Методика і техніка селекційного процесу

Техніка схрещування. Квітка сої дуже дрібна і ніжна, запилення відбувається при повністю закритому віночку, тому гібридизація її технічно досить важка. Схрещування краще проводити на початку цвітіння, оскільки в середині його і до кінця багато зав’язей опадає. Найбільш придатний для кастрації і запилення час між 5 і 7 год ранку і вечора.

Для кастрації вибирають квітки, які повинні розкритися в день схрещування. Віночок таких квіток ледве проступає між зубчиками чашелистиків. Пиляки в них жовто-зелені, близькі до дозрівання, але ще не розтріскуються, приймочка пухка, з багатьома відростками, з краплиною світлої липкої рідини. Переважно в гроні каструють одну-дві квіточки, решту видаляють.

Кастрацію можна проводити трьома способами: пиляки видаляють 1) після розділення віночка, 2) після видалення віночка, 3) після обривання чашолистиків і видалення віночка. Третій спосіб вважається найбільш ефективним. Ефективність схрещування становить 50 – 60%, а при посіві материнської форми в вегетаційному будиночку може досягнути 80 – 90%. Інструментом для кастрації використовують пінцет з гладенькими, тонко заточеними кінцями або голка. Притримуючи бутон двома пальцями лівої руки, поодинці висмикують чашелистики, потім, захопивши пінцетом і обережно відтягуючи віночок, видаляють його. Якщо пиляки при цьому залишаються, їх видаляють. Треба уважно слідкувати, щоб не пошкодити приймочку маточки. Якщо доторкнутися до неї, краплина секреторної рідини на ній стає каламутною, приймочка темніє, підсихає і, втрачаючи життєздатність, не сприймає пилок.

Запилення кастрованих квіток краще проводити відразу ж, оскільки життєздатність пилку в раннішні і вечірні години також найбільш висока. Для цього використовують щойно луснувші пиляки з однієї-двох квіток. Брати пилок з верхівкових квіток не слід, тому що життєздатність його часто знижена. Граничний термін зберігання пилку в зволоженому середовищі 1 год.

Оскільки соя характеризується протерогенією, можлива гібридизація її без кастрації. Запилення проводять зрілим пилком до пожовтіння пиляків запилюваної квітки. Небезпека пошкодження стопчика і приймочки в цьому випадку значно зменшується, а відсоток вдалих схрещувань збільшується.

Запилені або підготовлені до запилення квітки відмічають етикеткою і, як правило, ізолюють. Гарним ізолятором при сприятливих умовах використовують зелений листок сої, а в роки з великою кількістю опадів і високою відносною вологістю використовують пергаментні ковпачки. Необхідно зауважити, що ізоляція необхідна не для попередження перехресного запилення, оскільки тріпси кастровані квітки не відвідують, а для захисту насіневого зачатка від надмірної вологи і прямих сонячних променів.

Методи добору. В селекції сої в основному застосовують індивідуальний добір. Якщо вихідні батьківські форми гомозиготні, добір розпочинається в F2.

Індивідуальний добір може бути одноразовим, якщо його проводять у природній місцевій популяції або в F5 – F7 гібридної популяції. В останньому випадку обмолочують рослини і пересівають гібридні популяції до F5 – F7 без добору в них. На перших етапах (F2 – F3) за комплексом ознак (перш за все по врожайності) оцінюють комбінації в цілому, а не окремі видатні рослини. Для цього вивчають якомога більше комбінацій, висіваючи їх в F2 – F3 у декількох (3 – 4) повтореннях в різних місцевостях. Для більш точної оцінки комбінацій паралельно можна вивчати 10 – 20 ліній F3 – F4 з кожної комбінації.

Більш широке застосування отримав багаторазовий індивідуальний добір за різними схемами педігрі. При цьому в F2 – F3 основну увагу приділяють оцінці за ознаками за ознаками, які в більшій мірі обумовлені генетично: висота рослин, тривалість вегетаційного періоду і окремих фаз, стійкість до хвороб, осипанню і виляганню, органолептичні особливості зерна. Оцінка по врожайності і вмісту олії і білка в зерні більш об’єктивна в F4 – F5.

Інколи в селекції сої застосовують масовий добір. Такий добір мав відповідне значення в першій половині минулого сторіччя при освоєнні культури сої. Але, як показують дослідження американських селекціонерів, при селекції на урожайність зерна ефективність масового і індивідуального добору однакова.

Оцінку на стійкість до хвороб проводять на спеціалізованих інфекційних фонах, які створюються шляхом беззмінного пересіву сої на одній і тій же ділянці з приорюванням хворих рослин, що утворюють джерело відповідної хвороби.

Вміст білку і олії в зерні ліній і форм, що використовуються в селекційному процесі, визначають мікрометодом з використанням частини сім’ядолі.