає прискореним, потім – уповільненим; починають звужуватися більш крупні судини кінцівок; порушується координація рухів, з'являються розлади рівноваги, погіршується зір, короткочасне збудження швидко переходить у депресію.

У третю фазу температура тіла знижується на 3–8°С. Внаслідок недостатньої рухомості теплопродукція знижується, резерви організму на глікоген вичерпуються, м'язовий тремор змінюється задубінням. Больова чутливість знижується і поступово зникає; рефлекси послаблюються, хвилинний об'єм дихання зменшується. Виявляються ознаки серцевої декомпенсації, що виражаються аритмією і брадикардією. Тканинний обмін речовин ще залишається на мінімальному рівні.

У четверту фазу за подальшого зниження температури тіла функціонування всіх органів поступово зупиняється. Причиною смерті при загальному замерзанні є пригнічення функції центральної нервової системи, особливо вазомоторного і дихального центрів. За довготривалого переохолодження смерть можлива навіть у другій чи третій фазах внаслідок гострої серцевої недостатності та блокади надниркових залоз.

При загальному переохолодженні організму необхідно терміново компенсувати втрати тепла. Тварину слід перевести у добре обігріте приміщення і застосувати підручний термоізоляційний матеріал. Для відновлення периферійного кровообігу внутрішньовенно потрібно ввести підігрітий до температури +45°С 5–10%-ний розчин глюкози. Після цього розпочинають цілеспрямовану боротьбу з ацидозом, гіповолемією, гіпоксією та серцевою недостатністю. Для цього застосовують кровозамінники, роз­чини гідрокарбонату натрію та електролітів, серцеві засоби та вітаміни ВІ2 і С. Слід зауважити, що тварини, які перенесли загальне переохолодження, у подальшому мають підвищену чутливість до холоду.

При відмороженні розрізняють два періоди: дореактивний (прихований) і реактивний. Дореактивний період має небагато клінічних ознак, які часто з'являються непомітно, іноді супроводжуючись незначними болями. Уражена шкіра дуже холодна, бліда, неболюча. Після зігрівання тканин розвивається реактивний період. Залежно від глибини ураження та його ускладнень розпізнають чотири ступені холодової травми (рис. 28).

Перший характеризується короткочасним прихованим періодом (до 1 год), незначним зниженням температури тканин. Ушкоджена шкіра набуває синюшно-червоного відтінку, дещо набрякла, виникає свербіж, іноді можливий біль у суглобах, ознаки некрозу відсутні.

Відмороження другого ступеня характеризується більш тривалим до-реактивним періодом, змертвінням верхніх шарів шкіри та утворенням пухирів, які з'являються на 2–3-й день після холоду. Вони наповнені прозорою холодцеподібною жовтуватою чи геморагічною рідиною. Набряк виходить за межі відмороженої ділянки. Спостерігають різку болючість, підвищення температури тіла. За асептичного перебігу процесу протягом 1–2-х тижнів настає видужання з повним відновленням структури шкіри. Приєднання ж вторинної інфекції нерідко призводить до гнійного запалення.

При відмороженні третього ступеня спостерігається велика тривалістьприхованого періоду, значне зниження температури тканин, різке порушення кровообігу, стаз та тривала ішемія. Все це призводить до некрозу шкіри та гнійного розплавлення некротизованої підшкірної жирової клітковини. Утворюються великі пухирі з геморагічним ексудатом, дно яких та прилеглі ділянки шкіри синьо-багрові. Чутливість шкіри після видалення пухирів порушена. Дефекти загоюються вторинним натягом з утворенням грубого рубця. Інколи можливі відпадання кігтів та рогового башмака, які в подальшому зовсім не відновлюються або виростають деформованими. За рентгенологічного дослідження виявляється остеопороз епіфізарних відділків кісток.

Відмороження четвертого ступеня характеризується дуже тривалим прихованим періодом, значним зниженням температури тканин та їх тотальним некрозом. При цьому некротизуються не тільки шкіра та підшкірна клітковина, але й м’язи, сухожилки та кістки. При відмороженнях III і IV ступенів клінічна картина визначається характером гангрени тканин та інфікованістю. Суха гангрена характеризується поступовою муміфікацією, висиханням тканин, утворенням демаркаційного валу, грануляцій на межі з живими тканинами, відсутністю чітко виражених загальних симптомів. За розвитку вологої гангрени у тварин з відмороженням ІІІ та IV ступенів виникає різкий набряк тканин, велика кількість пухирів, відмічається висока температура тіла, ознаки вираженої інтоксикації, не­рідко септичні явища.

Межі некротизованих тканин у перші дні визначити важко, вони виявляються лише після 6–10-го дня, а остаточно – при розвитку демаркаційної зони. Демаркація і відторгнення мертвих тканин тривають тижнями, оскільки утворення грануляцій гальмується пошкодженням судин проксимально. З цієї ж причини інфікуються здорові тканини підшкірно та підфасціально з утворенням флегмон. Після відторгнення некротичних мас дефекти погано загоюються.

