Головний напрямок в селекції рицини – створення високоврожайних сортів з високим вмістом технічної олії в зерні. Необхідні сорти з коробочками, які не розтріскуються, придатні до однофазного комбайнового збирання з одночасним облущуванням зерна. Рослини повинні бути здатними скидати до кінця вегетації листки та стійкими до фузаріозного в’янення, грунтової і повітряної посухи.
Надзвичайно важливе завдання селекції – створення високоврожайних і високоолійних сортів та гібридів інтенсивного типу, з стабільністю врожаності по роках, з оптимальним строком дозрівання в відповідних зонах вирощування, придатних до механізованого обробітку і комбайнового збирання, стійких до посухи і шкодочинних хвороб. Для вирощування рицини при зрошенні необхідні сорти низькорослі, середньосиглі, позитивно реагуючі на полив і внесення добрив, які здатні формувати врожай високооліного зерна більше 2 – 3 т/га.
Основні ознаки, які враховуються при селекції рицини: урожайність, олійність, лушпинність і розмір зернівки, нерозлусність коробочок, наявність шипів на них, міцність прикріплення коробочок у гронах, відсутність карункули, підвищений склад жіночих рослин, вміст рицина і рициніна в зерні, раннє і дружнє дозрівання, понижена вимогливість до тепла в перші фази роста, стійкість до посухи, опадіння листків при дозріванні, низькорослість, високе прикріплення китиць (штамб), компактне їх розміщення, оптимальне число вузолів на центральному стеблі (8 – 12), слабке верхівкове гілкування, щільність і продуктивність китиць, вологість зерна перед збиранням, наявність зеленої маси перед збиранням і вміст у ній зрілого насіння, забарвлення рослин, наявність воскового наліту, стійкість до фузаріозу і інших хвороб.
Селекція на урожайність. Підвищення врожайності – головне завдання, оскільки рицина поступається за цим показником іншим олійним культурам. Урожайність залежить від числа рослин на одиниці площі, числа китиць на рослині, коробочок у гроні, маси 1000 зерен.
Підвищений урожай зерна утворюють рослини з великим числом невеликих китиць або з однією-двома гронами. Такі рослини пізньостиглі, дозрівають не дружньо, що призводить до збільшення втрат і витрат на збирання.
Небажане явище – негативна кореляція між урожайністю і високорослістю. Тому селекціонери проводять добори рослин з укороченими міжвузолами і оптимальною кількістю листків на центральному стеблі. Для умов України оптимальні форми з 8 – 12 міжвузолами, гарно облиствлені, з продуктивною центральною китицею. Підвищення врожайності можна досягнути за рахунок поєднання в одному генотипі ознак звичайного і персидського підвидів, що призводить до збільшення числа коробочок на рослині і збільшення крупності зерна. Бажано добирати форми з більшим числом жіночих китиць і схильних до утворення жіночих суцвіть. У рицини існує тісний позитивний зв’язок між урожайністю і тривалістю вегетаційного періода у гілчастих сортів і відсутній в однокитицевих. Виходячи з цього, для створення високоурожайних і скоростиглих сортів треба використовувати однокитицеві форми або гілчасті з стислими строками дозрівання центральних і бокових китиць.
Селекція на придатність до механізованого збирання. Сорти, придатні для збирання комбайном, повинні мати наступні ознаки: нерозлусні і ненадколювані коробочки, невелику висоту (до 1,5 м), високий штамб (більше 40 см), слабке верхівкове гілкування, щільні китиці з міцним прикріпленням коробочок, дружнє дозрівання, легке облущення і високу механічну міцність зерна, опадаючі при дозріванні листки.
