Значну увагу аналізу укр. релігійного життя епохи Бароко приділили, зокр., автори вид-я "Історія релігії в Україні: у 10 т.", які в 2 т. "Укр. православ"я" присвятили цій темі вже згаданий вище 3-ій і 4-ий розділ "Укр. православ"я в ХУІІ ст.: від відновлення ієрархії Київсь. митрополії до її підпорядкування Москов. патріархії". Протягом др. пол. ХУІ ст. на укр. землях Речі Посп. тривала активізація ідейн. протистояння між римо-катол. церквою, з одн. боку, і реформаційн. рухом та правосл. церквою - з іншого. Внаслідок Тридентського собору римо-катол. церкви (1545-1563) у Зах.Європі і, зокр., Речі Посп., розгорнувся, за актив. участі чернеч. ордену єзуїтів (1534), контрреформаційн. рух, метою якого було подолання Реформації. За підтримки польс. королів, як-от Сигизмунда-Августа та, особливо, Ст.Баторія єзуїти розгорнули після Люблінської унії 1569 р. активну культ.-просвітн. діяльність, проте в др. пол. ХУІ ст. таки продовжували діяти "закони про релігійну свободу". Як писали згадані вище вчені: "Незважаючи на те, що в цей час вже в Польщі активно діяли єзуїти у боротьбі з протестантами, останні сконсолідувалися з православними і частиною поміркованих католиків, утворивши так зв. Варшавську конфедерацію ... 1573 р. Варшавс. конф-ція відіграла активну роль в захисті релігійних свобод в Речі Посп-ій. Її учасники зобов"язалися бути взаємно толерантними, зберігати цю толерантність у наступних поколіннях, бути солідарними у бор-ьбі за свободу віри при будь-якому уряді, який переслідував би будь-яку конфесію... Постанови Варш. конф-ії стали об"єктом гострої боротьби на сеймах різних земель і воєводств...". На думку одних учених, правовий стан правос. церкви на укр. землях від поділу Київ. митрополії в 1458 р. до Берестейс. унії не був негативним, зокр. польс. король Сигізмунд 3 у ост. чверті ХУІ ст. "гарантував правосл. церкві всі її права і привілеї". На думку інш. учених, саме "за часів правління Сигізмунда 3 наступ католицизму набирає цілком політич. хар-ру, поєднавши в собі акцію покатоличення і латинізації з акцією полонізації, зокр.: "Привілейоване становище ... єзуїтів у польс.-литов. державі було закріплене королів. декретом від 1584 р., що передавав їм у довічне користування все загарбане ними до того часу майно православ. церков і монастирів". У пер.пол. ХУІІ ст. - позитив. зміни в укр. правосл. церк. житті: відновлення ієрархії Київс. митрополії єрусал. патріархом Феофаном, який у 1620 р. висвятив митрополита Київ-го Й.Борецького та укр. правосл. єпископів й розбудова в 1630-х - 1650-х рр. митроп. Київс. св.П.Могилою укр. правосл. церковного, наукового і культ.-мист. життя, зокр. заснуваня Києво-Могил. колегіуму.
Протягом др. пол. ХУІ ст. розгорнули активну культ.-просвітн. діяль-сть розгорнули різні осередки укр. православ. богословс. думки і книжності: братства, Острозький та ін. осередки при дворах світських і духовн. аристократів, православн. церквах і монастирях Речі Посполитої, - учасники яких і стали дієвими учасниками релігій. полеміки римо-католиків, уніатів, протестантів і правосл-их щодо укладення Берестейської унії 1596 р. У пер. пол. 1590-х рр. очільник римо-катол. церкви Речі Посп-ої кардинал С.Гозій висунув підтриману низкою укр. правосл. єпископів ідею регіональної унії - спілки, укр. правосл-ої та римо-католиц. церков Речі Посп., а саме: перша з них зберігає свої обрядовість і мову богослуження, але приймає римо-катол. догматику і визнає своїм очільником не константиноп. патріарха, а папу римського, який висвячує київс. митрополита. З 1590 до 1594 рр. тривали переговори між укр. правосл. єпископами (К.Терлецький, Г.Балабан, П.Пелчицький й ін.) та Ватиканом, зафіксовані в Белзькій декларації (1590), Торчинських артикулах (1594) й ін. документах, а в 1595 - 1596 рр. папа римський видав дві булли, які "проголошували унію Руської церкви з Римом". У жовтні 1596 р. у м.Брест відбулись два церковних собори Укр. правосл. церкви - уніатський і православний (перший - визнав унію, а другий - відкинув її), що призвело до її розколу на православну і уніатську. Вчені поділяють релігійну полеміку щодо укладення Берест. унії 1596 р. на 2 етапи: 1. сер. ХУІ ст. - 1596 р., 2. 1596 - ХУІІ ст., - причому її активними учасниками стали: А). прибічники унії: 1). римо-католиц. богослови-єзуїти Петро Скарга ("Про єдність Божої церкви під одним пастирем..."(1577)), Бенедикт Гербест ("Опис подорожі..."(1566), "Виклад віри Римської церкви" (1586)), яких підтримав укр. правосл., а згодом 2). уніатськ. богослов - єпископ Іпатій Потій ("Унія греків із Церквою Римською..." (1595), два листи до кн. К.Острозького 1598-1599 рр. й ін); Б). опоненти унії: 2). учасники Острозького гуртка й Львівс., Віленськ. і Київс. братств - 1). православ. богослови: Герасим Смотрицький ("Ключ царства небесного..." (1587), Василь Суразький ("Про єдину істин. правос. віру..." (1588) й ін.), Стефан Зизаній-Тустановський ("Катехізис..." (1595) й ін.), Клірик Острозький (два "Отписи (відповіді) на листи І.Потія до кн. К.Острозького" (1598-99)), Мелетій Смотрицький ("Тренос або Плач єдиної ... Східної церкви ..." (1610) й ін.), Захарія Копистенський ("Палінодія або книга захисту... Східної церкви..." (1621-22) та ін.) й ін.; 2). протестантські богослови, зокр. М.Бронєвський та ін. (Див. ксерокс - С.22. - 23.: про учасників релігійної полеміки в Україні епохи Бароко).
Одним із перших полеміку розпочав ректор єзуїтської колегії у м.Ярослав Б.Гербест, який під час своєї подорожі по польсько-укр. землях у 1560-х рр. вступав у полеміку з протестантами і православними, а у своїх проповідях у Львів. римо-катол. кафедрал. соборі в 1580-х рр. виступив із ідеєю унії, піддаючи гострій критиці "дурну і нікчемну Русь" і зауважуючи, що "від Візантії і від Русі Бог все відібрав", що їх церк. таїнства, обряди неправильні, а вожді їх церкви - сліпі. Ректор Віленсь. єзуїтс. акд-ії і королівс. проповідник П.Скарга виступив із ідеєю регіональн. унії, наголошуючи, що істинною є тільки Римо-катол. церква, а православні - це схизмати-відступники від істинної христ. віри. У відповіді на закиди Б.Гербеста Г.Смотрицький піддав критиці ідею унії і папу римського, зокрема за календарну реформу 1582 р. як порушення традиційн. календаря христ. церковн. свят і підніс авторитет правосл-ної церкви. У низці праць В.Суразький (Малюшицький) виступив із грунтовн. правосл. богословс. обгрунтуванням ідей Г.Смотрицького, а його праця "Про єдину..." - це, власне, перший у правосл. полеміч. літературі ХУІ ст. богословський енциклопедичн. збірник на захист догматів православ"я на основі Біблії і візант. богословів. С.Зизаній, у відповідь на працю І.Потія "Унія..." (1595), піддав критиці римо-катол. церкву й папу римс. як антихриста в праці "Казання св.Кирила ... про антихриста..." (1596). Ще до 1596 р. з"явились перші полемічні виступи найвідомішого з укр. правосл. полемістів - Ів. Вишенського, афонського ченця-ісіхаста, який у понад 20 богословсько-публіцистичних працях піддав критиці римо-катол. церкву, унію і епископів-уніатів, став на захист ортодоксального православ"я. Як зазначив у праці "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІст." (1988) В.Микитась: "Вершиною антикатолицької та антиуніатської укр. полеміч. літ-ри є спадщина видатного письменника, культ-го і громад-го діяча ост. чвер. ХУІ - поч. ХУІІ ст. І.Вишенського. Письменник сміливо, як ніхто до нього, виступив не лише проти окремих суспільних пороків, не лише проти чужих і "своїх" світських та духовних гнобителів, а й проти всієї держ. та політ. системи феодально-кріпосницької системи Речі Посп-ї ... Більшу половину ... життя полеміст прожив на Афоні, звідки і посилав на батьківщину пристрасні послання, які стоять на рівні творів діячів-гуманістів Відродж-ня та Реформації - У.Гуттена й Е.Роттердамського, Я. Гуса і М.Лютера". Відомими укр. правосл. полемістами 2 етапу полеміки, крім І.Вишен-го, були М.Смотрицький та З.Копистенський, перший з яких є автором найвідомішої україн. правосл. полеміч. праці "Тренос...", а другий - укр. правосл. богослов. трактату "Палінодія...".