У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фоні вегетативних розладів. У тварин найчастіше пошкоджуються м’які тканини, сухожилки, кістки, а разом з ними − периферичні нерви. Головними структурними елементами їх є нервові волокна, що утворюють пучки різної товщини. Нервові волокна переходять з одного пучка в інший, формуючи складні внут-рішньостовбурні сплетіння. Саме цим пояснюється збереження рухової, чутливої функції м’яза при частковому пошкодженні нерва.
У нервововму волокні розрізняють осьовий циліндр, покритий власною мієліновою оболонкою. Анатомічно у нерві розрізняють оболонки − епіневрій, периневрій та ендоневрій; нервовий стовбур зовні покритий жировою тканиною. В епіневрії проходять кровоносні і лімфатичні судини (рис. 54).
Окремі нервові пучки стовбура мають сполучнотканинну оболонку − периневрій, у якій знаходяться дрібні кровоносні і лімфатичні судини та жирові клітини. Довкола нервового пучка розміщується заповнений лімфоподібною рідиною периневральний простір, що сполучається з субарахноїдальним простором спинного мозку. Через нього виносяться продукти розпаду тканин, а також можуть проникати мікроби, віруси і токсини в субарахноїдальний простір і центральну нервову систему.
Периферична нервова система включає черепні та спинномозкові нерви, їх корінці, сплетіння та вузли. Тому спинномозкові нерви є змішаними.
Пошкодження периферичних нервів. До них відносять струс, ушиб, стиснення, розтяг, розрив (поранення) і запалення нерва. Провідною клінічною ознакою їх є різке ослаблення або повне випадіння рухової функції органа внаслідок ураження рухового нейрона (рис. 55).
Етіологія. Причиною виникнення хвороб нервів є відкриті і закриті механічні пошкодження (грубі звали, удари копитом, рогом, падіння, тощо); рідше − дія токсичних, інфекційних, алергічних факторів, стискування уламками кісток, пухлинами, сторонніми тілами, гематомою, джгутом тощо. Ушкоджуються в основному нерви кінцівок, рідше − голови, спинний і головний мозок.
Патогенез. Глибина патоморфологічних змін у травмованому нерві залежить від сили удару, форми травмуючого предмета тощо. У зоні пошкодження відбуваються надриви і розриви нервових пучків та їх оболонок, що призводить до крововиливів і некрозу нервових та сполучнотканинних елементів. На місці зруйнованих тканин і крововиливів з часом розвивається сполучна тканина, що перетворюється в рубцеву. Масивні рубці подразнюють нервові елементи, порушують мікроциркуляцію у нерві, сприяють розвитку в ньому внутрішньостовбурової гіпертензії і набряку, які клінічно проявляються болем.
Нижче місця травми нерв втрачає функцію і також зазнає некробіотичних та некротичних змін: набряк, вакуолізація, варикозне потовщення осьових циліндрів, фрагментація і розпад нервових волокон. З часом (через 3–5 днів) порушується структура мієлінової оболонки, а мієлін перетворюється в жир (Борисевич В.Б.) У центральному відрізку нерва, його вузлах, сегментах спинного мозку розвиваються регенеративні процеси.
Клінічними проявами травматичних уражень периферичного нерва є наступні.
Струс − закрита і найбільш легка форма, яка супроводжується блокуванням функції нерва від 2 до 3-х тижнів. Він виникає в результаті травмування тупим предметом навколишніх м'яких тканин. При цьому нервовий стовбур безпосередньо не ушкоджується, але в ньому з'являються незначні крововиливи, обмежені набряки, що призводять до тимчасового паралічу. З часом спостерігається відновлення функції ураженого нерва.
Забій − пошкодження окремих пучків нервових волокон, мієлінової оболонки, що проявляється крововиливами, інфільтрацією, дегенерацією осьових циліндрів. Незначна частина волокон зазнає валлерівського переродження, анатомічна ж цілісність нерва зберігається. Характерною ознакою забою нерва є гострий біль за ходом нервового стовбура (особливо у травмованій зоні), розлади чутливості (гіперестезія, анестезія), нерідко порушення іннервації окремих м’язів.
Здавлювання − супроводжується глибокими гістопатологічними змінами пошкоджених нервових волокон, обмеженою дегенерацією мієлінової оболонки і осьових циліндрів, що призводить до парезу, а інколи й паралічу.
Розрив або поранення нерва може викликати часткове або повне порушення його анатомічної цілісності. При повному втрачаються всі функції нерва; у периферичному відрізку нервові волокна перероджуються і розпадаються. Відновлення їх функції залежить від анатомо-фізіологічних особливостей і глибини пошкодження. Рухові порушення проявляються паралічем, а трофічні − сухістю шкіри та утворенням виразок, які часто виникають у дистальних відділах кінцівок.