Структура навчальної дисципліни

«Основи християнської культури»

№ п/п	Теми	Кількість годин
Всього	Лекції	Семінар	Самост.	Індивід
	Предмет і специфіка Основ християнської культури					-
Т 1.	Християнська система знань про людину, світ та Бога					-
Т 2.	Особливості християнського вчення про мораль					-
Т 3.	Християнські цінності як основа для «гуманізму любові»					-
Т 4.	Суспільний ідеал християнства та його втілення в українському суспільстві
Т 5.	Форми матеріальної та духовної культури християнства.
Підсумкова контрольна робота
Форма підсумкового контролю – залік
Всього

Тематичний план курсу «Основи християнської культури»

(для заочної форми навчання)

1. Вступ. Предмет і специфіка Основ християнської культури.

2. Християнська система знань про людину, світ та Бога.

3. Особливості християнського вчення про мораль.

4. Християнські цінності як основа для «гуманізму любові».

5. Суспільний ідеал християнства та його втілення в українському суспільстві.

6. Форми матеріальної та духовної культури християнства.
Тема 1: Християнська система знань про людину, світ та Бога

 

Мета: розкрити предмет, завдання та специфіку курсу. Визначити структуру дисципліни її методологію та місце в структурі гуманітарного знання. Ознайомитися з основними принципами християнської онтології, гносеології та антропології.

Основні поняття: християнські теологія, гносеологія та онтологія, теогносія (богопізнання), релігійна картина світу, людина як образ та подоба Божа, Бог, Боголюдина, креаціонізм, тео-еволюція.

 

Питання до лекції:

1. Особливості викладання курсу основи християнської культури.

2. Основні аспекти християнської гносеології.

3. Християнська онтологія як вчення про Бога, світ та людину.

Питання семінарського заняття:

1. Головні види пізнання в християнстві.

2. Богопізнання як основа християнської гносеології.

3. Християнська картина світу.

4. Християнське вчення про людину.

5. Основні догматичні положення Церкви про Бога та Боголюдину.

 

Методичні рекомендації до семінару:

1. Насамперед варто вказати, що християнство є не лише релігійною доктриною та сукупністю обрядів, але й теологічною й філософською системою знань в якій визначені погляди на основні проблеми буття, пізнання, людини, суспільства й Бога. В нашому курсі ми зосередимося переважно на філософсько-теологічному змісті християнських знань.

Гносеологія − це вчення про пізнання. Так як християнство − це релігійна система знань про буття світу й людини створених єдиним, персональним Богом, то християнська теорія пізнання є гносеологією християнського теїзму. В цілому християнство позитивно ставиться до можливості пізнати світ, людину й Бога. Поряд з вірою, в пізнанні визнається важливість розуму та інтуїції. Відповідно, можна виділити наступні види пізнання в християнській гносеології: чуттєве, раціональне, духовно-інтуїтивне пізнання та віру. Усі ці види пізнання не варто змішувати. Очевидно, що для життя людини необхідними є як чуттєве пізнання речей, так і раціональне пізнання явищ, процесів й законів. Чуттєво-емоційне пізнання утворює досвід, певні відчуття й переживання. Раціональне знання дає нам знання, які можуть бути пов’язаними, або не пов’язаними з досвідом. Поряд з ними використовується духовна інтуїція, яка є цілісним схопленням суті загальних чи індивідуальних процесів та явищ. Інтуїція може бути інтелектуальною, моральною, релігійною, естетичною та містичною. Релігійна інтуїція – це особливе духовне пізнання, надприродне безпосереднє бачення Бога та духовного світу. Таке пізнання існує у небагатьох людей, є наслідком особливо одкровення. Сердечні переживання релігійної особистості, що складають її духовний досвід, є передчуттями такого роду безпосереднього пізнання. Окремим способом пізнання є віра. Вона є цілісним і безсумнівним прийняттям певних подій, осіб та реалій, які немає змоги, або взагалі неможливо чуттєво, раціонально та навіть інтуїтивно пізнати. Віра виникає як довіра до інформації інших, або до Одкровення Бога. Віра має опосередкований характер. Людина виступає у ролі судді, що безпосередньо не бачив події, але отримує свідчення очевидців. Такими очевидцями є пророки і апостоли, святі люди минулого і сучасності. Як суддя кожна звичайна людина зважує, чи довіряти свідченням цих очевидців, чи визнати їх свідчення неправдивими. Важливими підставами стають розмірковування про вірогідність того, про що свідчать очевидці. Ясно, що більш вірогідно, що Бог є духовною істотою, а не якимось ідолом із срібла чи золота, каменя чи дерева. Вірогідно, що Бог є добрим і люблячим Творцем, а не злим чарівником, що знущається над людством. Таким чином, релігійні знання можна отримати як через чуття, розум та інтуїцію, так і через віру. Якщо названі здатності сприймають інформацію про світ й людину звичайним способом, тоді отримані таким способом знання називаються природними.

Виходячи з такого розуміння пізнання стає зрозумілим, що в християнстві не повинно бути конфліктів з наукою, адже наука використовує чуття, розум, інтуїцію та віру для отримання об’єктивних, перевірених знань. Останнім часом в християнстві прийшли до розуміння, що відкидати науку неможливо, тому, що про природу, людину й суспільство недостатньо знань Біблії, необхідні наукові знання. Але зрозуміло, що одних знань науки, так само недостатньо, тут є важливими й знання відкриті Богом у Одкровенні.

 

2. Особливий вид пізнання в християнстві становить богопізнання (теогносія). Воно є основою християнської гносеології. Християни визнають, що Бога можна й необхідно пізнавати. Необхідно пізнавати не лише його волю й накази, але й його буття. Для багатьох недостатньо просто вірити в Бога, наші сучасники прагнуть знати про Бога й знати самого Бога.

Ви маєте усвідомити, що про Бога можна знати виходячи з природного знання (розуму, інтуїції, віри). Навіть, якщо людина не знає про Біблію, або не хоче на неї посилатися, вона може розмірковувати про Бога, навіть складати логічні докази його існування. Про Бога можна багато сказати відштовхуючись від існування світу й людини. Основним є метод аналогії, який встановлює чимало схожого між світом й Богом. Наприклад, світ розумний, людина розумна − Бог є вищим Розумом. Людина вільна істота, так само і Бог абсолютно вільний. Людина творча і Бог є Творцем. В історії існує чимало логічних доказів існування Бога. Перший. Якщо світ влаштований розумно, то й

Окрім природної системи знань про світ, людину й Бога, в християнстві існує система надприродних знань − догматів, теологічних вчень, які є авторитетними джерелами віри. Їх зміст неможливо вивести з реалій світу, вони отримані з надприродного джерела − Одкровення Бога. В християнстві існує три види свідчень, які можуть бути віднесеними до авторитетних джерел: Святе Письмо (Біблія), Святий Переказ (Традиція) та вчительство Церкви (вчення сучасних єпископів). Надприродними вони є тому, що їх зміст виведений не з даних природи, а з положень Одкровення. Свідчення Святого Письма − це свідчення пророків, Ісуса Христа та апостолів. Ці свідчення мають найбільший авторитет. В Біблії особливий авторитет мають слова Бога в Старому Завіті, які були сказані на Синаї, та проповіді Ісуса Христа як втіленого Сина Божого, записані в Новому Завіті. Другим видом свідчень про досвід безпосереднього богопізнання є святий Переказ – тобто вчення святих Отців церкви, висловлене на вселенських соборах та в творах цих історичних особистостей. Особливо авторитетними є твори Афанасія Олександрійського, Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого. Особливим різновидом свідчень святих отців про досвід богопізнання є тексти християнських богослужінь, перш за все – літургії. Третім джерелом, із якого віруючий дізнається про досвід пізнання Бога, є Вчительство сучасних єпископів та священників, виражене в їх церковній проповіді та книжках. Ці свідчення переважно не є свідченнями про власний досвід богопізнання сучасних церковників, але розповідями про вчення пророків, апостолів та святих отців, - тобто про віровчення, що визнане Церквою як нормативне.

Християнство говорить про можливість розгортання Одкровення в історії, можливості його тлумачення й розуміння. Для цього необхідні віра, розум та інтуїція. Віра в догматичному знанні займає перше місце, адже спочатку у більшості воно сприймається на віру, а потім тлумачиться розумом. Лише незначна кількість релігійно обдарованих людей може має безпосередню інтуїцію Одкровення, вони є тими релігійними лідерами, які для інших виступають харизматичними провозвісниками релігійних ідей. Значна більшість християн сприймають на віру вчення релігійних лідерів. Особливе місце в створенні релігійних знань в християнстві займають теологи (богослови). Вони, спираючись на авторитетні джерела, в максимальній мірі повинні спиратися на засади віри, використовувати мислення й інтуїцію, знати сучасну науку й культуру, розуміти вимоги й потреби сучасної епохи. Богослов’я тут дуже схоже на філософію. Різниця лише в тім, що філософія вільна від догматичних обмежень, вона є вільним і критичним мисленням про найбільш загальні принципи буття, а теологія є релігійним вченням про Бога світ, людину та світ на засадах авторитетних джерел віри. Саме богослови створюють суму богословських знань, оформлену в систему догматів та вчень, яка встановлюється колегіально й конвенційно, тобто шляхом колективних обговорень істин віри її представниками на християнських зібраннях (соборах).

В християнстві відомі приклади містичного обґрунтування пізнання Бога. В таких випадках посилаються на містичний досвід святих, які безпосередньо споглядали прояви (теофанію) Бога (світло). Це додаткове джерело істин про Бога, воно лише підтверджує істини отримані з Одкровення та розуму.

3. Християнство має свою онтологію, яка виступає підґрунтям християнського світогляду. Вона визнає чотири реальності: Бога, світ, людину і Боголюдину. Бог – це Творець світу та людини, який має особистий характер. Християнство вчить про те, що Бог дарує буття, розумний устрій та життя. Відповідно до цих трьох головних дарів він є Отцем, Логосом та Духом. Отцем – як той, що дарує буття та підтримує все існуюче. Логосом – як світовий Розум, що як впорядковує світ, так і сповіщає шляхи впорядкування соціального світу. Дух – це початок життя, дихання в образному мисленні давніх людей. І Бог дарує людям можливість як звичайного, так і духовного життя. В обох сенсах Бог виступає «Тим, хто оживляє», по-слов’янськи «животворящим». Три основні прояви Бога можливі саме тому, що єдиний Бог є Трьома Особистостями: Отцем, Сином (Логосом) і Святим Духом. Християнський Бог – це не лише причина всього існуючого, але і перше «суспільство». Спосіб життя християнського Бога – це спілкування Трьох особистостей, яке стало предметом зображення знаменитої ікони Андрія Рубльова «Трійця».

Бог вільно творить Всесвіт як відносне, але довершене буття. Він не залежить від буття світу, і не створював його з необхідністю. Світ є великим даром Бога. Він створений Богом з нічого, йому ніщо не передувало, до світу, окрім Бога, буття не було. Творення світу стало реалізацією його споконвічного задуму, він виник в результаті вільного воління Бога до творення. Для опису стану абсолютної залежності світу від Бога християни використовують яскраві метафори. За їх словами світ «знаходиться в невидимих руках Бога», «світ тримається на волосині Божої волі над безоднею не-існування». Нам точно не відомо скільки часу тривав процес творення, як він детально проходив. Але напевно, що Бог керував усіма процесами розвитку й еволюції світу, він діяв по різному, в залежності від змісту самого процесу. Найкраще пояснює процес творення теорія світових логосів − духовних сенсів й причин усього існуючого. Бог миттєво створив логоси буття, вічнобуття, тощо, а вони вже поступово розгортали і визначали виникнення й еволюцію сущого у все більш досконалих формах. Разом з виникненням світу виникають і актуалізуються час, простір, рух, енергія, маса, форма, тощо. Світ в цілому і його речі, процеси й істоти мають свої сутності та властивості, які разом утворюють надзвичайно складні організми.

Таким чином, Бог дарував світу закони, згідно із якими відбуваються автономні процеси в світі, відбуваються фізичні, хімічні, біологічні і навіть соціальні зміни. Ці закони є розумними принципами, що керують всіма закономірними процесами в світі. Визнаючи важливість й необхідність природних законів розвитку світу, християнство не виключає, а іноді й наполягає, на важливості чудес.

Чудо не потрібно плутати з чимось загадковим і непізнаним, адже з розширенням знань будуть зникати й такого роду чудеса. Чудом не може бути подія, яка була не прогнозованою і не очікувана, адже людина не може передбачити усі події в майбутньому. В таких випадках чудесами називають такі події, які відкривають нові перспективи й можливості розвитку світу. Це скоріше природне чудо, демонстрація ще не вивченого і маловідомого закону природи. Такі чудеса з часом стають фактами науки. Справжнім чудом є подія, яка принципово виходить за межі природних законів світу. Воно є результатом прямого вторгнення Бога в природу, історію, життя людини. Чудо не може бути поясненим ні сьогодні, ні в майбутньому. Але таке вторгнення не заперечує закони світу й не відміняє їх. Воно дається в руслі основного задуму Бога про світу і його розвиток. Дивно, але справжні чудеса протікають узгоджено з законами природи. Вони не є чимось протиприродним, вони узгоджуються з природними діями й розвитком, демонструючи існування Бога, як абсолютно творчої і вільної Причини буття світу, яка виявляє свою дію, і через закони природи, і через чудесні події. Таким чином, Бог мислиться християнами і як причина природних законів, і як причина чудес, що втручаються в природний порядок світу.

4. Джерелом християнських уявлень про людину є Одкровення та природний розум. З Одкровення (Біблії та вчення Церкви) ми знаємо, що людина є найдосконалішим витвором Бога, яке він створив за своїм «образом і подобою». Це свідчення про те, що людина з усіх істот найбільше подібна Богу, має однакові з ним властивості. До Божого образу в людині включають властивості розумності, свободи, творчості. До подоби Божої відносять міру наближення людини Бог є нескінченний розум – і людина розумна. Бог є нічим не обмежена свобода – і людина має свободу. Бог є творцем – і людина є істотою творчою, здатною виходити за межі інстинктивної діяльності та творити нове, небувале. Центральним моментом християнської антропології є вчення про покликання людини.

Також Біблія описує людину як єдність вічної душі та смертного тіла. Це вчення можна також зустріти в чисельних філософіях, які так чи інакше аналогічні християнським. Специфіка християнського вчення в тому, що в майбутньому відбудеться воскресіння, коли будуть відновлені тіла та поєднані з вічними душами.

Традиційно християнська теологія виділяє в людині сутність та іпостась. Сутність − це загальні властивості людської природи властиві усім. Іпостась − це унікальні властивості кожної людини. Християнство описує людину як особистість, подібну абсолютній особистості Бога. Взаємини Бога й людини визначаються як персональні.

Окрім Біблії християнство приймає й наукові уявлення про людину. Уся сукупність фактичних знань про людину генетики, біології, психології, історії та ін. наук є важливими для християнства. Відкидати результати цих наук було б для християнства неможливим, адже релігія не виробляє наукові знання, а без них пояснити людину неможливо. Перспектива взаємодії наукових і релігійних знань про людину полягає у їх взаємному узгодженні. Це особливе завдання теології. Взагалі варто знати, що наука дає нам більш-менш точні знання про будову, функціонування, фактичний розвиток, закономірності буття людини, може давати прогнози й визначати перспективи, але наука не здатна визначати покликання й призначення людини. Це завдання релігії.

Покликанням людини є перебування в єдності, гармонії й союзі з Богом, світом та іншими людьми. Це означає, що людина не може й не повинна існувати у повній автономії від Бога, в своєму бутті, мисленні, діяльності вона має існувати узгоджено з буттям світу, усього живого, іншими людьми та Богом. Для цього вона повинна знати світ, саму себе, а також керуватися моральними принципами, які врегульовують не лише її суспільне життя, але й взагалі її буття як людини.

Людина має прагнути до власної довершеності, і тоді вона стає богоподібною. Людина має пізнавати Бога, людина має жити згідно із чеснотами, і людина має творити відносини любові. Ці три покликання людини відповідають трьом основним здатностям людини, які вона має як образ Бога. Відмова від реалізації трьох покликань є суттю спокушень людини сатаною. Перше спокушення полягає в тому, щоб першим завданням життя поставити не пізнання Бога-Істини, а матеріальні блага. Другим спокушенням є пропозиція відмовитися від шляху чеснот на користь придбання влади. Третім спокушенням є пропозиція замість любові та смирення керуватися самонадіяністю та гордістю. Гріхопадіння як Адама, так і всіх людей полягає в прийнятті – тією чи іншою мірою – цих спокус. Наслідком цього прийняття стають незнання Бога, «тлінність» людини (що проявляється в пристрасності та смертності) та ненависть.

В тому випадку коли буття й діяльність людини входить у суперечність з світом, іншими та Богом, тоді вона здатна чинити зло. Гріх − це вчинок, який входить у не відповідність із задумом Бога про саму людину її суспільне буття та існування в світі. Як правило гріх осмислюється через порушення Божественних законів, заповідей, моральних норм. Результатом такого порушення стає поступове руйнування людиною себе, інших, природи та своїх взаємин з Богом. Остаточним результатом є самознищення та знищення людства й світу. Для християнства очевидним фактом є те. Що людина не здатна своїми силами утриматися від зла й руйнування, їй необхідна допомога Бога, що стає можливою через діяльність Ісуса Христа, дію Святого Духу в світі та Церкві.

Окрема онтологічна реальність − Ісус Христос. Християнство відноситься до тих рідкісних релігійних систем в яких передбачається можливість єднання абсолютного та відносного буття − Бога і людини. В Ісусі Христі з’єдналися Бог і людина, Бог втілився, божественна і людська природи зустрілися. В різних релігіях світу не раз говорилося про таку можливість (Крішна, Геркулес, Митра), але ні одна з них не змогла продумати таку схему в якій би обидві природи повністю зберегли себе. Як правило, або божественне домінувало над людським, або людське над божественним. Заслуга християнства в тому, що була продумана підхід і система понять в межах яких можна було пояснити реальність Христа − повне поєднання Бога і людини без їх зникнення чи обмеження.

Боголюдина – це Ісус Христос, Божий Син (Логос), що втілився заради спасіння людства. Він не спокусився дияволом і як морально чиста людина приніс себе в жертву за гріхи людства. Своїм вченням Він подолав людське незнання Бога. Тим, що він віддав себе на смерть, він відкупив людську пристрасність, а своїм воскресінням Він подолав смерть. Засновуючи Церков як спілкування любові, Він дає можливість подолати ненависть.

Для пояснення онтології Христа в християнстві використовуються категорії «природа», «іпостась» та «властивості», «енергії». Згідно християнській догматиці Христос мав дві природи (людську і божественну) і одну іпостась/особистість (божественну). Розрізнення двох природ проводилося відповідно формулі Халкідонського собору про: «незлитне, незмінне, нероздільне, нерозлучне поєднання двох природ у єдиній божественній особистості Христі». Це означає, що після поєднання двох природ вони не злилися між собою, а залишилися двома природами, що перебувають в одній особі Христа. Після поєднання природи не змінилися, а зберегли усі свої властивості. Дві природи не існують окремо між собою, а цілісно перебувають в одній особистості Христа. Поєднавшись в одну іпостась дві природи ніколи не розлучаються.

Хоча Христос мав дві природи/сутності, але вони об’єдналися в одній неподільній божественній іпостасі. Це означає, що суб’єктом двох природ і їх дій була одна особистість Бога. В результаті такої діалектики одна й таж сама Особа Бога Слова мала властивості Бога і мала властивості людини. Тому особистість Бога може називатися і Богом і людиною, або Боголюдиною. Кожна природа Христа має власну волю і дію. Це означає, що обидві природи були активними і діяльними, що виражалося у вчинках та виборі Христа. Більш того, поєднання двох природ у Христі привело до обміну властивостей між ними, коли людська природа набула божественних властивостей і таким чином обожилася.

Онтологія Боголюдини Христа визначає онтологію Церкви й спасіння. Наявність двох природ у Христі визначає дві природи Церкви − суспільну та божественну, а також дві її функції − соціальну та сотеріологічну (спасительну). Спасіння можливе лише в Церкві де відбувається долучення людини до оновленої людської природи Христа в церковних таїнствах. Християнський ідеал спасіння передбачає повне узгодження людини Богу, їх відповідність. Есхатологічною метою життя християнина є воскресіння − оновлене буття в новому світі в єдності з Богом.

Питання для самостійної роботи:

1. Типологія, структура і християнського світогляду.

2. Теологія як різновид теоретичного дискурсу.

3. Взаємодія християнської, наукової та філософської картини світу.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Світогляд визначає те, як людина визначає та інтерпретує реальність. Існують наступні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський. Якщо покласти в основу поділ світогляду на релігійний/нерелігійний, то виділяють світогляди: теїзм, деїзм, пантеїзм, панентеїзм, політеїзм, атеїзм. Теїзм − нескінчений, особистісний Бог існує і поза Всесвітом і у Всесвіті. Деїзм − Бог існує за межами Всесвіту, але не в самому світі. Пантеїзм − Бог тотожний Всесвіту, або виступає його активним творчим началом. Атеїзм − Бога не існує. Християнство є теїстичною релігією і світоглядом.

Якщо світогляд − це сукупність найзагальніших знань, цінностей, практичних настанов, які визначають відношення людини до світу, то християнський світогляд має структуру ідентичну структурі будь якого світогляду. В структурі християнського світогляду містяться християнські знання про природу, людину та Бога, система цінностей і оцінок світу й Бога та сукупність практичних моральних настанов, якими визначається діяльність людини, щодо світу, людей та Бога. В цілому християнський світогляд передбачає буття єдиного нескінченого, персонального Бога, який створив світ з нічого і продовжує його підтримувати. Бог одночасно поза світом (трансцендентний) та у світі (іманентний). Він створив людину наділену безсмертною душею, свободою волі, яка скеровує своє життя згідно моральним цінностям Бога.

2. Теологія − це вчення про Бога. Теологію поділяють на природну, надприродну та містичну. Природна теологія − це вчення про Бога на підставі пізнаного з природи, людини, історії, культури, які відносяться до загального одкровення. У природній теології використовують раціональні докази, які дозволяють логічно довести буття Бога, його єдність та основні атрибути. Надприродна теологія − це вчення про Бога на основі надприродного одкровення − Біблії, сприйнятого на віру. Раціональні аргументи тут вторинні, залежні від тлумачення Біблії. Містична теологія − це вчення про Бога на основі духовних переживань, містичного досвіду. Окрім того розрізняють філософську теологію та конфесійну теологію. Щоправда вони фактично співпадають з вищезгаданими.

В сучасній культурі теологія сприймається як форма гуманітарного дискурсу, що є рівноправною з науковим, філософським дискурсом. Теологія – це система гуманітарних знань, що постулюють існування Бога як причини сущого. . …………..

3. Християнські знання про світ, його виникнення, будову, сучасний стан та перспективу виникають, як з надприродного Одкровення (Біблії), так і з науки та філософії. Варто пам’ятати, що між Біблією та наукою існує, як певна кореляція, так і неспівпадіння. Зокрема, в Біблії містяться і надприродні знання, які неможливо однозначно отримати чи підтвердити науково, і такі природні знання, які є очевидними для всіх людей з самого початку існування людства. Так, надприродними в Біблії є знання про те, що світ створений Богом з нічого; що світ буде суттєво духовно трансформований. Природними в Біблії є знання про те, що світ виник за декілька періодів (6 біблійних днів); що світ структурований (сфери неживого, живого, людського та духовного буття); що існує наступність в стадіях його розвитку (від неорганічного до органічного існування, від нерозумного до розумного життя); що людина є найдосконалішою з істот. Саме в так званих природних знаннях про світ Біблія і наука не суперечать одне одному. Так само і філософія приймає усі твердження про світ розуму. Вона, найперше, припускає думку, що світ має Причину, що життя виникло в результаті творчої дії Бога та продовжує існувати завдяки постійній підтримці Бога. Варто зрозуміти, що наука дає фундаментальні, об’єктивні знання про світ, які суттєво доповнюють природні знання християнської картини світу, і не суперечать надприродним знанням Біблії. Так і філософія має такі гіпотетичні припущення про буття світу, які не суперечать ні науковим знанням, ні надприродному одкровенню Біблії. Відповідно, християнська картина світу, враховуючи наукові та філософські знання, відрізняється від біблійної тим, що може бути скорегованою з даними науки і філософії. Таким чином, існує пряма кореляція наукових, філософських знань і природних та надприродних знань Біблії.

