Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинної основи. Лімфатичні вузли поряд з фільтраційно-детоксикаційною функцією регулюють імунну систему, продукують біологічно активні низькомолекулярні лімфопептиди, що впливають на метаболізм всіх органів і тканин. У зв'язку з цим стан лімфатичної системи за більшості хвороб є важливим показником патологічних змін у тканинах та органах. Тому хвороби лімфатичних судин та вузлів потребують пильної уваги лікарів. Нерідко хвороби судин та вузлів лімфатичної системи проявляються одночасно.
Лімфангоїт (Limphangoitis)
Лімфангоїт – запалення лімфатичних судин, яке є ускладненням первинного гнійно-запального процесу.
Етіопатогенез. Розвиток лімфангоїту визначають: локалізація та розвиток первинного інфекційного вогнища, вірулентність мікрофлори і анатомо-фізіологічні особливості лімфообігу. Найчастіше він виникає на кінцівках, що зумовлено значним їх забруденням, великою частотою травм та особливостями лімфообігу.
Лімфангоїт, як правило, виникає у випадках інфікування первинного вогнища грамнегативною мікрофлорою та її асоціаціями. Такі процеси відбуваються за гіперергічним типом. Згадані мікроорганізми виділяють надзвичайно патогенні ендотоксини, які призводять до гіперактивації системи гемостазу та блокування факторів імунологічного захисту. Внаслідок цього захисні бар'єри первинного гнійно-запального вогнища стають неповноцінними. Мікроби та їх токсини проникають спочатку у міжтканинні щілини, а потім – у лімфатичні капіляри і далі вихідним шляхом з течією лімфи розповсюджуються у більш великі лімфатичні судини та вузли. Висока концентрація мікробів та токсинів веде до ушкодження ендотелію лімфосудин.
Зміна хімічного складу лімфи внаслідок токсикозу, накопичення в ній фібриногену та його метаболітів призводить до погіршення реологічних властивостей лімфи, розвитку лімфостазів і внутрішньо-судинного тромбоутворення. Здебільшого такі зміни відбуваються на кінцівках, де лімфатичні судини мають велику кількість клапанів. У місцях їх розташування осідають мікроорганізми, що викликають реактивне запалення. Далі, залежно від вірулентності мікрофлори та опірності захисних сил організму, процес може розвиватись за типом абсцесу чи флегмони.
Формування запального процесу може обмежуватись дрібними лімфатичними судинами (сітчастий лімфангоїт),чи поширюватись на великі поверхневі та глибокі лімфатичні судини (стовбурний лімфангоїт).
Клінічні ознаки.Сітчастий лімфангоїт характеризується ущільненням, контуруванням дрібних поверхневих лімфатичних судин на шкірі. Звивисті, болючі тяжі лімфатичних судин видно у ділянках тонкої та ніжної шкіри (вим'я, препуцій, мошонка, промежина). На непігментованій шкірі можна виявити вздовж лімфатичних тяжів червонуваті смуги. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені й ущільнені. Через кілька днів у багатьох місцях виявляються дрібні вогнища розпаду шкіри з невеликим виділенням гною, що засихає і відокремлюється у процесі епітелізації.
Розвиток гнійного стовбурового лімфангоїту вказує на прогресування основного захворювання і посилює тяжкість його перебігу. У тварин підвищується температура тіла (гнійно-резорбтивна пропасниця). Поряд з гіперемією має місце набряк шкіри по ходу лімфатичних судин. При ураженні поверхневих судин під шкірою проступають болючі вузлуваті тяжі, на яких поступово формуються абсцеси. При ураженні глибоко розташованих лімфатичних судин виявляють обширне рівномірне припухання, болючість за глибокої пальпації, різного ступеня порушення функції пошкодженого органа. Можливі підфасціальні чи міжм'язові флегмони. Лімфаденіт розвивається на дуже ранніх стадіях хвороби.
