Рід овес – Avena L. відноситься до сімейства Poaceae. Він об’єднує біля 70 видів, які складають поліплоїдний ряд: 2n = 14, 28 і 42.
Види вівса утворюють дві секції: Euavena Griseb. – однорічні види, куди входять культурно-польові, смітньо-польові і дикі рослини, і Avenastrum Koch. – багаторічні види, які представлені лучними, степовими і альпійськими злаками. Секція Euavena складається з двох підсекцій: Aristulate Malz. (2n = 14 і 28) і Denticulatae Malz. (2n = 42). Верхівка зовнішньої квіткової луски у видів підсекції Aristulatae закінчується двома вустюковидними загостреннями – стригами (аrista – вустюк), а в Denticulatae – двома короткими зубчиками (dent – зубчик).
До підсекції Dentіculatae відносяться культурні види A. sativa L. - овес посівний, A. bysantina C. Koch. – овес візантійський і дикі: A. fatua L. – вівсюг звичайний, A. ludoviciana Dur. – вівсюг південний, A. sterilis L. – вівсюг середземноморський (або стеріліс). Підсекція Aristulate включає вирощувані або смітньо-польові види: A. abyssinicа Hochst (2n = 28) – овес абіссінський, A. stigosa Schreb. (2n = 14) – овес піщаний і дикі: A. barbata Pott. (2n = 28) – овес бородатий, A. vaviloviana Valz. (2n = 28) – овес Вавілова, A. magna Murphy et Fer. (2n = 28), A. murphy Ladiz. (2n = 28), A. clauda Dur. (2n = 14) – овес хиткий, A. pilosa M.B. (2n = 14) – овес опушений, A. hirtula Lagasca (2n = 14) - овес коротковолосий, A. longiglumis Dur. (2n = 14) – овес довгоплівчастий, A. ventricosa Bal. (2n = 14) - овес здутий і ін.
Овес посівний. Широко поширений вид, у тому числі і в Україні. Основні райони його вирощування зоосереджені в помірних широтах Північної півкулі. Багатоманітність форм об’єднують у три групи різновидностей: 1) розкидистий овес, який має найбільше поширення і значення (A. sativa grex var. Diffusae Mordv.); 2) стиснутий, або одногривий, овес, який не має поширення в виробництві (A. sativa grex. Orientalis Mordv.); 3) голозерний овес (A. sativa grex var. Mordv.).
Різновидності вівса посівного відрізняються за забарвленням зерна, остистості, міцності поєднання квіток в колоску і наявністю язичка (ligula) в місці поєднання листової піхви і листової пластинки. Безлігульні форми мають обмежене розповсюдження. Найбільші посівні площі займають сорти розкидистого вівса з неміцним поєднанням квіток у колоску, які відносяться до різновидностей mutica Al. (білозерний безостий), aristata Kr. (білозерний остистий) і aurea Koern. (жовтозерний безостий).
А.І. Мордвінкіна встановила еколого-географічні групи вівса, які вдрізняються за морфобіологічними особливостями, продуктивністю, стійкістю до вилягання і ушкодженням хворобами. В Російській Федерації істотне значення мають сорти, що відносяться до наступних еколого-географічних груп.
Низинна західноєвропейська – потребує високого агрофона. Рослини вологолюбиві, середньо- і пізньостиглі, високорослі, з міцною соломиною і крупною волоттю, білозерні, товстоплідні, з середньою і високою плівчатістю, пластичні, вражаються грибковими захворюваннями. Вирощуються в лісовій і лісостеповій зонах європейської частини і Західного Сибіру. До цієї групи можна віднести сорти Горизонт, Льговський 1026, Мирний, Орел, Побєда і ін.
Північна російська – рослини середньої висоти і низькорослі з соломиною середньої товщини, холодостійкі, середньо- і скоростиглі, тонкоплідні, низькоплівчасті, вражаються грибковими захворюваннями. Зустрічаються одногриві форми. Вирощуються в північній частині лісової зони. Сорти Фаленський 1, Ярославський 15, Скороспілий.
Східносибірська – рослини середньої висоти і низькорослі, ранньостиглі, стійкі до понижених весняних температур і весняної посухи, дрібнозерні, низькоплівчасті, тонкоплідні. До даної групи відноситься сорт Якутський.
Європейська жовтозерна – рослини середньої висоти, середньостиглі, пластичні, жовтозерні, середньоплідні, стійкі до пилової і твердої сажки, вражаються корончастою і стебловою іржею. Розповсюджена в Україні, на Північному Кавказі, в Казахстані і деяких областях Нечерноземної зони Російської Федерації. Сорти: Кіровський, Надьожний, Сіверянин і ін.
Степова - рослини середньої висоти з тонкою міцною соломиною, скоростиглі і середньостиглі, теплолюбиві, стійкі до посухи, тонкоплідні. Розповсюджена в степовій зоні європейської частини, Західному Сибіру і Казахстані. Найбільшого значення набули сорти Артемівський 107, Кубанський і Синельніківський.
До скандінавської групи відносяться широко відомі сорти іноземної селекції: Астор, Гамбо, Кондор і ін.
Первинний центр походження плівчастих форм вівса посівного не встановлений. Вважають, що він походить від смітнього вівса, що засмічував полбу. Підтвердженням цьому є форми вівса з міцним поєднанням квіток у колосі (полб’яні). Голозерні форми даного виду походять з Північно-Східного Китаю і Монголії.
Овес візантійський. Найбільш поширений у Південній півкулі. Його вирощують на півдні США, в Південній Америці, Африці, Австралії, а також у Середземноморських і Середньоазійських країнах. Найбільшого значення набули зимуючі сорти даного виду, що відносяться до середземноморської еколого-географічної групи (Бізантіна ІІ). Порявняно з вівсом посівним овес візантійський більш посухостійкий, менше вражається хворобами. Первинний центр його походження – країни Середземного моря. Найбільше число різновидностей зустрічається в Сірії, Ізраїлі і Алжирі. Прабатьківською формою вівса візантійського вважається вівсюг середземноморський.
Овес піщаний. Вирощується на піщаних грунтах в Іспанії, Португалії, Англії, Ірландії і Австралії. В Україні зустрічається як бур’ян. Має форми з коротким зерном (овес бревіс) і голозерні (овес голозерний піщаний – A. Nudibrevis Vav.). Зустрічаються форми, що мають комплексний імунітет до корончастої іржі, борошнистої роси, твердої і пилової сажки, Більш пізньостиглий, ніж овес посівний. Використовується для одержання зеленої маси або як лучна культура. Найбільша різноманітність форм встановлена на північному заході Іспанії і в Португалії.
Овес абісінський. Бур’ян, інколи вирощується в чистих посівах або в сушках на зелений корм. Розповсюджений в Ефіопії, Йемені, Єгипті. Росте на висоті 2000 – 3000 м над рівнем моря. Схрещується з вівсом піщаним. Може бути посередником при гібридизації вівса посівного і піщаного. Вважають, що походить від вівса Вавілова.
Вівсюг звичайний (мал. ?). Широко поширений як смітння і дика рослина в Середній Азії, Казахстані, Сибіру, Поволжжі, а також в Китаї, Афганістані, країнах Середземного моря, Америці, Австралії. Використовується при гібридизації з вівсом посівним і візантійським.
Вівсюг південний. Смітня або дика рослина в Середній Азії, Закавказзі, Криму, в Афганістані, Туреччині, Ірані.
Вівсюг середземноморський. Смітня або дика рослина. Розповсюджена в країнах Середземного моря, де засмічує посіви вівса візантійського. Має форми з дуже високим вмістом білка в зерні (25 – 30%).
Овес бородатий. Дика рослина. Росте на схилах гір, на трав’янистих місціх, по краях полів, вздовж доріг. Розповсюджений у Криму, Закавказзі, Туркменістані, в країнах Середземного моря, Ірані, Туреччині, Афганістані і інших країнах.
Овес хиткий, опушений і здутий. У дикому виді зустрічається в посушливих районах Кавказу, Середньої Азії, а також у Малій Азії, Північній Африці.
Овес коротковолосий. Смітня або дика рослина. Розповсюджений у країнах Середземного моря.