Також варто розуміти, що Біблія містить як вічні надприродні істини, так і минущі природні вчення характерні для світогляду стародавнього часу. Останні можуть переглядатися і доповнюватися, тоді як перші залишаються незмінними.

Традиційно в християнстві існує суперечка з приводу міри участі Бога в творенні світу. Представники християнського креаціонізму твердять, що Бог, творячи світ, активно втручався в його закони, тоді як представники християнського еволюціонізму вважають, що Бог діяв в межах природних законів, скеровуючи еволюційний розвиток світу.

Сучасні християнські мислителі визнають, що пояснити світ без врахування наукових знань неможливо. Щоправда, серед християнських теологів існує декілька підходів до науки: повне прийняття її результатів, спроба підлаштувати під них біблійну концепцію космогенезу; повне неприйняття науки, намагання пояснити світ лише посилаючись на Біблію; кореляція між наукою і релігією − намагання встановити між ними взаємини доповнюваності, коли основні досягнення науки доповнюються і співвідносяться з надприродним одкровенням. Найбільш перспективним є останній підхід. Він встановлює взаємини діалогу між наукою і релігією, долає конфлікт між ними. Ключ до такого підходу полягає в тому, що наука не повинна заперечувати метафізичні принципи християнської картини світу (створення світу, його остаточну трансформацію), а релігія не повинна видавати біблійні вчення за наукові постулати. Таким чином, у створенні сучасної християнської картини світу можуть і повинні в повній мірі використовуватися наукові знання.

Таким чином, претензії деяких сучасних християн на те, що їх знання можуть з успіхом замінити сучасну медицину чи біологію, фізику чи соціологію, є безпідставними і можуть привести лише до історичного краху ті народи, що поступляться такого роду претензіям. Особливо важливо, що наукове пізнання має найбільшу достовірність, і наука встановлює факти, із якими релігійні люди мають рахуватися. Намагання оцінити наукові знання як переважно гіпотетичні є безпідставними спробами релігійних діячів розширити простір для власних тверджень. Такі намагання лише дискредитують релігію в очах науковців та широких верств суспільства. Важливо підкреслити, що християнське Одкровення за обов’язкової визнає істини про те, що Бог є Творець світу, але не вимагає обов’язком віри в те, що світ створено кілька тисяч років тому. Християнське одкровення не містить жодних положень, які б кардинально суперечили сучасній науковій картині світу. Можна визнавати і виникнення світу в результаті Великого Вибуху, і еволюцію життя на Землі, і походження людського тіла від мавпоподібної істоти, але бути християнином. Християнство не продукує наукових тверджень. Воно вчить про природне буття виходячи з теоцентричних постулатів. Основним вченням християнства є вчення про надприродне: про Бога, душу, духовний світ. Християнство може вказувати і на можливість надприродних моментів в природному розвиткові світу. Адже Бог може бути причиною великого вибуху. Бог може скеровувати еволюцію видів на Землі. Бог міг перетворити тіло мавпи на тіло людини та оживити його людською особистою душею.

Питання для індивідуальної роботи:

1. Поясніть мету вивчення курсу «Основи християнської культури».

2. Поясніть роль віри, інтуїції та логічного знання в пізнанні Бога.

3. Принципи та проблеми взаємин між наукою та релігією в християнстві.

4. Біблія, Переказ та вчительство Церкви, як джерела знання про людину, світ та Бога в християнстві.

5. Проаналізуйте аргументи на користь християнського креаціонізму та християнського еволюціонізму.

6. Основні варіанти доказів Бога в християнстві.

Питання для обговорення:

1. Навіщо вивчати курс «Основи християнської культури»?

2. Ваше ставлення до введення в обов’язкову програму навчання викладання Закону Божого? Чому?

3. Чи маємо ми право критикувати християнство?

4. Чи існує конфлікт між наукою та релігією?

5. Чи можна залишаючись християнином вірити в теорію еволюції?

6. Чи можливо щоб християнські догмати застаріли?

7. Чи є Біблія джерелом достовірних знань про світ та людину? Якого роду знання дають Біблія, Переказ та вчительство Церкви?

8. Чи можна достовірно довести існування Бога?

Першоджерела по темі семінару:

1. Бог єдиний − Другозаконня 6: 4; Іоанн 17: 3.

2. Бог Трійця − 1 Іоанн 5: 7; Матфій 28: 19; 1 Коринф. 12: 4-6; 2 Коринф. 13: 13; Ефесянам 4: 5-6; 1 Петра 1: 2.

3. Бог творець − Йов 38: 4-39: 40.

4. Бог усюдисущий − Пс. 139: 7-10.

5. Бог Дух − 2 Коринф. 3: 17.

6. Бог Світло − Іоанн 12: 46.

7. Бог Життя − Іоанн 11: 25.

8. Бог є Любов − 1 Іоанн 4: 8; 1 Іоанна 4: 16; Рим. 5: 8.

9. Бог вічний − 1 Тимофію 1: 17.

10. Слово Боже - Бог − Іоанн 1: 1-4, 9-14.

11. Бог втілився − Іоанн 1, 14; 1 Тимофія 3: 16; Колосянам 1: 19, 2: 9.

12. Створення світу − Буття. 1: 1-25; Буття 2: 1-9.

13. Створення світу Словом Божим, Логосом − Іоанн 1: 3; Колосянам 1: 15-17; Римлянам 11: 36; Євреям 2: 10.

14. Ознаки кінця світу − Матфій 24: 3-26.

15. Створення людини - чоловіка й жінки − Буття 26-31; Буття 2: 15-25.

16. Душа, особистість даються дитині в утробі матері − Йов 31: 15; Ісайя 49: 1.

17. Про дух у людини − Римлянам 8: 16.

18. В майбутньому тіло людини оновиться − Филимону 3: 21.

19. Друге пришестя Христа − Матфія 24: 27-51.

20. Єдність Христа і Отця − Іоанн 10: 15, 30.

Література:

1. Барбур И. Религия и наука: история и современность. М .: ББИ, 2000.

2. Брук Д. Х. Наука и религия. Историческая перспектива. – М.: ББИ, 2004.

3. Илларион Алфеев. Православие. – Т. 1. – М.: Изд. Сретенского монастыря, 2008.

4. Ильин И. А. Основы христианской культуры // http://orthodoxia.org/lib/1/1/15/1.aspx ////http://www.wco.ru/biblio/books/ilyin1/Main.htm

5. Каспер В. Бог Иисуса Христа. – М.: ББИ, 2005.

6. Каспер В. Иисус Христос. – М.: ББИ, 2005.

7. Кюнг Г. Начало всех верей. Естествознание и религия. – М.: ББИ, 2007.

8. Мерфи Н., Эллис Д. О нравственной природе Вселенной. Богословие, космология и этика // http://www.standrews.ru/index-ea=1&ln=1&shp=1&chp=showgood&num=245

9. Мольтман Ю. Наука и мудрость. К диалогу естественных наук и богословия. – М.: ББИ, 2005.

10. Наука и богословие. Антропологическая перспектива / Под ред. В. Поруса. – М.: ББИ, 2003.

11. Нестерук А. Богословие, наука и православное предание. – М.: ББИ, 2006.

12. Пикок А. Богословие в век науки. Модели бытия и становления в богословии и науке. – М.: ББИ, 2004.

13. Православное учение о человеке. – Москва-Клин, 2004.

14. Полкинхорн Дж. Наука и богословие. – М.: ББИ, 2004.

15. Сгречча Э., Тамбоне В. Биоэтика. Учебник. – М.: ББИ, 2002.

16. Суинберн Р. Есть ли Бог? – М.: ББИ, 2006.

17. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука, 1987.

18. Чорноморець Ю.П. Як викладати «Основи християнської культури»?

19. Хабермас Ю., Ратцингер Й. Диалектика секуляризации. О разуме и религии. – М.: ББИ, 2006.