Реферат Курсовая Конспект
Питання 1. - раздел Культура, Українс. культура пізнього Середньовіччя 13 - сер.15 ст.: заг. характеристика Протягом Хіі - Хііі Ст. Тривав Процес Занепаду Київської Держави - Період Її ...
|
Протягом ХІІ - ХІІІ ст. тривав процес занепаду Київської держави - період її подрібнення на так звані удільні княжіння, внаслідок сукупної дії кількох основ. груп чинників, зокр.: 1. внутрішньополітичні чинники, насамперед збройні князівські міжусобиці, як-от боротьба за київський великокнязівський престол синів кн. Володимира Великого та кн. Ярослава Мудрого; 2. зовнішньополітичні чинники, а саме татаро-монгольська навала в пер.пол. ХІІІ ст. на Київську державу. Водночас, під час і після розпаду К.Д. продовжують тривати процеси середньовічного державотворення в східних слов"ян, як-от: 1. російського на Північному Сході К.Д., на базі Ростовської, Суздальської й Володимирської земель, 2. укр-ого на Південн. Заході К.Д., базою якого стали Галицька і Волинська землі. Завдяки політичним і військ. заходам галицьких князів Романа Мстиславича (1199-1205) і його сина Данила Романовича Галицького (1228-1264) у пер.третині ХІІІ cт. засновано Галицько-Волинську державу на основній частині укр. етнографічних земель від Карпат до Дніпра. ГВД, що проіснувала до кінця 70-х рр. ХІУ ст., забезпечувала військовий захист, зовнішньополітичну протекцію та адміністративне урядування на укр. землях, сприяючи розвитку вітчизн-го, насамперед професійного, культ.-мистец-го життя на основі сполучення культурних традицій К.Д. і культурних впливів країн Зах. Європи романської і готичної епох. Важливими осередками культ.-мист. життя на укр. землях у ХІІІ - сер.ХУ ст. були нечисленні релігійні та світські освітньо-наук. центри - писемно-перекладацько-богословські книжні школи при церквах і монастирях,
дворах світської і духовної аристократії (осередок др. пол. ХІІІ ст. при дворі кн. Володимира Васильковича у Володимирі-Волинському й ін.). Протягом пер.пол. ХІУ ст. очільник Вел. князівства Литовського і засновник м.Вільнюс кн.Гедимінас активно здійснював політику захоплення білорус. та укр. етн. земель, а його син - кн. Альгірдас (Ольгерд) у 1360-х рр. об"єднав під своєю владою землі: Волинську, Подільсь., Київс., Переяславс., Чернігівс. й ін. Протягом 80-х рр. ХІУ ст.- 60-х рр. ХУІ ст., передусім внаслідок т.зв. Кревської і Люблінської
уній ВКЛитовс. і Польськ. королівства (Речі Посполитої), майже всі укр. землі увійшли до її складу.
На укр. культ.-мист. життя ХІІІ-сер.ХУ ст. мали значн. вплив: 1. завершальн. етап візант. культури епохи династії Палеологів (1261-1453) - час розквіту і, водночас, завершення епохи Візантійського Відродження ХІІ-ХУ ст., однією з найприкметніших ознак якої було активне ідейно-світоглядне протистояння представників гуманістичної - "антикізуючої", течії у візант. богослов. думці й гуманітаристиці в цілому і пізньосередньовіч. ортодоксальної християнської богословської думки - "ісіхастів", зокр. афонських ченців (дивись у ксероксі - стор.13., перелік їх та назв їх праць); 2. Другий південнослов"янськ. вплив (ХІІІ - сер.ХУ ст.) балканських, гол. чин. болгарської, народних і професійних культур і, за їх посередництва, візантійс. культури, на вітчиз-ні богосл. думку, а також на: мовний процес, літерат. життя, образотворче мистецтво, архітек-ру і т.д. Важливу роль у проведенні цього впливу відіграли ченці та священники Другого Болгарс-го царства, гол. чином, діячі Тирновської книжної школи (1349-1393) у його столиці м. Велике Тирново (дивись у ксероксі - стор.13-14 - осередки писемності болгар та сербів, імена їх діячів та назви їх творів). Зв"язок між першим і другим вказаними впливами на укр-ку культуру ХІІІ - сер.ХУ ст. полягав у тому, що найактивнішими провідниками Друг. південнослов"янськ. впливу були визначні болгарські послідовники "ісіхазму", насампер. преподобний Феодосій Тирновський - учень одного з чільних теоретиків ісихазму препод. Григорія Синайського, та учень преп. Феодосія - св.Євтимій, патріарх Болгарський. Під керівництвом останнього протягом ост. третини ХІУ ст. у Болгарії було проведено реформування Болгар. церкви, зокр. графічно-правописна реформа - перегляд і виправлення, на основі т.зв. "тирновського ізводу" церковнослов. мови ХІУ ст., давніх болгар. перекладів ІХ - ХІІІ ст. візант-кої богослужб. і богословс. літ-ри. Розширяючи церковний календар святами на честь болгарс. святих, св.Євтимій і його учні написали у розробленому ними т. зв. емоційно-експресивному стилі "плетіння словес" багато богословс. і богослужб. текстів (житій, служб, гімнів, "слів" і т.д) на їх честь.
На відміну від богословс. праць учнів св.Кирила ІХ - Х ст., тексти діячів Тирновс. книж. школи, наприк. Гр. Цамблака, митрополита Київс-го, відрізняються значним ускладненням образності й тематики: піднесено-урочист. тон оповіді, численні риторичні звернення й ліричні відступи, довгі синонімічні ряди і ряди епітетів, - підпорядкованих ідеї розкриття засад "ісіхазму" на прикладах християнського подвижництва. Разом із тим, у неширокому колі укр. книжників поширювались наукові і богословс. погляди візантійс-их гуманістів (дивись у ксероксі - на поч. С.13 їх імена й назви їх творів). Вони, спираючись на античну, насамп. давньогрецьку, та ранньохрист-ку гностичну - сполучаючу христ-во з іншими віруваннями, напр. іудаїзмом, філос-ку і богосл-ку думку, переосмислювали у їх контексті візант. богосл. думку або й заперечували її на користь язичництва, як Г.Пліфон. Пропагуючи багатобожжя на ідейній основі античн. олімпійської міфології (Зевс, Посейдон, Гера й ін.), він та його однодумці, як писав автор праці "Візант-кий гуманізм ХІУ-ХУ ст." (1976) І.Медвєдєв, мали за свою програму-максимум заміну христ-ва на новий, язичницький за суттю, культ - "еллінську теологію". Крім того, на укр. землях у широких народних масах поширювались й різні єретичні (з точки зору христ-ої церкви) учення, зокрема богомільство (див. у ксероксі - С.14 -15), відоме в Болгарії з поч. Х ст. Заперечуючи каноніче православ"я, зокр. офіційне церковне життя включно з усією церковною ієрархією, та світську владу, богоміли грунтувались на ідеях космологічного дуалізму, монофізитизму: згідно з ранньохрист. єресями павлікіанством і месаліанством, визнавали одвічне протистояння 2-ох початків буття - доброго (творець невидимого світу) й злого (творець видимого світу). Проголошуючи одним із синів "доброго Бога" сатану, що збунтувався проти нього і став творцем гріховного Всесвіту і перших людей, вони вірили, що інший син "добр. бога" - І.Христос, остаточно переможе сатану під час свого другого пришестя в світ. Із засудженням та запереченням згаданих вище єретичних ідей активно виступили представники "ісіхазму" - візантійські й болгарські богослови, які на основі праць насамп. пр.Г.Синайського і св.Г.Палами розробили учення про "ісіхію"("священномовчазність" - благодатне містичне мовчазне споглядання надприродного світла Переображення І.Христа й обоження ним - "енергіями" Божої сутності, внаслідок ревного чернечого подвижництва, головн. чином "молитви Іісусової" - "Господи, Іісусе Христе, сине Божий, помилуй мене").
(Також навести у відповіді на це питання стислий огляд розвитку укр. культ.-мист. життя в ХІІІ - сер.ХУ ст. по всіх інших питаннях цієї теми - десь 5 речень).
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Українс культура пізнього Середньовіччя сер ст заг характеристика... Вітчизняне релігійне життя сер ст... Вітчизняний літературний процес сер ст...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Питання 1.
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов