рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Складна Анатомічна Будова Шкіри Означає, Що Тканини, Які Входять До Її Складу...

Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі низку важливих функцій.

Шкіра – епітеліально-сполучнотканинний орган тіла тварин, що забезпечує бар’єрну функцію, попереджує втрату води і електролітів, значно зменшує негативний вплив сонячної радіації, має антибактеріальні і протигрибкові властивості. Завдяки нервовим рецепторам вона є сенсорним органом – відчуває біль і тиск, тепло й холод, а при багатьох хворобах шкіри і деяких – імунної та ендокринної систем – свербіж. Шкіра, завдяки сильнорозвинутій сітці капілярів і лімфатичних судин, бере участь у газообміній та судинній реакціях. Колір її залежить від кількості крові, що протікає в субдермальних судинних сплетіннях, а також від наявності пігментів – меланіну й кератину. Крім того, температура шкіри визначається інтенсивністю кровотоку. Місцева реакція (гіперемія) виникає після розширення дрібних судин. Підтримує шкіра і баланс між віддачею та утворенням тепла в організмі тварин (терморегулювальнафункція). У ній, під дією сонця, синтезується вітамін D. А маючи жирові і потові залози, вона є частиною системи органів виділення. Так, потова рідина складається з води, невеликої кількості натрію хлориду, калію, інших солей, а також значної кількості молочної кислоти, аміаку та сечовини. Завдяки всмоктувальній функції через поверхню шкіри у кровотік проникають (дифундують) не тільки гази, але й різноманітні речовини – вода, жиророзчинні речовини, гормони, диметилсульфоксид (ДМСО), а також отрути (фенол тощо).

Шкіра складається з трьох частин – епітеліальної, сполучнотканинної і жирової (остання відсутня в ділянці стінки копит і ратиць). Епітелій (епідерміс) утворює її поверхневий шар, забезпечуючи свою цілісність постійним продукуванням захисних компонентів – волосяного покриву, секрету шкірних залоз (сальні, потові) і ороговілих клітин рогового шару. В основному це плоский багатошаровий епітелій, у якому розрізняють два головних шари: верхній – роговий і глибше розташований – утворювальний або ростковий. До складу епітелію входять кератиноцити (85%), клітини Лангерганса (5–8%), меланоцити (5%).

Клітини рогового шару не містять ядра, повністю ороговілі і беруть участь у процесі фізіологічного лускування. Особливо чітко цей шар виражений на підошвах копит. Ростковий шар епідермісу сильно розвинений у місцях шкіри, не покритий волосяним покривом. З поверхні всередину він, ділиться на п’ять шарів: 1) роговий, 2) блискучий (світлий), 3) зернистий, 4) шипоподібний (остистий) і 5) базальний. Час перетворення базального шару в клітини рогового в середньому – 22 дні.

Епідерміс не має кровоносних судин, а живлення його здійснюється за рахунок тканинної рідини міжклітинного простору. Пігментація епідермісу тварин може бути не тільки на всій поверхні тіла, але й окремих її ділянках.

Дерма, або власне шкіра, являє собою двошарову червонувато-білу оболонку, різну за своєю структурою, без чітких меж, – верхній, зовнішній або сосочковий і більш глибокий – сітчатий шар. До складу дерми входять сполучнотканинний матрикс, клітинні елементи, неепідермальні утворення (м’язи, що піднімають волосся, кровоносні і лімфатичні судини, нерви), волосяні фолікули, сальні та потові залози – епітрихіальні (розміщені на шкірі, де є волосся, і відсутні на м’якушах лап та носовому дзеркалі) і атрихіальні. Сосочковий шар розміщується безпосередньо під епідермісом і отримав свою назву від сосочків або конусоподібних підвищень різної величини, утворених пучками колагенових волокон (80%), що переплітаються між собою. Крім колагенових волокон у них зустрічаються й тонкі еластичні волокна (4%). Ці обидва види волокон синтезовані фібробластами і забезпечують міцність під час розтягу та еластичність шкіри.

В сосочках містяться петлі капілярів і нерідко дотикові рецептори. Особливо добре розвинуті сосочки на місцях шкіри, бідних чи не покритих волосяним покривом (шкіра дзеркальця, п’ятачка, краї губ, сосочки вим’я, м’якуш копит).