Лікування.Чим раніше припиняється дія холоду і відновлюється кровообіг, тим менший ступінь відмороження буде розвиватися. Першою допомогою у дореактивному періоді є обробка пошкоджених ділянок розчинами антисептиків. Потім тканини витирають і накладають на них теплоізоляційну пов'язку: шар марлі, за ним вати, знову марлі, фіксуючи після цього їх щільною тканиною, ліпше гумовою. В умовах теплого приміщення використовують метод активного, але не форсованого зігрівання у ванночках зі слабким розчином перманганату калію, починаючи з температури води 18–20°С, підвищуючи її поступово до 38°С. Після зігрівання накладають пов’язку з вазеліном чи маззю Вишневського. Одночасно необхідно застосувати новокаїнову блокаду або внутрішньоартеріальне введення 0,5%-ного розчину новокаїну з антибіотиками. По можливості – застосування УВЧ-терапії. Ця процедура знімає біль, а також значною мірою сприяє профілактиці набряку уражених тканин та розвитку вологої гангрени.

Основними завданнями лікування відморожень у реактивний період є відновлення кровообігу та попередження некрозу пошкоджених тканин, усунення болю та зменшення токсемії, профілактика та пригнічення інфекції, прискорення відторгнення мертвих тканин, стимуляція процесів регенерації.

Місцеве лікування починається після закінчення прихованого періоду, коли з'являється можливість визначення ступеня відмороження. При відмороженнях І ступеня уражену ділянку протирають спиртовими розчинами різних антисептиків, за винятком органічних фарб, які ускладнюють спостереження за станом уражених тканин.

Лікування відморожень ΙΙ–IV ступенів проводять за допомогою новокаїнових блокад чи внутрішньоартеріальних ін’єкцій розчину новокаїну з антибіотиками. Дія блокади визначається такими факторами: анальгезія, вазодилатація, протизапальний ефект, стимуляція регенерації сполучної тканини.

На ранніх етапах ефективність новокаїну посилюють, додаючи в його розчини кортикостероїдні препарати, а потім м’які вазодилататори – еуфілін чи папаверин, інгібітори кінінів (трентал, контрикал), дезагреганти (гепарин, нікотинова кислота). Поряд з цим проводять загальну десенсибілізувальну, детоксикаційну та вітамінотерапію.

Місцеве лікування відморожень II–IV ступенів потребує обов’язкового хірургічного втручання. Пухирі пунктують або підрізають біля основи. На 3–5-ий день при відмороженнях III–IV ступеня доцільно зробити поздовжні розрізи мертвих тканин до появи капілярної кровотечі, що допоможе швидше перевести вологий некроз у сухий. Видалення змертвілих тканин проводять після появи чітких меж некрозу.

У фазі запалення та некрозу місцево слід застосовувати багатокомпонентні мазі на гідрофільній основі. Мазева основа останніх (Левосин, Левомеколь) дає виражений дегідратаційний ефект, сприяє накопиченню в уражених тканинах розчинених у ній антибактеріальних, анестезувальних та стимулювальних щодо регенерації лікарських речовин. Таку ж водорозчинну основу має ізатизон. Особливо він ефективний при додаванні до 20%-ної концентрації саліцилової кислоти та антибіотиків. Дію цих засобів можна посилити УВЧ- чи лазеротерапією. На гранулюючі рани після відторгнення некротизованих тканин бажано накладати вітамінізовані мазі.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії

Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування.. Вступ..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в

Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил

Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини. Догляд залежить перш з

ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
    У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о

КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове

ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
  Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі

Запалення
  Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла

Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр

Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці

Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації. При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го

Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку

Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо. Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з

Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин. Дія йо

Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен

Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (

Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ

Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични

ГЕМАТОМА
  Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро

ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
  Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин. Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл

СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин. Біль(dolor)виникає в момент

КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові. Операційні рани наносять з

МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання. Загоєння рани – це репаративний процес по

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації). Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме: - вік тварини і його маса; - стан годівлі і утримання; - наявність вторинного інфікування ран; -

Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.

Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра

Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під

ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
  Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ

ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
  У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч

Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм

Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро

Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове

Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у

Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова

Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво

Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти

Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:

Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни

Хірургічна інфекція
    Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої

Механізми, що попереджують розвиток інфекції
  Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод

Дрімаюча інфекція
  Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв

Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони. Абсцес (Abscessus) Абсцес (нарив) – це обмежене гн

Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.

Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї. Не так давно вона діагносту

Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней

Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням

Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках

Сторонні тіла
  Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу. Залежно від локалізації їх под

Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність. Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н

ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси

ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,

Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви

Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.). Етіологія, патогенез і клінічні о

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н

ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli) Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.

ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
  Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis) Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до

Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро

Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак. Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з

Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с

Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана

Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни

ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
  МІОЗИТИ (МIОSІТІS) Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу 

АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин

Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis) Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка

ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно

Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон

Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи. Оскільки більшість периферичних нервів

ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів. Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають

Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi) Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си

Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням. Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами

Зміщення за межі черевної порожнини
  Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді

Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш

Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли

Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник

Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
  Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич

Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес

Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан

Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак) Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано

Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп

Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр

Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення

Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з

Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів

Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ

Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці

Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог

Предметний покажчик
  Абсцес Актиномікоз Аллопластика Аневризма Анестезія Артеріїт Артрит Артроз Аутогемотерапія Бакт

Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с. 2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б

Закриті механічні пошкодження
Забій Гематома Лімфоекстравазат Відкриті механічні пошкодження (рани) Симптоми ран Класифікація ран Механізми загоювання ран

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги