Морфологічні ознаки. Квасоля звичайна – трав’яниста рослина, Більшість вирощуваних форм - однорічні кущові, зустрічаються дво- і навіть багаторічні виткі або сланкі ліани з тонкими стеблами. В Україні вирощують однорічні кущові форми квасолі звичайної.
Коренева система стрижнева з багаточисельними коренями другого – п’ятого порядків. У верхній її частині в шарі грунту 0 – 10 см і в радіусі до 10 см від головного кореня формується симбіотичний апарат. Клубеньки кулеподібні діаметром 2 – 4 мм, інколи до 6 мм (мал. 22).
Висота стебла кущових форм 30 – 50 см, витких – до 2 – 5 м і вище. Тип росту в більшості сортів безмежний, але існують скоростиглі сорти детермінантного типу росту, саме вони придатні до механізованого збирання. Довжина гіпокотиля у кращих форм досягає 7 см, епікотиля – 6 см. Ці показники визначають висоту прикріплення нижнього боба і пристосованість сорта до механізованого збирання. Сім’ядолі виносяться на поверхню грунту. Примордіальні листки прості, наступні – трійчасті яйцеподібно загострені, різної величини, листочки довжиною від 6 до 15 см. Стебла і листки опушені.
Квітконоси гроноподібні, пазушні, інколи верхівкові, з двома – шістьома попарно розміщеними квітками, що мають довгі квіткові ніжки. Віночок різного забарвлення, від білого до темно-пурпурового. Квітки п’ятипелюсткові, тичинок десять. Спостерігається спорідненість між забарвленням квіток і зерен. Чорнонасіневі форми, як правило, мають фіолетові квітки, червононасіневі – рожеві і коричнево-жовті, а білонасіневі – білі квітки.
Боби довжиною 7 – 28 см, за формою шаблеподібні, циліндричні, зігнуті, рідше – прямі, гладенькі і зморшкуваті (у цукрових сортів). У розлусних сортів стінка боба з пергаментним шаром, у цукрових – без нього. Забарвлення бобів у незрілому стані зелене, а в зрілому – переважно соломисто-жовте. Насіння ниркоподібне, еліптичне, кулеподібне, різного забарвлення – від білого до темно-фіолетового. За масою 1000 насінин форми квасолі розділяються на три групи: з дрібним насінням – до 200 г, середнім – 200 – 300, крупним – більше 300 г.
Біологічні особливості. Квасоля звичайна відноситься до рослин короткого дня. Однак є сорти нейтральні і навіть позитивно реагуючі на довгий день, які можна вирощувати в північних районах. Це теплолюбива рослина. Насіння проростає при 100С, а сходи з’являються лише при 12 – 130С. Квасоля абсолютно не виносить негативних температур. Однак зустрічаються форми, які починають проростати при температурі нижче звичайної на 2 – 30С і витримують заморозки до 20С.
Тривалість вегетаційного періода (від сходів до збирання) скоростиглих сортів менше 70 днів з сумою активних температур менше 13000С, середньостиглих – 71 – 95 днів з сумою активних температур 1301 – 15000С, пізньостиглих – більше 95 днів з сумою активних температур більше 15000С.
Найбільшу потребу в забезпеченні вологою рослини відчувають у період проростагння насінян (для їх набрякання води необхідно 105% від маси насіння), а також у фази цвітіння і утворення бобів. В цей час вологість грунту повинна бути не нижче вологості розриву капілярів.
Квасоля здатна до сімбіозу з ризобіями. При сприятливих умовах (оптимальне значення рН, температури, вологості грунту, достатня забезпеченість макро-і мікроелементами, наявність активного шамма бактерій) засвоює з повітря за вегетацію 150 – 200 кг азота на 1 га. Вона не виносить близького стояння грунтових вод, кислих і запливаючих грунтів.
Біологія цвітіння і запліднення. Квасоля – самозапилювач. Запилення відбувається в ще не розкритій квіткі. Відмічені випадки перехресного запилення при участі комах. Природня гібридизація становить 4,5 – 5%, інколи досягає 15%. С.Г. Тедорадзе встановив, що в передгірських умовах Східної Грузії, а також в інших місцях з низькою відносною вологістю повітря для багатьох форм і сортів квасолі (наприклад, Гурулі, Читіскверцха місцева і ін.) характерне відкрите цвітіння.
Будова квітки квасолі пристосована до самозапилення. Верхівка човника з розміщеним у ньому стобчиком і пиляками спірально закручена. Пиляки розміщені навколо маточки двома рядами: п’ять на довгих тичинкових нитках утворюють верхнє кільце, що майже стискує приймочку маточки, п’ять інших на більш коротких нитках занаходяться нижче і формують нижнє кільце. Вночі пиляки відкриваються, і пилок завдяки такому розміщенню тичинок повністю потрапляє на булавоподібну, покриту війками приймочку маточки. При достатній вологості грунту і високій температурі закручена спіраль човника з тичинковими нитками і матчкою дещо розпрямлюється, пелюстки сильно розходяться, приймочка виходить з човника ззовні. Причому багато сортів квасолі виділяють нектар, часто відвідуються бджолами і легко перезапилюються. Відсоток природніх гібридів досягає 21.
У низинних місцях в умовах високої відносної вологості повітря (80 – 100%) цвітіння квасолі закрите, квітки не виділяють нектару, маточки дозрівають раніше пиляків (протерогінія), відбувається самозапилення або запліднення не настає і такі квітки опадають. Абортивнясть насіння визначається умовами вирощування і генотипом сорта.
Цвітіння починається з нижнього яруса рослини і йде вгору. У кущових форм раніше зацвітє центральне гроно, потім нижчерозміщені і бокові грона. У форм детермінантного типу цвітіння на всій рослині настає практично одночасно. Квітки розпускаються вранці – з 5 до 10 год і вже не закриваються, цей час вважається кращим для проведення гібридизації.
Більш строгі самозапилювачі – квасоля золотиста і адзукі. Квасоля багатоквіткова – типовий перехресник, має крупні яскраві квітки, що виділяють нектар.