Лікуванняповинно бути спрямоване на ліквідацію первинного гнійно-запального осередку. Антибактеріальну терапію призначають з урахуванням характеру мікрофлори та її лікарської стійкості. По можливості проводять глибоку антисептику тканин шляхом внутрішньоаортальних чи артеріальних ін’єкцій антибіотиків з новокаїном. При лімфангоїті кінцівки доцільно застосовувати іммобілізуючу пов’язку. Масаж та втирання мазей протипоказані, бо вони сприяють руйнуванню лімфатичних тромбів, загостренню лімфангоїту та генералізації інфекції. За сітчастого лімфангоїту застосовують новокаїнантибіотикові блокади, фізіотерапевтичні засоби, спирт-іхтіолові та димексидові компреси. Гнійники при стовбуровій формі захворювання розрізають і лікують як гнійні рани.
Лімфонодуліт (лімфаденіт) (Limphonodulitis, limphadenitis)
Лімфонодуліт (лімфаденіт) – запалення лімфатичних вузлів, що виникає як ускладення різноманітних гнійно-запальних процесів та специфічних інфекцій (туберкульоз, актиномікоз, бруцельоз, мит, сап, актинобацильоз та ін.).
Етіопатогенез.Причини та механізми лімфонодуліту такі ж, як і лімфангоїту. Проте, крім лімфогенного, можливі гематогенний і контактний шляхи проникнення мікробів та їх токсинів у лімфатичні вузли, у такому випадку лімфаденіт виникає як первинна хвороба.
Залежно від характеру ексудації розрізняють серозний, геморагічний, фібринозний та гнійний лімфанодуліт. Прогресування гнійного запалення може призвести до абсцедування та некрозу, а при гнильній інфекції до розпаду лімфовузлів.
На початку захворювання пошкоджується та злущується ендотелій, розширюються синуси, розвивається застійна гіперемія. Подальша ексудація призводить до серозного просочування тканини лімфатичного вузла з наступною інфільтрацією нейтрофілами та проліферацією лімфоїдних клітин. Стадія серозного набряку визначається як простий (серозний) гострий лімфаденіт. При такій формі запальний процес найчастіше не виходить за межі капсули лімфатичного вузла.
За деструктивних форм лімфаденіту запальний процес розповсюджується на прилеглі тканини (паралімфаденіт).У жуйних та свиней нерідко гнійник формується в межах капсули вузла, з часом він інкапсулюється та звапновується, що може в подальшому зумовлювати рецидиви захворювання або септичний процес. Особливою тяжкістю перебігу, поширеністю ураження прилеглих тканин відрізняються гнильні лімфаденіти.
Основою хронічних лімфонодулітів є гіперплазія лімфоїдної і проліферація сполучної тканин трабекул та капсули лімфовузла з подальшим рубцюванням.
Клінічні ознаки. За серозного лімфаденіту відмічається болючість збільшеного у розмірах лімфовузла, який стає менш рухомим.
Хронічні проліферативні лімфонодуліти характеризуються ущільненням та збільшенням лімфовузла, що має вигляд кулеподібного чи горбкуватого малоболючого утворення. Такий лімфатичний вузол часто зростається з прилеглими тканинами, а тому стає малорухомим.
Перебіг гнійних лімфонодулітів відбувається при значному пригнічені тварини, підвищенні температури тіла. Уражений лімфовузол збільшується в об'ємі, стає болючим, його поверхня нечітко обмежена, іноді флуктуюча.
Флегмонозний лімфонодуліт характеризується формуванням гарячого, дуже болючого дифузного припухання, що швидко розповсюджується на прилеглі тканини. Хвороба може закінчитись сепсисом.
Лікування спрямовують у першу чергу на виявлення та ліквідацію первинного септичною вогнища. Спочаткузастосовують консервативні методи лікування (новокаїнантибіотикові блокади, фізіотерапія, компреси тощо). За гнійних лімфонодулітів у період абсцедування проводять розтин з подальшим дренуванням або екстирпацію ураженого вузла в межах здорових тканин. При гнійних формах лімфонодулітів обов’язкова загальна протисептична терапія.