Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення приводить до виліковування.
Разом з тим, проведення операції може супроводжуватися значним забиранням тканин (за об’ємом і масою), включаючи й уражені лімфатичні вузли. Це створює велику больову рецепторну зону, дефекти у топографічному плані та погіршує кровообіг, що в кінцевому рахунку може відобразитися на функціональній здатності не тільки певних органів, але й організму в цілому. Тому виліковування можливе лише при знешкодженні всіх елементів пухлини. Крім того, успіх лікування пухлинної хвороби залежить від реконструкції операційної рани і одночасного терапевтичного впливу на організм з метою підвищення його захисних функцій.
Оперативне видалення новоутворень має проводитися під поєднаним (неповний наркоз доповнюється місцевою анестезією) чи місцевим знеболюванням. В останньому випадку розчин анестетика слід вводити у тканини, які оточують пухлину; при видаленні пухлин екзофітної форми (наприклад, на шкірі, статевому члені, піхві, ротовій порожнині та ін.) знеболювання здійснюють шляхом введення розчину під їх основу. Для екстирпації пухлини, що глибоко залягає у тканинах, знеболювання слід проводити пошарово, у міру видалення пухлини, уникаючи її травмування.
Вільний і раціональний доступ необхідний для створення відповідних хірургічних меж і запобігання можливого руйнування пухлини під час операції. Всі рубці після біопсії чи попередніх спроб видалити пухлину слід вважати контамінованими (тими, що містять пухлинні клітини), тому вони мають бути видалені у зоні їхніх хірургічних меж.
Хірургічна межа є більшою за анатомічну. Чим більша можливість місцевої інфільтрації неопластичних клітин, тим ширші повинні бути хірургічні межі у зоні здорових тканин, які оточують пухлину, що, відповідно, збільшує площу оперативного доступу.
Під час проведення операції з видалення пухлини особливу увагу приділяють попередженню дисемінації (розсіювання, поширення) злоякісних клітин: ретельно готують інструменти, передбачають їх заміну чи повторну стерилізацію під час операції; кількаразово, і особливо перед завершальним етапом операції (реконструкцією тканин), асептизують руки; акуратно зупиняють кровотечу; уникають пошкодження пухлинної тканини (травмування, проколювання, надривів) у процесі ексцизії пухлини. Разом із дотриманням методики видалення пухлини ці заходи належать до абластики.
Антибластика – це знищення пухлинних клітин, які потрапили у рану: оперують електричним чи лазерним скальпелем, рану обробляють спиртом, спиртовим розчином йоду та ін. Оперативний прийом здійснюється у зоні хірургічної межі. Застосовують три типи хірургічних меж (за Р.А.С.Уайтом).
Місцева ексцизія: видалення пухлини в її безпосередніх межах, чи включаючи мінімум безпосередньо дотичної до неї тканини, що і дає назву „проста” чи „місцева” ексцизія. Показання: доброякісні пухлини, які не проявляють тенденцію до місцевої інфільтрації (ліпома, гістіоцитома, аденома сальних залоз, аденома щитоподібної залози). Протипоказання: інвазійні доброякісні пухлини, всі злоякісні пухлини.
Широка місцева ексцизія – видалення пухлини разом з великою кількістю прилеглих тканин. Показання: доброякісні пухлини з місцевою інфільтрацією (інфільтруюча ліпома); злоякісні пухлини з обмеженою інфільтрацією (добре диференційована плоскоклітинна карцинома). Протипоказання: злоякісні пухлини з потенційною інфільтрацією.
Радикальна місцева ексцизія – видалення пухлини разом з тканиною, що її оточує. Нею користуються в тих випадках, коли хірургічні межі поширюються на сусідні фасціальні площини, ще не порушені ростом пухлинної тканини.
Злоякісні новоутворення відокремлюють тільки в межах неуражених тканин, намагаючись не ушкодити саму пухлину. Деякі автори рекомендують для запобігання метастазуванню пухлини вводити в регіонарні для цієї ділянки лімфатичні вузли алкоголь (для блокади цих вузлів).
Видалення пухлин разом із шкірою і прилеглими тканинами може призвести до значних дефектів. З метою реконструкції рани вдаються до певних прийомів, які передбачають: загоювання рани за первинним чи вторинним натягами; закриття дефекту клаптем на ніжці, або закриття рани вільним трансплантантом.
За первинним натягом загоювання відбувається після з’єднання країв рани. За потреби шкіру з боку відповідних кінців злегка підрізають, для збільшення її рухомості. Для зменшення натягування на лінії шва у відповідних місцях накладають підшкірні шви. У таких випадках можуть утворюватися складки зайвої шкіри, чи “собачих вух”, які необхідно видалити з метою косметичного закриття дефекту. Розріз шкіри веретеноподібної форми запобігає утворенню таких складок і дозволяє закрити рану простим зіставленням країв.
За вторинним натягом загоювання відбувається при стягуванні рани без з’єднання її країв. Так відбувається загоювання забруднених і травматичних ран, коли їх закриття може призвести до сепсису, а в онкологічній хірургії, коли реконструкція рани неможлива за нестачі шкіри, краще дозволити рані закритися за вторинним натягом, ніж виконати неповну ексцизію пухлини.
Закриття рани клаптем на ніжці передбачає утворення поряд з раною сковзкого шкірного шматка. Він залишається прикріпленим до шкіри, включаючи всі її шари та глибшерозташовану частину підшкірного м’яза. Таким методом користуються, якщо після видалення пухлин не вдається закрити рану.
Вільний шкірний клапоть (трансплантант) застосовують за нестачі шкіри, головним чином, на дистальній ділянці кінцівок, беручи переважно суцільний (повношаровий) шматок шкіри. Застосовують сітчасті і цілі клапті, а також невеликі їх шматочки шириною 0,5 см. Використання сітчастих клаптів покращує дренування із глибшерозташованих шарів і дозволяє закрити значні дефекти тіла тварини.