Етіологія і патогенез новоутворень - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Пухлини Виникають У Різних Тканинах Організму Без Видимих Причин, Переважно В...
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виникненні тканинного переродження відіграють важливу роль метаболічні порушення та посилення клітинної проліферації.
Незважаючи на численні догадки, гіпотези і теорії про сутність цієї своєрідної патології організму, точних причин виникнення пухлин остаточно не встановлено. Здебільшого посилаються на умови, що сприяють їх розвитку. Тому варто зупинитись на деяких теоріях, які наближають нас до з’ясування причин новоутворень.
Згідно з фізико-хімічною теорією хронічного подразнення(Віхров Р., 1867), причиною багатьох пухлин, особливо ракових, є хронічний вплив на тканини організму фізико-хімічних подразників – механічних, хімічних, сонячної радіації, іонізуючого опромінення.
Підтвердженням цієї теорії є так званий «професійний рак» у людей і тварин: рак шкіри, що часто зустрічається у рентгенологів та працівників парафінової промисловості, рак легень у робітників на кобальтових копальнях; рак шкіри у волів навколо рогів на місці прикріплення шнурка, рак куточків рота у коней як наслідок травматизації вудилами. Про це свідчить також перетворення (за тривалої дії подразників) виразки шлунка і шкіри у ракове новоутворення, розвиток раку легень на фоні хронічної пневмонії та ін. Практичне значення цієї теорії полягає в тому, що вона дає можливість профілактувати виникнення деяких пухлин, однак не розкриває механізмів перетворення нормальних клітин у пухлинні, а також розвиток ракових новоутворень, не пов’язаних з подразненням чи хронічним запаленням.
Вчені розглядають три групи канцерогенних факторів: хімічні, фізичні та біологічні, а сам процес утворення і розвитку пухлин під впливом канцерогенних чинників називають канцерогенезом.
Хімічними канцерогенами є сполуки, які після проникнення в організм зумовлюють пухлинний (злоякісний) ріст. На сьогодні відомо більше 500 хімічних канцерогенів, більшість з яких належать до поліциклічних ароматичних вуглеводнів, ароматичних амінів, нітрозосполук, алкалоїдів, токсинів, солей. Різні за своєю хімічною природою, в організмі тварин і людини вони зазнають метаболічної активації, внаслідок чого утворюються продукти, які зв’язуються зі структурою ДНК.
Фізичний канцерогенез виникає під впливом різних видів опромінення (ультрафіолетового, рентгенівського, α-частинками, протонами, нейтронами та ін.). Основним канцерогенним компонентом сонячної радіації є промені з довжиною хвилі 200–334 нм. Канцерогенний ефект ультрафіолетової радіації залежить від дози та тривалості опромінення і підсилюється фотосенсибілізувальними речовинами. Джерелами іонізуючої радіації є природні та штучні радіоактивні елементи, ядерні реактори, різні прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські трубки тощо.
Актуальність проблеми радіації у виникненні і розвитку пухлин зросла у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, ядерними випробуваннями, захороненням радіоактивних відходів тощо. За небезпечних радіаційних ситуацій утворюється понад 200 радіонуклідів 36-ти хімічних елементів. Вони можуть викликати радіаційні ураження як при зовнішньому опроміненні організму, так і за потрапляння всередину.
Треба зауважити, що пухлини шкіри та кісток виникають при місцевому, а лейкози і гормональні пухлини – тотальному опроміненні. Канцерогенний ефект іонізуючого опромінення визначається радіочутливістю опромінених тканин та активністю клітинного поділу (пряма залежність).
Молекулярні механізми фізичного канцерогенезу ще не до кінця з’ясовані. Вважається, що радіація уражає молекули ДНК, внаслідок чого виникає соматична мутація.
До біологічних чинників канцерогенезу належать онкогенні віруси, здатні перетворювати нормальну клітину в пухлинну, а також деякі паразити та плісеневі гриби (доведена роль токсину гриба Aspergillus flavus в етіології раку печінки), що дало поштовх до висунення окремих теорій виникнення та розвитку пухлин.
Вірусна та вірусо-генетичнатеорії пояснюють утворення пухлин дією онкогенних вірусів. Таку думку вперше висловили A.Borrel і F.Bosc (1903). Помітивши, що при деяких вірусних захворюваннях (віспа овець та ін.) відбувається посилена проліферація клітин, автори звернули увагу на подібність таких патологічних процесів з епітеліомами.
Більшість дослідників у той час підтримували класичні уявлення про роль пухлинних вірусів і вважали їх інфекційними агентами, які спонукають клітини до необмеженого і нерегульованого розмноження. Проте в 1945 р. Л.О.Зільбер представив іншу концепцію взаємодії онкогенних вірусів з клітинами: 1) віруси спадково перетворюють нормальну клітину в пухлинну; 2) не відіграють ролі в подальшому розмноженні трансформованих клітин; 3) їхня дія принципово відрізняється від інфеційної.
До онкогенних належать віруси, здатні перетворювати нормальну клітину в пухлинну. На сьогоднішній день відомо біля 200 вірусів, які викликають пухлини. Але вони не можуть розглядатися як єдина універсальна причина пухлин. Це лише один із можливих етіологічних факторів канцерогенезу поряд із спонтанним та індукованим мутагенезом, викликаним такими чинниками, як хімічні канцерогени і радіація.
Теорія ембріональних зачатків(Конгейм Ю., 1878) пояснює походження пухлин розростанням невитрачених під час ембріонального розвитку зародкових зачатків. У той час як інші клітини ембріонального організму шляхом поділу поступово перетворюються в нормальні тканини й органи, окремі їх групи у певних зачатках залишаються в стані спокою (“дрімаючому”) і не розвиваються. Це можуть бути продуковані надлишково, залишені невитраченими під час ембріонального розвитку, виключені із нормального зв’язку чи «блукаючі» зародкові зачатки, що знаходяться серед гістологічно споріднених їм тканин або ж переміщуються в чужі (дистопія).
За цією теорією, пухлини виникають і розвиваються з ембріонально змінених тканин при дії на них провокуючих факторів, а також недостатньої диференціації живих тканин. Коли зародок досягає свого повного розвитку, відщеплені ембріональні зачатки можуть залишатися абсолютно латентними і нічим себе не проявляти, хоч і зберігають у собі в потенціальному вигляді всю невитрачену енергію росту, яка може проявитися в будь-який момент під впливом певних бластомогенних факторів. Тоді вони починають розмножуватися та утворювати молоді ембріональні чи недиференційовані клітини, які й формують пухлину.
Дизонтогенетичне походження мають багато пухлин, зокрема тератоми, деякі ангіоми, ліпоми, аденоми, фіброми тощо. Однак теорія Конгейма не пояснює усіх явищ, що спостерігаються в пухлинах, особливо злоякісних. Вона спрощує процес утворення пухлинних клітин і не підтверджується експериментально.
Паразитарна теорія ґрунтується на виявленні пухлин у деяких тварин із паразитарними хворобами (рак печінки у рогатої худоби при фасціольозі, у собак і котів – при епісторхозі та ін.). Етіологічна роль гельмінтів зводиться до хронічного подразнення тканин. Водночас, вплив продуктів життєдіяльності гельмінтів може також послужити причинним фактором мутацій. Але ж названі гельмінтози зустрічаються на практиці часто, а випадки пухлинного росту при них – поодинокі. Крім того, ці дані здебільшого не підтверджуються в експерименті і просто доповнюють теорію подразнення Вірхова.
Генетична теорія(генетичної детермінації) (Huxley J., 1951, 1958) пояснює явну генетичну залежність виникнення пухлин, але у більшості випадків детермінується тільки схильність до їх виникнення. На доказ реальності генетичної теорії окремі автори висловлюються на користь абсолютного успадкування раку; інші, аналізуючи дані захворюваності на рак людей і тварин, пов’язаних родовою близькістю, не поділяють цієї точки зору. Та все ж, слід визнати, що спадковість відіграє певну роль як при виникненні пухлин, так і їх локалізації. Але роль спадкових факторів надзвичайно неоднорідна для різних проявів злоякісного росту. Вони зумовлюють відому схильність до певних пухлин у тварин різних видів. Отже, для того щоб виникла пухлина, потрібна взаємодія на організм цілої низки різноманітних і складних як внутрішніх, так і зовнішніх канцерогенних впливів.
В етіології пухлин мають значення функціональні порушення нервової та ендокринної систем організму (Борисевич В.Б., 1988). Вони здебільшого поєднуються з певними головними і додатковими (сприятливими) факторами онкологічних захворювань. Підтвердженням цього є часті ракові ураження молочної залози у сук, очей у корів. До того ж, під час старіння організму зазначені порушення поглиблюються, що також сприяє виникненню новоутворень.
У виникненні і розвитку новоутворень гормональний фактор може мати вирішальне значення. Це перш за все стосується пухлин молочної залози. Доведено, що тривале введення естрогенів призводить до розвитку злоякісних новоутворень молочної залози. Тому кастрація хворих тварин призупиняє пухлинний ріст.
Біохімічна теорія ставить за мету не стільки показати певну етіологічну роль різних за своєю хімічною природою канцерогенів, скільки, розкриваючи механізми канцерогенезу, по-суті, доповнити всі інші теорії і бути їхньою безпосередньою складовою в патогенетичному аспекті.
