Цукровий і кормовий буряк відносяться до сімейства мареві – Chenopodiaceae Less. Рід Beta L. представлений багаторічними, дворічними і однорічними видами.
Грунтуючись на дослідженнях Н. І. Буренін виділив 15 видів, які об’єднані в три секції.
І секція Corolline Transch.:
B. macrorrhiza Stev. – буряк крупнокореневий (2n = 18);
B. lomatogona F. et M. – буряк каємчастоплідний (2n = 18, 36);
B. nana Boiss et Heldr. – буряк карликовий (2n = 18);
B. corolliflora Zoss. - буряк віночкоквітковий (2n = 36);
B. intermedia Bunge. - буряк проміжній (2n = 36);
B. trigyna W. et K. – буряк трьохстовпчиковий (2n = 54).
ІІ секція Beta Transch.:
B.perennis (L.) Freyn. - буряк багаторічний (2n = 18);
B. patula Alt. - буряк розлогий (2n = 18);
B. macrocarpa Guss. - буряк крупноплідний (2n = 18, 36);
B. maritime L. - буряк приморський (2n = 18);
subsp. B. maritima;
subsp. B. orientalis (Roth.) Buren.,
subsp. B. atripicfolia (Rouy.) Buren;
B. cicla L. - буряк листовий (2n = 18. 36);
B. vulgaris L. – буряк корнеплідний (2n = 18, 36);
subsp. vulgaris,
subsp. asiatica Krassochk.
III секція Patellares Transch.:
B. webbiana Moq. – буряк Баркер Вебба (2n = 18);
B. procumbens Chr. Smith. - буряк сланкий (2n = 18);
B. patellaris Moq. - буряк чашкоподібний (2n = 18, 36).
Вид B. vulgaris (буряк корнеплідний) розділений на два підвида і п’ять груп різновидностей. Внутрішньовидова класифікація корнеплідного буряка виглядає наступним чином.
Sect. Beta:
sp. B. vulgaris L. subsp. vulgaris - європейський підвид:
convar. vulgaris – група різновидностей столового буряка;
cоnvaro. crassa Alef. – група різновидностей кормового буряка;
var. crassa;
var. coniciformis Buren.,
var. rosea Moq.,
var. ovaliformis Buren.;
var. saccharifera Alef. – група різновидностей цукрового буряку;
var. saccharifera,
var grisea Buren.;
subsp. asiatica Krassochk. – азійський підвид:
convar. asiatica - група різновидностей Передньої Азії;
convar. mediasiatica Krassochk. – група різновидностей Середньої Азії.
Види секції Corollinae – найбільш древній у філогенеичному відношенні гілки роду Beta – розповсюджені в гірських районах Малої Азії, Кавказу, Греції, а також на узбережжі Чорного моря. Представники секції Patellares ростуть на канарських островах, в республіці Кабо-Верде, на узбережжі Північно-Західної Африки. Види секції Beta зосереджені в узбережних районах Середземного моря, в Північній Африці і Західній Європі.
Буряк введенений у культуру в ІІІ тисячолітті до н.е. Перші форми культурного листового буряку, на думку В.П. Зосимовича, були відібрані в Месопотамії з дикого вида B. perennis Спочатку ця рослина була овочевою і лікарською. Корнеплідний буряк з’явився вперше також в Азії, але пізніше листового – біля І тисячоліття до н.е. Культурний буряк слід розглядати як продукт праці багатьох поколінь людей.
Чіткий розподіл корнеплідного буряка на кормовий і столовий визначилося лише в ХVIII ст. У 1747 р. німецький вчений А.С. Макграф у бурякових коренях знайшов тростинний цукор, що стало потужним поштовхом для розвитку цукровобурякової промисловості. З кінця XVIII ст. завдяки зусиллям Ф.К. Архарда розпочалися роботи по селекції цукрового буряка. Вихідною популяцією для добору використано силезський буряк, у створенні якого приймали участь як форми, що походять від B. maritimа з Західної Європи, від яких цукровий буряк успадкував високу цукристість, так і південний листовий буряк з салатово-зеленими листками. Можна вважати, що цукровий буряк виник на межі XVIII i XIX cтоліть.
Початкові роботи покращення буряку проводили з допомогою добору за морфологічними ознаками, в результаті чого цукристість зросла на 4% і становила у кращих сортів 12,1 – 13,6%.
У середині XIX ст. французський селекціонер Л. Вільморен увів у практику індивідуальний добір, в результаті чого йому вдалося різко підвищити цукристість буряку. Використання поляризації соку з вижимок починаючи з 1888 р. дало змогу до 1910 р. довести вміст цукру до 17 – 18%. За цей період різко покращилася і технологічна якість цукрового буряку як сировини. Цей видатний результат можна розглядати як тріумф селекції рослин. Потім збільшення цукристості уповільнилося, і лише з 1925 – 1930 рр., крім сортів ультрацукристого і цукристого напрямків, почали впроваджуватися сорти врожайно-цукристого і врожайного спрямувань. Це було пов’язано з катострофічним зниженням урожайності буряка в результаті однонаправленого добору його на цукристість. Почалася розробка нових методів створення вихідного матеріалу для селекції.