В селекції вівса розрізнюють чотири основних напрямки: кормове зернове, харчове зернове, кормове укісне і на випас. У зв’язку з цим завдання селекції багатогранні. Загальні вимоги до сортів, що вирощуються на зерно: висока врожайність зерна і позитивна реакція на покращення агрофона; здатність утворювати стабільний урожай по роках; низький відсоток плівок, подвійних і пустих зерен; скоростиглість; стійкість до вилягання, осипання, ураження хворобами і ушкодження шкідниками; гарні кормові і круп’яні якості; посухостійкість; екологічна пластичність. Ці показники повинні бути притаманні сортам інтенсивного типу. Крім того, існують специфічні вимоги. При кормовому зерновому спрямуванні звертають увагу на підвищений вміст білка і жиру в зерні, амінокислотний склад білка, в харчовому зерні – на крупність, виповненість, вирівняність зерна, підвищений вміст білка і низький - жиру, щоб при зберіганні зерно не прогіркало в результаті окислення жирів. При кормовому укісному напрямку селекції основні вимоги – високий урожай зеленої маси з високим вмістом білка, гарна облистненість стебла, підвищений коефіцієнт розмноження. В цьому випадку бажані сорти дрібнозерні. Для використання на випас потрібні сорти, стійкі до витоптування худобою, швидко відростаючі після випасання і дрібнозерні.
Для ефективної організації селекційної роботи необхідно визначити головні ознаки, за якими вона буде проводитися, стосовно до конкретних грунтово-кліматичних, технологічних і економічних умов, оскільки вимоги до сортів швидко змінюються.
Необхідна особливість сортів вівса – дстатня скоростиглість, стійкість до проростання на пні і в валках. В Україні значної шкоди посівам вівса наносить шведська муха, корончаста і стеблова іржа, пилова сажка, бактеріоз. Важливе значення має селекція на імунітет до вказаних шкідливих організмів, а також на високу потенційну врожайність. Придатність до вирощування за інтенсивними технологіями, стабільність врожаю в часі і просторі, невилягання, висока якість зерна. Для сівозмін з великим насиченням зерновими культурами одна з головних проблем – створення нематодостійких сортів.
В Україні не проводиться селекційна робота з голозерним вівсом. Потрібні голозерні сорти вівса, зерно яких придатне для відгодівлі птиці, свиней і для використання в харчовій промисловості.
Селекція на врожайність. Головна умова, яка характеризує новий сорт – висока врожайність, яка залежить від комплексу ознак і особливостей рослин і умов вирощування. Вважають, що небажано підвищувати врожайність вівса за рахунок збільшення кущистості, оскільки це призведе до збільшення вегетаційного періоду, нерівномірності дозрівання, невирівняності зерен і іншим небажаним наслідкам. У виробничих умовах кущистість не перевищує 1,3 і досягає 5 – 7 продуктивних стебел у розріджених селекційних посівах.
Продуктивність волоті – один з головних показників, від якого залежить урожайність. Вона складається з числа зерен у волоті і маси 1000 зерен. Кількість зерен у волоті – стабільна сортова ознака. В межах колоска існують великі відмінності за масою одного зерна, що призводить до невирівняності зерен. Визнано оптимальним створювати сорти з двома зернами в колоску. Виходячи з цього, врожайність вівса повинна підвищуватися в першу чергу за рахунок числа колосків у волоті, їх озерненості і маси 1000 зерен. Перевагу слід надавати напівстиснутій формі волоті. У волоті при врожайності 2 – 2,5 т/га і нормі висіву 6 млн зерен на 1 га налічується 35 – 45 колосків. На високому агрофоні волоть здатна утворювати 100 – 120 колосків. Необхідно мати на увазі, що однобічно спрямований добір на продуктивність волоті може призвести до збільшення висоти рослин і тривалості вегетаційного періоду. Для запобігання цьому підвищують індекс урожаю, тобто збільшують вихід зерна в урожаї біологічної маси.
З біологічних показників при селекції на збільшення урожайності найбільшого значення набіває виживання рослин, висока інтенсивність фотоситнтезу, проходження окремих фаз розвитку, стійкість до негативних впливів навколишнього середовища (екологічна пластичність) і ін.
Селекція на стійкість до вилягання. Одночасно з добором на підвищення продуктивності проводять добір на стійкість до вилягання. Селекція на цю ознаку в основному призводить до зменшення довжини стебла і одночасно до збільшення індекса врожаю. Вівсяна солома – гарний грубий корм, тому знижувати висоту рослин менше ніж 75 – 80 см небажано. На стійкість до вилягання також впливає міцність і упругість стебла, товщина і довжина нижніх міжвузолів, ступінь розвитку вторинної кореневої системи, форма волоті. Переваги надають напівстиснутій або розкидистій формі волоті. Донорами стійкості до вилягання можна використовувати мутанти. Стійкі до вилягання сорти Астор, Гамбо (Нідерланди). Сорт Ріті (Фінляндія) високорослий, але також стійкий до вилягання.
Селекція на стійкість до захворювань. Селекції вівса на імунітет не приділялося істотної уваги. Найбільш часто застосовують індивідуальний добір на провокаційних фонах з гібридних або мутантних популяцій. Проблема також може бути вирішена з використанням сучасних біотехнологічних прийомів. Перш за все звертають увагу на неспецифічну (горизонтальну) стійкість, а потім расоспецифічну (вертикальну). Найбільш шкодочинні хвороби вівса: пилова сажка, корончаста (листова) іржа, лінійна (стеблова) іржа, борошниста роса, вірусна хвороба залялькування і ін.
Пилова сажка зустрічається в усіх районах вирощування вівса. Виділено більше 17 рас збудника цієї хвороби. Стійкі сорти: Ава, Потенца (Італія). Санта Марія (Португалія), Бонхем, Нора, Патнем (США), Гаррі, Сіос, Фрезер, Хемон (Канада), Альбгольд (ФРН), Кляйн Вікторія (Аргентина), а також низка місцевих сортів.
Всі сорти внесені до Реєстру сортів рослин України вражаються корончастою і стебловою іржею, Відносно стійкі Горизонт, Зелений, Чернігівський 28. Найбільш стійкі до видів іржі овес піщаний і візантійський. Для створенн стійких сортів у США, Канаді, Аргентині і Австралії застосовують ступінчасту гібридизацію вівса посівного з вівсом візантійським, а також мутагенез.
Ідентифіковано 48 рас збудника корончастої іржі, в США – більше 100 рас корончастої і 14 стеблової. Найбільш розповсюджені слабовірулентні раси корончстої іржі – 228, 231, 239, 240. Високовірулентні раси 316, 335, 466. Деякі дослідники встановили, що стійкі до іржі сорти і форми менш урожайні, ніж нестійкі. Для боротьби з іржею в США створюються багатолінійні сорти. Лінії в них повинні біти однаковими за морфобіологічними ознаками, але відрізнятися по стійкості до різних рас іржі. Такі сорти в роки епіфітотій однієї з рас зможуть підтримувати врожайність на належному рівні і довше вирощуватися в виробництві, Стійкі до корончастої іржі сорти Бук 2, Кляйн Вікторія (Аргентина), Бонд, Балліду (Австралія), Гаррі, Родні (Канада), Алямо Х, Барнетт, Гарланд, Додж, Дел, Клітлянд 60, Флоріда 500 (США) і ін. Більшість з цих сортів протистоять і стебловій іржі, особливо Додж, Дел, Клітлянд 60 і ін. При оцінці селекційного матеріалу на стійкість до іржі відмічають не лише ступінь, але і час прояву хвороби, оскільки багато форм можуть уражуватися в кінці вегетації і не знижувати врожай.
У деякі роки овес сильно вражається борошнистою росою. Стійкість до неї відмічена у вівса коротковолосого, здутого і бородатого. Комплексний імунітет до грибкових захворювань мають сорти Бун, Потнем 61, Фрезер (США), Гпррі, Гарленд, Келсі (Канада). Кляйн Вікторія (Аргентина) і ін. У Сибіру і Казастані розповсюджена вірусна хвороба залялькування. Відносно стійкі до неї сорти Дорвал і Глен (Канада).
Селекція на покращення коромових якостей зерна. Сорти вівса повинні мати вирівняне, крупне, низькоплівчасте зерно товстоплідного типу, підвищений вміст білка і незамінних амінокислот. В значній мірі погіршують його якість підвищена плівчастість і подвійні зерна. У сучасних сортів плівчастість дуже висока, вирівняність відсутня, проявляється схильність до утворення подвійних зерен. Багато з них мають недостатній вміст білка. За даними ВІР, кількість білка в зерні у сортів вівса коливається від 12,5 до 18,6%, а вміст лізина в білку – від 3,2 до 5%. За якістю білка овес займає провідне місце серед зернових культур, оскільки 80% протеїна у нього представлено альбумінами і глобулінами, які добре розчиняються в воді і містять велику кількість лізину. В зв’язку з цим у вівса відсутній зворотній зв’язок між вмістом білка і лізина. Високобілкові форми вівса, як і інших зернових культур, мають понижену врожайність. Генетичні дослідження і селекційна практика свідчать про можливості сполучення в одного сорта високої врожайності і підвищеного вмісту білка в зерні.
В США для підвищення білковості зерна використовують високобілкові форми вівсюга середземноморського. Найбільша кількість білка встановлена, коли вівсюг використовують при гібридизації за материнську форму. Підвищення білковості також спостерігається при схрещуванні голозерних і плівчастих форм. Джерелом високої білковості можуть бути сорти американського континента. Підвищеним вмістом білка характеризуються сорти: Друг, Кіровський, Надьожний, Скороспілий і ін. З закордонних сортів найбільш цінні за вмістом білка і лізина Арроу, Маріно, Майор (Нідерланди), Ройал Скот, Гартон 748 (Англія), Фрезер і Кебот (Канада), Галанд, Дел, Патмен, Оті (США), Арнольд і Агріппа (ФРН), Діаманте Р-31 (Мексіка), Юй-Май і Чайніз (Китай) і ін.