Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенерація. У звичайних умовах пухлини більш чутливі до дії тепла, ніж нормальні тканини, які краще постачаються киснем і мають більш високий показник рН.
Ефективність гіпертермії залежить від температури і часу чи тривалості нагрівання. Із збільшенням температури понад 42оС скорочується час нагрівання. У клінічній практиці проводять гіпертермію здебільшого при температурі 43–44оС впродовж 30–60 хв. Але прогріти всю пухлину до однакової температури в практичних умовах неможливо.
Гіпертермія може бути місцевою, регіональною і всього тіла. Для місцевої і регіональної гіпертермії використовують нагрівання електромагнітним випромінюванням з радіочастотою (РЧ) або мікрохвилями. Гіпертермію електричним струмом проводять як через тканини, так і всередині, що призводить до нагрівання внаслідок їх електричного опору. Поверхневі чи інтерстиціальні електроди встановлюють всередині пухлини або ж через електричні конденсатори. Для вимірювання температури використовують термопари, термістори і волоконнооптичні датчики, які вводять прямо в пухлини. Метод гіпертермії розроблено для лікування пухлин шкіри, ефективність якого забезпечує прогрівання тканини пухлини при 43,5оС упродовж 1 год. Застосовується він і при низькодиференційованому раку передміхурової залози тощо.
Але всі ці прилади не можуть забезпечити рівномірного прогрівання всієї пухлини, не пошкодивши прилеглі нормальні тканини. Тому на увагу заслуговує інтерстиціальний метод, опрацьований С.І.Братюхою і А.Н.Хасаном (1985). Він базується на пропусканні високочастотного струму (частота в діапазоні 1 МГг) через пухлину і міжклітинну (інтерстиціальну) рідину і дозволяє добитися рівномірного її нагрівання без ураження здорових тканин. При цьому користуються голками, які вводять на межі здорових і ушкоджених тканин по периметру пухлини. У такому разі нормальні тканини не потрапляють у зону нагрівання, тепловиділення можна регулювати відстанню між голками: чим вони ближче одна від одної, тим більше виділяється тепла між ними у тканини. Тому кількістю електродів і відстанню між ними можна досягти рівномірного прогрівання всієї пухлини. Вимірювання температури проводиться за допомогою мідеконстантанових термопар, встановлених у ін’єкційні голки.
Найбільше клінічне значення гіпертермія набуває у поєднанні з опроміненням і хіміотерапією. Як відомо, нагрівання знижує рН пухлини за рахунок інгібіції мікроциркуляції крові. За таких умов значно підвищується протипухлинна дія метатроксанту, тіофосфаніду. Тобто, введені в організм, вони діють з високою температурою як синергісти. Тому на фоні 45-хвилинної гіпертермії введення метатроксанту безпосередньо в пухлину і прилеглі тканини в дозі 0,5 мг/кг суттєво підвищує ефективність лікування і знижує токсичність препарату.