Глибокий шар дерми – сітчастий забезпечує міцність всієї шкіри і побудований із щільної неоформленої сполучної тканини, що складається з пучків колагенових і сітки еластичних волокон. Перші пересікаються під гострими кутами і утворюють ромбічні проміжки (сітку), будова яких залежить від функціонального навантаження на шкіру (Медведев К.С., 1999). У цьому шарі залягають залози і волосяні фолікули. Крім вищезгаданих колагенових і еластичних волокон, залоз, волосяних мішечків, кровоносних судин і дотикових рецепторів у дермі є поперечно-смугасті й гладкі м’язові волокна і частково жирова тканина. Клітинні елементи мають невелику кількість фібробластів, меланоцитів (дендроцитів), тучних клітин (епідермальні макрофаги), базофілів (при запаленні шкіри).

У шкірі є значна сітка лімфатичних судин, яка вирізняється особливою здатністю до всмоктування, що широко використовується клініцистами в їх практичній роботі. До похідних шкіри, що розвиваються з епідермісу завдяки випинанню в утробному житті мальпігієвого шару у сполучну тканину, належать залози, волосся, м’якуші, кігті, копита і роги.

Дослідження тварин з хворобами шкіри. Практикуючому лікарю ветмедицини необхідно знати, що до 20% звернень клієнтів буде пов’язано із захворюваннями шкіри. Тому клінічна діагностика потребує від лікаря плану і відповідних методів досліджень тварин з такими хворобами.

Загалом дослідження має завершитися постановкою правильного діагнозу, що починається із збору анамнезу – розпитування власника тварини про умови утримання (Anamnesis vitaе) і обставини виникнення хвороби (Anamnesis morbi) та безпосереднього дослідження лікарем тварин і тих ділянок шкіри, де є ураження ( висипи, подразнення і т.д.), внутрішніх органів, нервової та інших систем, встановленням диференціального діагнозу і проведенням діагностичних тестів.

Схема збору анамнезу при захворюваннях шкіри

       
   
 
 
– хвороба супроводжується свербежем; – гнійничкові захворювання; – себорейні ураження.
Скарга власників
 

 


Дослідження шкіри.Починається з огляду шкірного покриву. При цьому визначають його забарвленість, стан волосяного покриву, місце знаходження висипів чи піодермій тощо. Для зручності огляду шерсть на уражених ділянках краще вистригти. Огляд проводять при достатньому і рівномірному денному світлі. Там, де необхідно збільшити масштаб зображення, використовують лупу.

При дослідженні шкіри оглядають всю її поверхню, видимі слизові оболонки, звертаючи увагу і на поведінку тварини (трясіння головою, розчухування під час огляду). Даючи загальну оцінку стану волосяного покриву, звертають увагу на зміну пігментації шкіри (темний колір волосся, що виростає на місці плям при стригучому лишаї, білий колір його на місцях травм). Здоровий волосяний покрив є глянцевим, не скуйовдженим, міцно тримається у шкірі.

Оцінюють також і стан вологості шкіри (сухість, пітливість). Висока температура і вологість зовнішнього повітря, інтенсивний рух, душні стійла і приміщення зумовлюють посилене виділення поту. Однак собаки, коти і свині у нормальному стані поту не виділяють. Сухість шкіри проявляється при хронічних захворюваннях нирок та інших хворобах з хронічним перебігом.

Після огляду лікар застосовує пальпацію шкірного покриву, що дає можливість встановити різного роду відхилення від норми (набряк шкіри, еластичність, зміщення). Досліджують стан чутливості і температуру як шкіри, так і елементів висипу.Нюхом можна встановити запах, характерний деяким шкірним хворобам; при парші – мишачий, демодекозі – неприємний.

Діагностичні дослідження шкіри. Майже 70% всіх хвороб шкіри можна діагностувати після клінічного або простого лабораторного дослідження. здебільшого візуально, за локалізацією уражень шкіри можна поставити попередній діагноз. При контактному дерматиті уражаються вентральні ділянки тіла, а блошиному – спина.

Основою клінічної діагностики хвороб шкіри є розпізнання висипів. Вони є первинні і вторинні. До первинних відносять:

Плями(макули) – обмежені зміни кольору (кров, пігмент) до 1 см в діаметрі.

Еритеми – активна гіперемія.

Петехії – окремі краплинні крововиливи.

Екхімози – крововиливи з великою площею.

Папули – обмежені підвищення шкіри діаметром менше 1 см.

Вузли – подібні папулам, але діаметром більше 1 см.

Пухлини – великі, вузлуваті непластичні зміни шкіри.

Кісти – порожнини шкіри, покриті епітелієм і наповнені виділенням за-лоз і ороговілим епітелієм.

Пухирі – добре обмежені, сверблячі, плоскі потовщення шкіри (алергічні).

Кропивниця – великі або малі групи пухирів.

Везикули – обмежені порожнини, наповнені рідиною і діаметром менше 1см.

Пустули – заповнені лейкоцитами і бактеріями пухирці.

Імпетиго – поверхневий пустульозний дерматит.

Вторинні висипи у тварин виникають як наслідок ускладнень первинних при розчухах і натиранні останніх, що проявляються клінічними формами як:

Себорея – порушення функції жирових залоз і процесу ороговіння.

Кірочки – засохлі ексудати (кров, лімфа) у місцях шкірних пошкоджень.

Ерозія – відсутність епідермісу через наявність пухирця або пустули.

Виразка – дефект шкіри, що доходить до дерми.

Гіперкератоз – потовщення рогового шару.

Для уточнення чи постановки діагнозу використовують низку спеціальних досліджень.

Зскрібання шкіри – просте і найбільш часто використовується в дерматології. Суть його полягає у зскрібанні гострим лезом скальпеля шерсті, епідермісу і дерми до тих пір, поки не виступить кров. Зскрібок змішують з водою, фізрозчином на предметному склі і проводять мікроскопію. Таким методом можна діагностувати кліщі Demodex, Sarkoptes.

Використання лампи Вуда дає можливість діагностувати і проводити контроль за ефективністю лікування при мікроспорії. Завдяки ультрафіолетовому світлу (n=3600 ангстрем) більша частина культур Microsporum світиться зеленувато-жовтим світлом.

Пофарбування вмісту пустули і ексудату дозволяє встановити наявність патогенних мікроорганізмів (за Грамом). Відсутність бактерій у пустулах свідчить про пустульозний дерматит чи хворобу шкіри аутоімунного походження.

Біопсія шкіри виконується за невиліковності виразок, непластичних змін шкіри з невизначеною клінічною картиною.

Інколи можна використовувати діагностичну терапію, суть якої полягає у застосуванні пробного лікування, що сприятиме з’ясуванню причини виникнення хвороби (застосування антибіотиків, глюкокортикоїдів чи антипаразитарних препаратів).

Паперовий тест на наявність бліх проводять зчісуванням шерсті на листок білого вологого паперу для виявлення фекалій бліх.

Для посіву на культуру грибів проводять зчісування матеріалу з шерсті за допомогою стерильної зубної щітки. У собак і котів при діагностиці хвороб шкіри в ділянці вух (Demodex, Оtodectes) виконують мікроскопію вушної сірки на предметному склі.

Основні принципи лікування.Якщо діагноз поки що не встановлений, або є труднощі з його постановкою, лікувальні дії слід використовувати відповідно до клініко-морфологічних змін.

При гострій формі запалення шкіри потрібно застосовувати вологі компреси, ванни, промивання, забезпечити відділення ексудату, але не пов’язки чи мазі. За хронічних запальних процесів застосовують оклюзійні пов’язки з мазями з метою забезпечення регідратації шкіри. Застосовуючи медикаментозне лікування варто точно знати його механізм дії, показання і протипоказання.

За сильновираженого свербежу шкіри тварин слід заспокоювати за допомогою седативних чи антигістамінних препаратів – димедрол, ацепромазин або, по можливості, надіти ошийник – „комірець”. Слід пам’ятати, що лікування глюкокортикоїдними препаратами здебільшого є допоміжним і не приводять до одужання. Невміле їх застосування призводить до пригнічення імунітету (зниження активності фагоцитозу, зменшення капілярних петель утворення регенерації).

У дерматології застосовують такі види лікарських основ:

- рідкі: спирт, ефір, вода;

- тверді: тальк, окис цинку;

- жирні: рослинні і тваринні жири, вазелін;

- водорозчинні: мазі на гідрофільній основі (ПЕГи).

Місцевого застосування антибіотиків у дерматології бажано уникати, оскільки дезрозчини дають подібний або ще кращий лікувальний ефект.

Добре зарекомендували себе хлоргексидин , що справляє бактерицидну і фунгіцидну дію, повідон-йод (полівідон-йод), 2–4% р-н формаліну, які згубно впливать ще й на віруси та спори.

 
Класифікація хвороб шкіри

     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Алопеції

 

 


ГНІЙНИЧКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ (ПІОДЕРМІЇ)

 

Це ураження шкіри, викликані мікроорганізмами: золотистим, білим стафілококами і рідше стрептококами. Виникненню їх сприяють екзогенні (забруднення шкіри та вивідних проток сальних і потових залоз, пошкодження епідермісу – розчісування, потертості, неправильний догляд за шкірою) та ендогенні фактори (порушення травної, ендокринної, сечостатевої і нервової систем, а також зниження імунітету шкіри). Серед гнійничкових хвороб часто зустрічаються поверхнева піодермія, фолікуліти, фурункули і карбункули.

Поверхнева піодермія (гострий вологий дерматит, гнійно-травматичний дерматит, обмежений свербіж) – це інфекція епідермісу, що не впливає на загальний стан організму. Як правило вона нетривала і не залишає слідів на шкірі.

Причиною виникнення хвороби у тварин є незначні поранення шкіри, застосування лікарських засобів із подразливими субстанціями, отити, вилизування окремих місць шкіри внаслідок локального подразнення ектопаразитами та інфікування бактеріями.

Клінічно хвороба проявляється випнутими на шкірі круглими, болючими, гіперемійованими, мокнучими або гнійними ділянками, що можуть локалізуватися в різних місцях тіла. Характерною ознакою є злиплий від виділень волосяний покрив з неприємним запахом.

Досить часто у вгодованих собак і котів після лапаротомій, внаслідок травматичного набряку і нераціонального застосування подразливих дезинфекційних засобів (розчин йоду, брильянтова зелень), виникає дерматит складок шкіри. Інколи він зустрічається і в собак, породною особливістю яких є складчастість шкіри (шарпай, спанієль, пекінес, англійський бульдог).

Фолікуліт – гнійне запалення шкіри навколо зовнішнього кінця волосяного мішка. Зустрічається у коней, собак, рогатої худоби в різних ділянках тіла внаслідок мацерації, забруднення і подальшого інфікування шкіри.

Спочатку навколо волоса виникає обмежене почервоніння, на місці якого у подальшому формується пустула напівкруглої або капсулоподібної форми, що містить невелику кількість жовтувато-білого гною. Гнійники формуються протягом 4–7 днів. Згодом пустула розривається з різних причин і гнійний ексудат виділяється назовні. Висихаючи разом із роговим шаром епідермісу, він утворює кірки, що відпадають у міру розвиту нового епідермісу. Якщо не усунути причину хвороби, чи не надати кваліфіковану допомогу тварині, процес може перейти на глибокі шари шкіри і утворити фурункул.

Фурункул – гострогнійне запалення волосяного мішка, сальної залози і навколишньої тканини, включаючи й підшкірну клітковину. Вони бувають поодинокими, а інколи розміщуються групами на певній ділянці шкіри, і тоді хворобу класифікують як фурункульоз. У коней вони найчастіше зустрічаються при невмілій підгонці збруї у ділянці плеча і холки, у сук та корів – на вимені.

Шкіра в цій ділянці стає набряклою і напруженою. Внаслідок дії мікробів по ходу волоса розвивається некроз волосяного мішка і суміжних тканин з утворенням "стрижня фурункула", що складається із змертвілих тканин. Волосся на цих ділянках спочатку буває скуйовджене, а інколи склеєне серозно-гнійним ексудатом. У подальшому шкіра над верхівкою фурункула проривається, і виділяється гній з домішками крові. Через 3–5 днів "стрижень фурункула" відділяється на поверхню, а на його місці поступово утворюється кратероподібна виразка, що рубцюється за 3–4 дні. У період гострого перебігу хвороби у тварини підвищується температура тіла, втрачається апетит, а іноді розвивається сепсис.

Карбункул (вуглевик) – це гнійно-некротичне запалення кількох волосяних мішечків і сальних залоз, що злилися між собою. У тварин він зустрічається рідко й локалізується на шиї, у ділянці лопаток і крупа.

На початкових стадіях карбункул не відрізняється від фурункула. Однак у подальшому у тварин спостерігається загальна інтоксикація з підвищенням температури тіла до 40–41 °С, збільшенням частоти пульсу і дихання.

Під впливом протеолітичних ферментів гною епідерміс над конусами фурункулів проривається і на поверхню виділяється густий гнійний ексудат сірого кольору, інколи з зеленкуватим відтінком. Потім вогнища зливаються, утворюючи дефект шкіри з виділенням великої кількості гнійного ексудату. Розвиток карбункула деколи супроводжується тромбофлебітом, лімфангоїтом чи лімфонодулітом.

Діагнозпри гнійничкових хворобах шкіри ставиться за клінічними ознаками, однак фурункули і фурункульоз потрібно диференціювати від актиномікозу та ензоотичного лімфангоїту, коли абсцеси та інфільтрати формуються по ходу лімфатичних судин; вони неболючі, а в гнійному ексудаті виявляється специфічний збудник Criptococus Farciminosus.

Лікування має бути комплексним. Насамперед усувають причину хвороби і сприятливі фактори. Надають тварині спокій і забезпечують повноцінними кормами. У місці ураження вистригають шерсть, миють водою з милом, висушують і обробляють 5%-ним розчином йоду, 1%-ним розчином брильянтової зелені, хлоргексидином, повідон-йодом або аерозолем "Чемі-спрей" не менше двох разів на день з метою знешкодження мікрофлори на поверхні шкіри. Для заспокоєння тварин застосовують седативні речовини (димедрол, ацепромазин). Дрібним тваринам додатково надівають комірець. Можна застосовувати й мазь преднікарб, або преднізолон у дозі 1 мг/кг маси тіла один раз на день протягом перших 2–5 днів для зменшення свербежу.

При значних пошкодженнях шкіри застосовують тижневу антибіотикотерапію. Слід зазначити, що лікування стафілококових інфекцій бензилпеніциліном, ампіциліном, тетрацикліном, сульфаніламідними препаратами на сьогодні є недостатньо ефективним. Доцільно застосовувати антибіотики цефалоспоринового ряду, енрофлокс, норфлосакцин, еритроміцин та лінкоміцин у відповідних дозах.

При фолікуліті за допомогою голки проколюють пустулу і видаляють уміст, не порушуючи цілісності молодого епітелію; після цього її обробляють брильянтовою зеленню чи метиленовим синім. Для знешкодження збудника інфекції в глибині запальних вогнищ, зменшення набряку і поліпшення обмінних процесів використовують антисептичні мазі на гідрофільній основі – левосин, левомеколь, стрептонітол, мірамістин щодоби 3–5 разів, а також ізатизон (Іздепський В.Й., Рубленко М.В.).

Ефективно діють зігрівальні спиртові компреси, опромінення інфрачервоними променями, електричне поле УВЧ, новокаїнові блокади з антибіотиками. У разі неефективного консервативного лікування проводять оперативне втручання, роблячи лінійний або хрестоподібний розріз з подальшим обережним видаленням гною та аплікацією протягом 4–5 днів наведених вище мазей. Застосовують також аутогемотерапію з антибіотиками (левоміцетином, гентаміцином 1–3 рази з інтервалом 24 год) для підвищення резистентності організму; внутрішньовенно – гексаметилентетрамін і глюкозу з аскорбіновою кислотою для детоксикації організму.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії

Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування... ВСТУП...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в

Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил

Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини. Догляд залежить перш з

ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
    У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о

КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове

ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
  Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі

Запалення
  Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла

Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр

Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці

Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації. При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го

Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку

Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо. Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з

Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин. Дія йо

Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен

Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (

Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ

Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични

ГЕМАТОМА
  Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро

ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
  Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин. Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл

СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин. Біль(dolor)виникає в момент

КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові. Операційні рани наносять з

МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання. Загоєння рани – це репаративний процес по

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації). Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме: - вік тварини і його маса; - стан годівлі і утримання; - наявність вторинного інфікування ран; -

Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.

Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра

Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під

ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
  Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ

ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
  У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч

Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм

Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро

Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове

Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у

Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова

Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво

Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти

Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:

Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни

Хірургічна інфекція
    Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої

Механізми, що попереджують розвиток інфекції
  Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод

Дрімаюча інфекція
  Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв

Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони. Абсцес (Abscessus) Абсцес (нарив) – це обмежене гн

Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.

Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї. Не так давно вона діагносту

Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней

Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням

Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках

Сторонні тіла
  Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу. Залежно від локалізації їх под

Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність. Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н

ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси

ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,

ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром

Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви

Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.). Етіологія, патогенез і клінічні о

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н

ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli) Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.

ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
  Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis) Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до

Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро

Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак. Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з

Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с

Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана

Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т

ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
  МІОЗИТИ (МIОSІТІS) Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу 

АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин

Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis) Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка

ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно

Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон

Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи. Оскільки більшість периферичних нервів

ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів. Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають

Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi) Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си

Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням. Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами

Зміщення за межі черевної порожнини
  Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді

Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш

Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли

Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник

Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
  Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич

Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес

Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан

Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак) Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано

Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп

Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр

Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення

Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з

Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів

Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ

Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці

Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог

Предметний покажчик
  Абсцес Актиномікоз Аллопластика Аневризма Анестезія Артеріїт Артрит Артроз Аутогемотерапія Бакт

Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с. 2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б

Закриті механічні пошкодження
Забій Гематома Лімфоекстравазат Відкриті механічні пошкодження (рани) Симптоми ран Класифікація ран Механізми загоювання ран

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги