Для гібридизації використовують нижні бутони, чашелистики яких на 1 – 2 мм вище віночка. Техніка видалення пиляків полягає в наступному. Складні пелюстки паруса відгинають пінцетом і зажимають великим і вказівним пальцями лівої руки, потім обережно пінцетом розрізують верхню частину човника і квітку легенько здавлюють. Після цього пінцетом виймають усі 10 тичинок, обережно щоб не пошкодити стовпчик, пелюстки квітки повертають до вихідного стану. Видаляють частину стебла над кастрованою квіткою для підсилення притоку ассимілятів і кращого розвитку гібридного насіння. На рослину навішують етікетку з необхідною інформацією.
В залежності від погодних умов запилення кастрованих бутонів проводять одночасно з кастрацією або наступного дня вранці. Для цього з рослин батьківського сорту добирають добре розвинуті бутони, пилок у яких уже дозрів, але не висипався з пиляка. Розкривши підготовлений до запилення бутон материнської квітки, на приймочку маточки кладуть пиляки з свіжозірваних бутонів батьківської форми. Можна також зібрати висипаний з пиляків батьківської форми пилок і пензликом або пінцетом нанести його на приймочку материнської квітки. Віночок швидко в’яне, щільно притискає пиляки до маточки і цим запобігає проникненню чужого пилку ззовні, тому запилену квітку не ізолюють.
Стосовно часу кастрації материнської квітки протягом дня, то думки дослідників відносно цього питання різні. Одні вважають кращим часом кастрації вечірні години, інші навпаки, ранкові. Очевидно, вирішальним чинником є погодні умови. В спеціальній літературі також обговорюється можливість гібридизації (запилення) вики ярої без попердньої кастрації, використовуючи явище протерогінії. Крім того, встановлено, що чужий пилок проростає істотно швидше, ніж власний. У спеціальних дослідах на Полтавській дослідній станції показано, що через 3 – 4 год після самозапилення можна проводити запилення чужим пилкоим і при цьому будуть утворюватися гібридні насінини. Для повної впевненості в їх гібридному походженні необхідно використовувати батьківський компонент з домінантними маркерними генами.
Технічні прийоми, які використовуються при посіві, браковках, оцінках, збиранні розсадників і сортовипробування, в цілому аналогічні прийомам, які застосовуються в селекції інших кормових зернових бобових культур. У селекційному розсаднику першого року (СП-1) нащадки елітних рослин висівають на одно-трьохрядковій ділянці з шириною міжрядь 15 – 30 см і інтерваалом 5 см по 20 – 25 насінин на 1 м. На основі оцінок результатів польових спостережень, обліків і лабораторних аналізів виділяють перспективні зразки, які висівають у селекційному розсаднику другого року (СП-2). При наявності насіння розсадник висівають у двох варіантах: „на зелену масу” і „на насіння”, при нестачі насіння лише в одному варіанті – „на насіння”. Норма висіву – наближена до виробничої. Посів у суміші або в чистому вигляді суцільний. При відсутності варіанта „на зелену масу” продуктивність сухої речовини визначають по 10 рослинах варіанта „на насіння”, для чого їх виривають, зв’язують у сніп, зважують і вимірюють. Решу рослин на ділянці збирають у фазі дозрівання по масі насіння з ділянки і числу зібраних рослин визначають насіневу продуктивність кожного зразка.
Контрольний розсадник формують з кращих зразків СП-2. Зразки на кормову продуктивність випробовують у суміші з вівсом або ячменем, а на насіння – в чистому вигляді. Кращі зразки поступають у конкурсне сортовипробування.
У вики ярої відмічають наступні фенофази: сходи, гілкування, цвітіння, утворення зелених виповнених бобів (укісна стиглість), дозрівання насіння (час побуріння бобів) за загальноприйнятою методикою Виключення становить фаза дозрівання: початок її відмічають при побурінні нижніх бобів не менш ніж у 10% рослин, а повну фазу – коли у 50% рослин більше половини бобів будуть мати буре забарвлення.
У селекційному розсаднику врожай зеленої маси і насіння, збір сухої речовини враховують з загальної площі ділянки.
У контрольному розсаднику і конкурсному сортовипробуванні застосовують два метода підрахунку врожаю: 1) прямий – визначення врожаю зеленої маси шляхом поділяночного зважування скошеного травостою і вимолоченого насіння; 2) непрямий – метод пробного снопа. Для цього на ділянці в декількох місцях набирають два снопа масою 1 – 2 кг. Один сніп розбирають на фракції для встановлення співвідношення в травостої віки, злакового компонента і бур’янів, а другий, не розбираючи висушують до постійної повітряно-сухої маси і за виходом сухої речовини суміші шляхом перерахунку визначають урожай сіна.
Для підрахунку облиствленності беруть пробу рослин масою 1 кг. Розбирають її на стебла і листки з суцвіттями. Після висушування до повітряно-сухого стану зважують кожну фракцію і визначають облиствленність у відсотках.
Ступінь розлусності бобів підраховують у селекційних розсадниках по трьох-чотирьох рослинах, які залишають на ділянці в період збирання. Через 2 – 3 дні реєструють кількість розлущених бобів.
Оцінку перерахованих вище, а також інших показників проводять за дев’ятибальною шкалою, згідно методики ВІР.
Візуальну оцінку враження з зазначенням хвороби, пошкоджених частин рослини проводять у фазі цвітіння і дозрівання насіння за шкалою 1 – 9. Для цього поряд з природнім фоном широко використовують провокаційні і інфекційні фони. Наприклад, для оцінки стійкості до фузаріозного в’янення ефективний метод зараження рослин через грунт. Він проводиться штучним внесенням у грунт сухого інокулюма (гриба), що вирощений на зерні вівса, з розрахунку 200 г на 1 м2 в оптимальний строк – за 2 дні до посіву.
Застосовують також прискорений метод оцінки стійкості вики до фузаріозних кореневих гнилей, який дає змогу вже на 17-й день досліду отримати ймовірну оцінку міри стійкості зразка. Суть метода полягає в тому, що рослини вирощують під світловим пристроєм при температурі 24 – 260С і вологості піску 60 – 70% НВ з внесенням оптимальної дози інокулюма (5,5 г на 1 кг піску).