Серед форм з коробочками, що не розкриваються (з шовом) зустрічаються рослини, в яких коробочки надколюються (неповне розтріскування) і зерна втрачаються. Розрізнюють три ступеня надколювання: відсутність, слабке (до 10%) і сильне (більше 10%). При повному дозріванні бокових китиць ураховують опадіння коробочок при перестої: слабке, середнє (обсипається до 10% коробочок) і сильне (більше 10%). Високорослі рослини більше 2 м непридатні для механізованого збирання. При селекції на низькорослість звертають увагу не на зменшення кількості міжвузолів, а на зменшення їх довжини, що дає змогу уникнути зниження врожайності. Бажано створювати напівкарликові сорти. Велике значення мають висота штамба і відстань між китицями, Штамб повинен бути високим, а відстань від нижніх китиць до верхівки рослини – не більше 1 м. Рослини з малою кількістю міжвузолів формують низький штамб. Гілкування може бути слабким (1 – 3 гілки першого порядку), середнім (4 – 5) і сильним (більше 5). Воно буває верхнім (бокові гілки розвиваються з верхнів вузолів центрального стебла), нижнім, дифузним і верхівково-нижнім. Бажана відсутність гілкування або наявність слабкого верхнього гілкування. Для комбайнового збирання придатні сидячі довгі (15 – 25 см) або дуже довгі (більше 25 см) китиці, щільні або середньої щільності, обов’язково з короткими плодоніжками.
Міцність і стійкість зерен до пошкодження при їх облущуванні і очищенні залежить від товщини плодових і насіневих оболонок, крупності і форми зернівок. Коробочки з грубою плодовою оболонкою важче облущуються і більше пошкоджуються. Менше пошкоджуються дрібні зерна кулеподібної або опуклої форми, ніж видовжені. Гарно облущуються зерна лише з сухих коробочок. Велика збиральна зелена маса перевантажує сепаруючі механізми комбайна і стає причиною втрат зерна. Високий штамб дає змогу проводити збирання на високому зрізі, що сприяє зменшенню зеленої маси і зниженню втрат зерна.
Селекція на стійкість до посухи. До ознак слабкої стійкості відносяться в’янення рослин, опадання листків, понижена олійність і щуплість зерна. Браковка сімей з щуплим зерном і опадаючими листками дає змогу добирати стійкі до посухи сорти і форми. Більш посухостійкі сорти, що мають коробочки з шипами. Особливе значення в селекції за цією ознакою мають форми з восковим налітом, дрібнолистні, з дрібними продихами, з швидким формуванням глибокої кореневої системи.
Селекція на стійкість до фузаріозу і інших хвороб. Повного імунітету до фузаріозу не знайдено. Селекію проводять на польову стійкість. Добирають стійкі форми на спеціальному фузаріозному фоні, починаючи з F2, оскільки в F1 домінує сприйнятливість, або проводять штучне зараження. Сорти ділять на п’ять груп: нестійкі, слабостійкі (1 -30% здорових), середньостійкі (31 – 60%), стійкі (61 – 91%), непошкоджувані. За контроль інфекції в грунті використовують нестійкі сорти. Зразком стійкості вважається сорт Червона.
Сіра гниль уражує сорти з щільним китицями, сорти звичайного підвиду з рихлими китицями – рідкісно. Інші хвороби (макроспоріоз сходів, листків і коробочок, склероциальне і вертицилльозне в’янення, альтернаріоз) уражують рослини рідкісно і істотної шкоди посівам рицини не завдають.
Селекція на якість зерна. До ознак якості відносяться олійність зерна і ядра, якість олії, лушпинність, маса 1000 зерен, вміст білку в них, токсичність і ін. Ці ознаки стабільно спадкуються. Тісного зв’язку між олійністю і врожайністю в рицини не існує, що дає змогу одночасно проводити добір за цими ознаками.
Виділяють три групи сортів: низькоолійні (до 50%), середньоолійні (51 – 53%) і високоолійні (більше 53%). На вміст олії впливає лушпинність. Бажані сорти з тонкою лушпиною (до 22%). Сорти з грубою лушпиною містять понад 24% насіневих оболонок. За крупністю зерна градація наступна: дрібнонасіневі (маса 1000 зерен 150 – 270 г), середньонасіневі (270 – 350 г) і крупнонасіневі (більше 350 г). Найбільшою олійністю характеризуються крупні зерна. Проводять добори слаботоксичних сортів.