Тема 4: Суспільний ідеал християнства

Церква як суспільний та духовний інститут. Відмінності християнської спільноти від інших релігійних спільнот. Ідеал сучасної християнської Церкви: «цивілізація любові». Ставлення християнства до сучасної культури та цивілізації. Християнство і сучасна масова культура. Ставлення християнства до держави. Моделі взаємодії церкви та держави. Функції Церкви в державі та суспільстві. Вплив Церкви на суспільні та державні відносини в Україні. Християнство і права людини. Доброчинність як вияв соціальної солідарності та християнської любові. Процеси секуляризації, етнізації та уніфікації в сучасному християнстві. Конфлікт консерватизму та лібералізму в християнстві. Християнство та сучасні ідеології. Екуменізм як важливий чинник відносин між християнами. Християнський та світський гуманізм. Перспективи розвитку християнства в сучасному світі.

Основні поняття:Церква, «цивілізація любові», народна християнська культура, права людини, християнський солідаризм, християнський гуманізм, етнізація, уніфікація.

Питання до лекції:

1. Соціальна етики природного закону в католицизмі.

2. Основні аспекти соціальної доктрини православ’я

3. Соціальне вчення протестантизму.

4. Вчення про «цивілізацію любові» Бенедикта XVI ст.

5. Сучасна культура: християнська оцінка.

Питання семінарського заняття:

1. Проаналізуйте суспільний ідеал християнства.

2. Позиція християнських Церков у питанні прав людини.

3. Аспекти взаємодії християнства з державою та політикою.

Методичні рекомендації до семінарського заняття:

1. Метою і суспільним ідеалом християнства є максимальна християнізація культури й суспільства згідно принципів любові, миру, справедливості, милосердя. Зусилля по християнізації церква здійснювала протягом усієї історії свого існування. Щоправда християнізація розумілася не лише як моральне і поступове вдосконалення людини, але часто проводилася як насильне нав’язування церковних доктрин та ідей політичними засобами, або шляхом маніпуляцій та боротьби за владу. Домінувала думка, що християнізувати суспільство може лише християнська влада, яка сама по собі здатна побудувати суспільство й культуру добра й любові. Часто навіть не звертали увагу на негативні засоби реалізації такої мети. В результаті з багатьох причин, і зокрема й церковних, в Європі почався процес секуляризації − відокремлення суспільства і держави від релігії. В сучасному світі християнство не займає домінуючих владних позицій, можливість його політичного впливу на суспільні процеси обмежено законодавствами різних країн (норма про відокремлення церкви від держави та школи). В той же час християнство не відмовилося від своєї духовної мети. Воно дійшло усвідомлення того, що ідеал любові не може бути нав’язуватися насильно. Тому зусилля християнських спільнот в наш час спрямовані на мирні, не політичні, культурні і поступові перетворення життя держав і суспільств. Ідеалом таких зусиль є побудова «цивілізації любові» − мирного співіснування людей, культур та держав.

2. Християнство разом з римською юридичною теорією здійснили значний вклад у формування ідеї прав людини. В текстах Біблії формується ідеал особистості, як унікального буття, а римська правова теорія вперше сформулювала ідею та практику держави, порядок якої регулюється правовими відносинами та законами. Пізніше в томізмі та неотомізмі обгрунтовується ідея природного права (закону) на якому грунтується божественне право Церкви. Саме ця концепція, згідно якої кожна людина повинна мати і захищати свої природні права (на життя, достоїнство, свободу), вплинула на формування сучасної ідеї прав людини. Таким чином, християнство не суперечить і навіть навпаки підримує і зацікавлене у захисті прав людини. Серед суспільних прав людини існує право на свободу совісті − вільний вибір та зміну релігійних переконань. Також останнім часом в християнстві йдеться про культурно-історичне право кожної релігії та віри на свою ідентичність. Вітається ідея релігійної багатоманітності, як прояв і ствердження релігійних ідентичностей в глобалізованому світі. Можна говорити і про моральні права людини − право на любов, правду, помилку, істину, самотність, спілкування. Таким чином, християнство приймає, підтримує й продовжує розвивати ідею прав людини не лише в правовому, але й в кульурному та моральному значенні. Головне для Церкви – це захист прав людини на вільне віросповідання, збереження традиційних християнських цінностей, застосування норм моральної поведінки в політичному та економічному житті.

3. Важливим чинником соціальної доктрини Церкви є ставлення до держави. Насамперед важливо усвідомити, що Церква не вважає нормативним видом соціального життя монархію, аристократію чи республіку. Християнство приймає будь який соціально-політичний устрій з умовою, що він не відкидає християнських принципів. Найкращим для блага Церкви є демократичний устрій держави, адже в його умовах можлива найбільша реалізація самодіяльності, прав і свобод людини.

В цьому контексті прийнятні різні варіанти взаємодії церкви та держави: форма залежного існування (цезаропапізм), форма повної автономії і відокремленості, форма співпраці та кооперації. Перша була реалізованою в історії Візантійської та Російської імперій, і привела до тяжких наслідків втрати Церквою своєї свободи. Дві останні прийнятні для незалежного і вільного існування церкви в суспільстві. Церква не повинна виконувати в суспільстві ідеологічних, державницьких функцій. Вона покликана завжди залишатися втіленням чистого образу Бога в державі та суспільстві.

Питання для самостійної роботи:

1. Основні виміри буття християнської Церкви.

2. Поясніть відмінності соціальної позиції християнської Церкви та інших релігійних спільнот.

3. Проаналізуйте сучасні тенденції розвитку християнства.

4. Церква та доброчинність.

Методичні рекомендації для самостійної роботи:

1. Християнська Церква має чимало вимірів свого існування. Її суттю і прообразом є боголюдська природа Ісуса Христа. Відповідно, Церква завжди має два аспекти в своєму існуванні, завданнях, діяльності. Онтологічно Церква − це єдність божественного та культурно-історичного. Містично − «тіло Христове», божественна та людська природа Христа. В суспільному сенсі − релігійна інституція, що має духовні та суспільні функції, завдання, діяльність. Тобто, основним завданням і місією Церкви є сотеріологічна, вона допомагає християнам досягнути Бога. Але на шляху до реалізації цієї мети Церква виконує значну соціальну, культурну роль. Така роль Церкви як суспільного інституту та релігійної організації в житті суспільства, її суспільна функція та діяльність може бути самодостатньо оціненою і вивченою. Саме про таку роль Церкви та її взаємодію з різними суспільними чинниками йде мова в даній темі.

2. Означена специфіка християнської Церкви визначає її відмінності від інших релігійних спільнот. Спільного в діяльності християнської Церкви та інших релігійних общин є те, що вони виконують подвійну функцію: спасительну та суспільну, прагнуть до подвійної мети − досягнути вічності для своїх вірних та максимально допомогти їм в цьому світі. В реалізації цього завдання чимало релігійних інституцій робить надзвичайно багато, часто навіть більше ніж християнські церкви. Відмінність між християнством та іншими релігіями полягає в баченні суспільного ідеалу. Для ісламу суспільний ідеал полягає у створенні світової ісламської держави, або світового об’єднання ісламських країн в яких було б можливим пряме правління Бога, або хоча б основним законом був Шаріат. Для іудаїзму ідеалом суспільного життя, так само, є досягнення такого суспільства в якому люди підкорювалися Закону Бога, а домінуюче місце в управлінні посідали б євреї. Буддизм особливо не переймається досягненням конкретного ідеалу, він прагне, щоб в світі при будь яких суспільних відносинах панував мир та спокій. Аналогічну мету переслідують більшість релігій. Суспільний ідеал християнства коливається в окремих церквах від радикальної апокаліптики (загибель світу цього і скоре наближення Царства Бога) до ідеалу сучасної християнської Церкви як «цивілізації любові». Варто зазначити, що перший варіант є маргінальним в контексті історії суспільних уявлень Церкви, він ніколи не набував значного поширення і не відігравав головної ролі. Насправді соціально значимим є другий варіант, в якому Церква постає творчим началом історії, місія якої полягає в плеканні принципу любові в усіх сферах суспільних відносин.

 

3. Сучасне християнство має декілька важливих тенденцій. Постійно взаємодіють, вступаючи в діалог та протиріччя консерватори та ліберали. Перші намагаються повернутися назад до традиції, другі прагнуть адаптувати традицію до сучасності. В той же час, не всяке повернення до традиції є консерватизмом. Рух оновлення традиції складає важливу рису сучасного християнства. Він називається неоортодоксією − новою ортодоксією, оновленням класичного християнського вчення. Цей рух охоплює всі напрями в християнстві. Існує католицька, православна та протестантська неоортодоксія. В межах неоортодоксії, в свою чергу, розвивається неопатристика − відродження й переосмислення ідей патристики (отців Церкви), неоєвангелізм − повернення до ідеалів Євангелія та Євхаристії. Їх об’єднує прагнення до нової християнізації світу, подолання негативних наслідків секуляризації, атеїзму, глобалізації, авторитаризму, тощо. На їх думку світ має розвиватися на засадах любові, нової проповіді Євангелія та Христа.

4. Церква виступає за розквіт доброчинності як вияву соціальної солідарності та християнської любові. Завданням держави Церква вважає захист від соціального зла, від злочинів проти особистості та суспільства. Завданням громадянського суспільства Церква вважає побудову «цивілізації любові» - братських відносин взаємодопомоги, живих особистих зв’язків, що втілювали б в життя ідеали всеохоплюючої любові.

Питання для індивідуальної роботи:

1. Старі й нові забобони в християнстві.

2. «Цивілізація любові» та сучасна культура споживання.

3. Моделі взаємодії Церкви й держави.

4. Роль християнства у формуванні суспільних відносин.

5. Наведіть приклади маргиналізації християнських принципів в народній культурі.

Питання для обговорення:

1. Як будувала християнська Церква «цивілізацію любові» в історії?

2. Як Ви розумієте суть і призначення Церкви?

3. Чи несе відповідальність Церква за суспільні негаразди?

4. На яких принципах мають будуватися відносини Церкви й держави?

5. Чи можлива і чи потрібна «симфонія» у відносинах між Церквою та державною?

6. Чи поширюються вимоги законодавства про права людини на священнослужителів та ченців?

7. В світі існує досвід державного фінансування Церкви. Чи варто запровадити його в Україні?

8. Християнство має постійно оновлюватися чи твердо охороняти свої принципи?

9. Чи повинна Церва відкрито симпатизувати певним ідеологіям?

10. Як Ви оцінюєте перспективи об’єднання християнських Церков?

Першоджерела до семінару:

1. Відношення до влади − Матфій 22: 19-21; Рим. 13: 1-7; Тіт. 3: 1; 1 Петр. 2: 13-17; Еклесіаст 8: 2-4; Притчі Соломон. 24: 21-22; Іоан. 19: 10-12;

2. Податки, обов’язок податківців − Матфій 17: 24-27; Лука 23: 2; Римл. 13: 6-8; Лука 3: 12-13, 18: 9-14.

3. Військова служба − Лука 3: 14;

4. Право, справедливість, правда − Другозак. 4: 5; Матфій 7: 12;

5. Свобода − 1 Петр. 2: 16.

6. Чоловік та жінка − Буття 2: 7, 18, 22-24; Матфій 19: 4-6.

7. Розмежування державного і Божого − Матфій 22: 15-22.

8. Праця − Буття 2: 15, 3: 19; Вихід 20: 9; 1 Фесалон. 4: 11; 2 Фесалон. 3: 10-12; 1 Тимоф. 5: 18; Ефесянам 4: 28; Вихід 20: 10.

Література:

1. Бенедикт XVI. Права человека установлены непосредственно Богом. http://www.religion.in.ua/news/294-benedikt-xvi-prava-cheloveka-ustanovleny.html

2. Варфоломей, патриарх. Приобщение к таинству: Православие в третьем тысячелетии / Пер. с англ. Н. Холмогоровой. М.: Эксмо, 2008. – 368 с.

3. Вениамин, игумен (Новик). Православие, христианство, демократия. СПб., 1999

4. Документы II Ватиканского Собора. М.: Паолине, 2004.

5. Компендиум социального учения Церкви. [Коллектив авторов] · Паолине, 2006. (католическое социальное учение).

6. Маринович М. Українська ідея і християнство або коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису. – К.: Дух і літера, 2003.

7. Маритен Ж. Человек и государство. М.: Идея-Пресс, 2000.

8. Неоязычество на просторах Евразии / Сост. В. Шнирельман. – М.: ББИ, 2001.

9. Нибур Р. Христианство и общество. Новосибирск., 1999

10. Основы социальной концепции русской православной Церкви. – М.: Московская патриархия, 2000. (http://www.patriarchia.ru/db/text/419128.html )

11. Основы учения Русской Православной Церкви о достоинстве, свободе и правах человека http://www.patriarchia.ru/db/text/428616.html

12. П. де Лобье. Социальная доктрина католической Церкви. http://www.agnuz.info/tl_files/library/books/soc_doc/

13. П. де Лобье. Три града. Социальное учение христианства / Пер. с франц. Л. Торчинского. СПб.: «Алетейя», 2001.

14. Поиски единства. Проблемы религиозного диалога в прошлом и настоящем. – М.: ББИ, 1997.

15. Права человека и религия. Хрестоматия / Сост. В. Новик. – М.: ББИ, 2001.

16. Стотт Дж. Новые проблемы современных христиан. − Черкассы: Смирна, 2004.

17. Хёффнер Й. Христианское социальное учение. − М: Культурный центр, 2001 // http://krotov.info/libr_min/h/hoffner/hoff00.html

18. Что объединяет? И что разделяет? Основы экуменических знаний. – М.: ББИ, 2006.

19. Чорноморець Ю. Яким буде християнське соціальне вчення в XXI столітті? // Виступ на II Всеукраїнській конференції християн-юристів «Біблійні цінності в юридичній діяльності» // http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/45261

20. Энциклики Его Святейшества Папы Римского 1891, 1981, 1991 годов о труде и человеческой жизнедеятельности, нравственности и морали. К.: Институт праксеологии, 1993.