Як зазначив у праці "Укр. мист-во др.пол.ХУІ - пер.пол.ХУІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї)" (1985) про ХУ-ХУІ ст. в історії українс. живопису В.Овсійчук: "Не монументальному живопису в цей період випала відповідальна роль, бо не в ньому розкрились новаторські тенденції епохи. Станкові види живопису (насамп., іконостас) стають конкурентами настінних розмальовань. Однак настін. живопис не був таким рідким явищем, як може здаватися при досл-ні кількох збережених до наш. часу пам"яток. Варто згадати про загиблі живоп-ні ансамблі - Золочівська церква (1530 р.) ... або уцілілі фрагменти фресок, нерідко перемальованих, Покровської церкви в Сутківцях (ХУ ст.) ... і картина постає іншою. До речі, такого багатства розписів високого худ. рівня, як це мало місце в ХІУ-ХУ ст., у наступні роки уже не спостерігаємо. Але безслідно не минув для подальшого розвитку укр. мист-ва нагромаджений досвід, і цінними виявилися розписи ротонди в Горянах (ХІУ - ХУ ст.), з їх по-земному людяною одухотвор-стю образів; цикли фресок у Вислиці (кін.ХІУ- поч.ХУ ст.), в Сандомирі, Вавелі, Кракові і ... в Троїцькій каплиці в Люблині ... Щільно пов"язані з цим періодом розписи, збережені в невеликих фрагментах церкви св.Онуфрія в Лаврові і Вірменської церкви у Львові. Їх створення відносять до кін.ХУ - поч.ХУІ ст. ... Лаврівські фрески були створені за зразками, поширеними в Молдавії і на Баканах, пов"язані вони і з сербськ. монументальним мист-ом ... У розписах Вірменс. церкви вбачають точки зіткнення з мист-ом Новгорода і Пскова ... Глибоке дух-не насичення, висок. рівень виконання, краса колориту ставлять розписи Лаврова і Вірмен. церкви у Львові на особл. місце. Вони завершують класичний період укр. монумен. мист-ва і перебувають на підході до нового, ренесансного періоду".
Висвітлюючи у праці "Укр-кі ікони "Спас у славі" (2005) специфіку розвитку укр. образотв. мист-ва сер. ХУ - сер.ХУІ ст., М.Гелитович наголосила: "Спадщина укр. середньовічного іконопису періоду його візантій. родоводу - до кін. ХУІ ст., складає одну з яскравих сторінок в історії мист-ва народів візант-кої сфери впливу ... Водночас, ця ділянка й досі залишається недостатньо досл-ою як в історико-мист., так і в іконографічному аспектах. Зокрема, це стосується т.зв. "поствізантійськ." періоду - ХУ-ХУІ ст., з якого збереглась велика кіль-ть пам'яток". Досліджуючи у цій і низці інш. праць, присвячених аналізу укр. іконопису Відродж-ня й Бароко, кілька "найчисленніших тематичних груп" в укр. релігійн. живописі цих епох, М.Гелитович зосередила особл. увагу на таких двох із них, як "Спас у Славі" та "Богородиця з Дитям і похвалою". Розглядаючи першу з них, вона вказала: "Ікони "Спас у славі" є однією з найчисленн. тематич. груп в іконописі ХУІ ст., поряд з іконами "Богородиця з Дитям і похвалою", до якої вони були парними, а також з іконами "св.Миколай" та "Спас Нерукотворний" - обов"язк-ми в іконостасі того часу. Поява, розвиток і відмир-ня цієї теми в укр. іконографії припадає на час поступового переростання вівтарної перегороди в багатоярусну іконостасну конструкцію, в яку входила згадана ікона". Якщо час появи "Спаса у славі" в укр. мист-ві пов"язують з розписами Троїцької церкви в Любліні в 1418 р., то прикметними зразками пізнішої розробки цього образу є ікони ХУ ст. (з церков у Новосілцях, Тур"ї, Малнові й ін.) і ХУІ ст. (з церков у Волі-Висоцькій, Старій Скваряві й ін.). Щодо другої з цих груп ікон, то в праці "Богородиця з Дитям і похвалою" (2005) М.Гелитович зазначила: "Богородиця з Дит. і пох." відзначається доволі велик. розмаїттям іконографічних схем та композиційних вирішень. Найпоширен. був варіянт із зображенням Богородиці з Дитям на лівій руці типу Одигітрії, в обрамленні ліворуч і праворуч постатями пророків, внизу - піснетворців, серед яких у центрі - Богоотці: Йоаким і Анна". Яскравими зразками цього типу є ікони ХУ ст. (з церков у Підгородцях, Малнові й ін.) і ХУІ ст. (з церков у Белзі, Смільника й ін.).
Аналізуючи засади розвитку укр. архіт-ри, світського і сакрального будівництва на укр. землях сер.ХУ - сер.ХУІ ст., В.Овсійчук писав у згаданій праці: "У питанні містобудівного мист-ва чинними були 2 принципи: вітч. і зах.-європ. Перший поширювався на східн. терени України, захоплюючи Волинь і Поділля, другий - на Галичину. Кожний з них спирався на вироблені правила й традиції. На Україні користувалися містобудівними рекомендаціями, зафіксованими у візантійськ-у законодавстві з ІХ ст. "Прохіроні", а також у "Требниках" або "Євхологіонах" ... Подібні правила були у вжитку і в Рос. державі. Тут ще використовували "Закон градский", який входив до складу стародавн юридич. документів Давньої Русі - "Мерила праведного" ІХ ст. та "Кормчих книг" ХІІ-ХІІІ ст... Вплив Зах.Європи відбився на розплануванні центру Львова вже в др. пол.ХІУ ст., де були використані традиції забудови міст Сілезії ХІІІ ст., що відзначалися регуляр-тю. Площа Ринок мала прямокут. або квадратну форму, обмежуючись густим рядом будинків, з кутів площі виходили вулиці". Вказуючи далі на активн. розвиток на укр. землях у цей час оборонних споруд, зокр. внаслідок "появи турків в кінці ХУ ст. на Поділлі та Галичині", В.Овсійчук зауважив: "Одним із найкращіх прикладів добротно продуманої фортифікації міста на Укр-і був Львів. Тут оборон. система створювалась прот. ХІУ-ХУ ст. і включала два замки. Високий, зведений на стрімкому пагорбі, і Низький - в укріпленому середмісті. По периметру внутрішня вища оборонна стіна зміцнювалася 18-ма баштами, згодом їх кількість виросла до 25". Вказуючи, що для вивчення житлового буд-ва на укр. землях цього періоду "виключне значення має Львів", В.Овсійчук так у цілому оцінив специфіку львівськ. містобудів-ва пер. пол. і сер. ХУІ ст. після пожежі 1527р.: "...Після пожежі вирішено будувати місто з каменю і цегли. Для цієї цілі із Сілезії запрошено мулярів-будів-чих. Здебільш. це були комаски, поряд з якими працювали німец., нідерлан. та місцеві майстри... Це була арх-ра з поверхово прищепленими формами ренес-у, маньєризму, з елементами готики ... Ренесанс не міняв ні типів споруд, ні їх конструкцій... Готична будівельна система залишалася чинною".