Вважають, що канцерогенез є, принаймні, двостадійним. Протягом першої стадії канцероген (хімічний, променевий, вірусний) взаємодіє з нуклеїновими кислотами, зумовлюючи насамперед пошкодження генетичного характеру як на рівні мутацій, так і хромосомних перебудов. Канцерогени утворюють ковалентні зв’язки з певними групами пуринових і піримідинових основ молекул ДНК. Крім ковалентних, можуть виникати зв’язки з вільними радикалами, здатними реагувати з усіма макромолекулами клітин. Відбуваються також реакції алкілування атомів відповідних основ нуклеотидів, тобто включення алкілу в молекулу органічної сполуки.
Практичне значення цієї теорії полягає в тому, що вона дає можливість, керуючись аналізом механізмів канцерогенезу, лікувати онкологічно хворих людей і тварин як шляхом хіміотерапії, так і в поєднанні її з оперативним та іншими методами, а також здійснювати діагностичні й профілактичні заходи, особливо щодо запобігання рецидивів.
Поліетіологічна теорія об’єднала всі наведені раніше. Суть її зводиться до того, що універсальної причини пухлинного росту не існує і бути не може. Будь-які фактори – фізичні, хімічні, біологічні – впливаючи на генетичний апарат нормальної клітини, викликають мутацію і перетворюють її в пухлинну.
Таким чином, пухлини дуже неоднорідні за своїм походженням, а окремі теорії їх виникнення, які ще в недавньому минулому здавалися несумісними, тепер все більше переконують, що різні групи канцерогенних агентів (хімічні, фізичні, вірусні) не виключають, а навпаки, взаємно доповнюють один одного.
Всі канцерогени мають подібні основні ознаки, а інколи спостерігається суттєва їх схожість (Балаж А., 1987), а саме:
1. Дія всіх трьох типів канцерогенних агентів найбільш різко проявляється у вигляді інтенсивної проліферації клітин.
2. Точка прикладання дії всіх канцерогенів – ДНК чи ДНК-білкові зв’язки в хромосомах.
3. Після введення експериментальним тваринам клітин, трансформованих in vitro одним із канцерогенних агентів, можна отримати перещеплені пухлини.
Морфогенез новоутворень складний і поки що недостатньо вивчений, хоча основні механізми пухлинного росту розшифровано. Умовно його можна поділити на два періоди: латентний (передпухлинний), коли морфологічних ознак новоутворення ще не видно, і період клінічного прояву.
Весь хід онкогенезу можна, в основному, відобразити такою послідовністю етапних перетворень:
1) мутагенез –зміни на епігеномному рівні, коли виникають нові клітини без гена-репресора;
2) цитогенез – розмноження пухлинотвірних клітин і формування первинного осередку (вузла);
3) власне морфогенез – формування самої пухлини та початок її функціонування (клінічного прояву).
У злоякісному рості також умовно виділяють три етапи: трансформації, промоції і прогресії. На першому етапі нормальна клітина трансформується в пухлинну. Відомо, що хімічні та фізичні чинники не завжди можуть спричинювати трансформацію клітини самостійно. Найчастіше це відбувається через активізацію вірусного канцерогенезу. Тобто, який би канцерогенний чинник не діяв на тканину, він зумовлює трансформацію лише через активізацію вірусного протоонкогена, перетворюючи його на онкоген. Разом з тим, не всі трансформовані клітини відразу починають ділитися. У багатьох випадках необхідний додатковий стимулювальний вплив канцерогенів на трансформовані клітини для активізації поділу та утворення пухлинного вузла.
На етапі промоції відбувається розмноження трансформованих клітин; створюється пухлинний фенотип і посилюється проліферативна його здатність. На третьому етапі (прогресії) відбуваються прогресуючі кількісні та якісні зміни пухлинної тканини, притаманні цій пухлині, з анаплазією та метаплазією біохімічного, морфологічного, імунобіологічного та функціонального характеру.
Весь ареал апозиційних змін, які відображають різні стадії морфогенезу пухлин, утворюють пухлинне поле, на якому виникає багато точок росту. Вони зливаються в один вузол або утворюють численні проліферати з окремими пухлинами. Утворення таких вогнищ здійснюється не одночасно, а шляхом стадійної пухлинної трансформації.
Стадія передпухлинних процесів. За сучасними поглядами, розвитку більшості пухлин передують передпухлинні процеси – гіперплазія, тобто збільшення кількості структурних елементів тканин внаслідок надлишкового їх утворення, та дисплазія – розвиток змін у клітинах паренхіми і строми. Для гіперпластичного процесу характерними ознаками є посилена регенерація і прискорений поділ клітин, а для дисплазії – поява ознак клітинної атипії в паренхімі клітин та зміни в екстрацелюлярному матриксі строми.
З клінічної точки зору, передпухлинним вважається будь-який патологічний процес, що перейшов у пухлину, зокрема дифузні зміни органа (атрофія, дистрофія, гіперплазія, дисплазія), які порушують його функцію. Ці зміни мають деякі особливості, котрі відрізняють їх від запально-регенеративних процесів: несприятливі умови живлення і кровозабезпечення, що призводить до кисневого голодування клітин, порушення лімфообігу та іннервації тощо. Вважають, що саме ці зміни полегшують перетворення (малігнізацію) тканин. Вони характеризуються постійністю симптомів, стійкістю щодо консервативного лікування і рецидивністю – після оперативного.
Стадія неінвазивної пухлини характеризується розмноженням пухлинних клітин і формуванням вузла. Вони функціонують за рахунок дифузії поживних речовин з прилеглих тканин, але не проростають у них. Тривалість перебігу цієї стадії може досягти 10 років і більше.
У пухлинному морфогенезі злоякісних пухлин виділяють внутрішньопухлинний ангіогенез, у зв’язку з чим розрізняють дві фази росту. Перша – аваскулярна: за рахунок живлення з навколишнього мікросередовища пухлинні клітини проліферують і можуть утворювати осередки діаметром кілька міліметрів. Для подальшого росту їм потрібна судинна сітка. Незалежно від тканинного походження пухлини продукують антиогенін – специфічну білкову речовину, яка стимулює утворення і ріст капілярів. Друга фаза – васкулярна, характеризується утворенням кровоносних капілярів у самій пухлині за рахунок судин, розташованих у мікрооточенні пухлинного осередку (вузлика). Водночас цей процес сприяє поширенню (інвазії) пухлинних клітин уздовж новоутворених капілярів.
Стадія інвазивної пухлини характеризується появою інфільтруючого росту. У пухлинному вузлі з’являється строма, судинна сітка; у прилеглі тканини проростають пухлинні клітини.
Як тільки діаметр пухлини сягає 1 см, а маса приблизно 109 клітин, створюються передумови для початку метастатичного процесу – завершальна стадія морфогенезу злоякісних пухлин. Вона включає: а) формування метастатичного пухлинного субклону; б) інвазію пухлинних клітин у просвіт судини; в) циркуляцію пухлинного ембола в судинах (кровоносних, лімфатичних); г) осідання його на новому місці та формування вторинної пухлини. При метастазуванні виживають тільки 1% агресивних клітин (крім лейкозних), здатних утворювати нові пухлинні осередки.
Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування... ВСТУП...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Етіологія і патогенез новоутворень
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в
Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил
Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини.
Догляд залежить перш з
ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове
ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі
Запалення
Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла
Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр
Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці
Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації.
При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го
Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку
Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо.
Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з
Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин.
Дія йо
Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен
Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (
Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ
Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични
ГЕМАТОМА
Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро
ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин.
Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл
СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин.
Біль(dolor)виникає в момент
КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові.
Операційні рани наносять з
МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання.
Загоєння рани – це репаративний процес по
ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації).
Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме:
- вік тварини і його маса;
- стан годівлі і утримання;
- наявність вторинного інфікування ран;
-
Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.
Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра
Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під
ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ
МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч
Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм
Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро
Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове
Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у
Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова
Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво
Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти
Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:
Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни
Хірургічна інфекція
Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої
Механізми, що попереджують розвиток інфекції
Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод
Дрімаюча інфекція
Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв
Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони.
Абсцес (Abscessus)
Абсцес (нарив) – це обмежене гн
Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.
Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї.
Не так давно вона діагносту
Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней
Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням
Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках
Сторонні тіла
Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу.
Залежно від локалізації їх под
Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність.
Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр
ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н
ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси
ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,
ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром
Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви
Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.).
Етіологія, патогенез і клінічні о
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н
ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli)
Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.
ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до
Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро
Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак.
Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з
Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с
Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана
Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т
ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни
ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
МІОЗИТИ (МIОSІТІS)
Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу
АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин
Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis)
Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка
ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно
Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон
Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи.
Оскільки більшість периферичних нервів
ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів.
Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають
Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си
Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням.
Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами
Зміщення за межі черевної порожнини
Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді
Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш
Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли
Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич
Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес
Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан
Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак)
Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано
Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп
Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр
Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення
Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з
Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів
Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ
Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці
Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог
Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с.
2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б
Закриті механічні пошкодження
Забій
Гематома
Лімфоекстравазат
Відкриті механічні пошкодження (рани)
Симптоми ран
Класифікація ран
Механізми загоювання ран
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов