Гол. осередками розвитку укр. живопису др.пол. ХУІ - ХУІІ ст. на укр. землях у складі Речі Посполитої були: 1. змішані цехові об"єд-ня худож., склярів, столярів, золотарів й ін. (найдавніш. польський - краківс., цех (з 1410 р.) і укр-кі у Львові й Перемишлі (ХУІ ст.), які спільно здійснювали худож. оформл-ня культов. споруд різн. христ. конфесій; 2. самостійні римо-катол. й правос. худож. цехи (перший римо-кат. укр. малярський цех (1596-1780, Львів), з виключним правом худож. оформлення римо-катол. культових споруд і ритуалів на тер-ії Руського, Волинськ, Подільськ. воєводств, і правосл. укр. малярськ. цех поч.ХУІІ ст. у Львові); 3. позацехові осередки художників - "партачів", передусім правосл. майстрів, які оформляли правосл. культові споруди на замовл-ня укр. братств; 4. майстри із сервіторіальними привілеями - правом вільної позацехов. худож. роботи на осн. звільн-ня від податків; 5. майстри при світськ. аристократ. дворах; 6. осередки майстрів живопису і їх учнів - іконописні школи ("малярні") при культ. закладах (малярня КП.Лаври). Осн. різновиди укр. живопису епохи Бароко: 1. монументально-декорат. (фресковий) розпис культов. й ін. споруд, 2. станковий живопис: а). іконопис і б). жанровий світськ. живопис (портретний, історич., батальний, пейзажн., народна картина і т.д.), - прич., згідно з даними укр. ученого П.Жолтовського, на укр. землях у ХІУ-ХУІІІ ст. працювала понад тисяча вітч. і заруб. худож-ів-професіоналів. Як зазначив у праці "Монументальний живопис на Україні ХУІІ - ХУІІІ ст." П.Жолтовський, яскрав. зразками нечисленн. пам"яток укр. фресков. живопису епохи Бароко є розписи київс. кам"яних церков поч. ХУІІІ ст. (Собор св.Софії, Троїцька надбрамна церква КПЛаври) і дерев. церков на зах.- укр. землях (церква Св.Духа в м.Потелич). В ХУІІ ст. формувався тип укр. високого багаторядного іконостасу (іконостаси П"ятницької та Успенської церков у Львові), взірцем якого є, зокр., іконостас 1650 р. церкви Св.Духа м.Рогатин: 5 горизонт. ярусів ікон (у контексті візант. іконографії під впливом нідерл. і німец. живопису епохи Півн. Відродж). В іконостасі такі типові яруси ікон: намісний із храмовою іконою; святковий або "празниковий" (ікони 12 велик. річних церк. свят - Різдво й ін.); "страсний" (ікони "Страстей Христових"), "апостольський" (ікони 12 апостолів) й ін.
Видатними зразками укр. іконопису епохи Бароко є іконостаси кам"яних храмів пер.пол. ХУІІІ ст., як-от: Спасо-Преображенськ. церкви у Великих Сорочинцях, Троїцької надбрамної церкви та Успенського собору КПЛаври, Вознесенської церкви у Березні й ін. Над оформленням іконостасів укр. церков на зах.-укр. землях у цей час активно працювали такі визначні майстри епохи укр. Бароко, як: Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Микола Петрахнович й ін. представники Жовківського худож. осередку. з др.пол. ХУІ ст. у Речі Посполитій тривало поширення портретн. жив-су, пов"язане з діяль-тю німец. та італ. майстрів при дворах польс. короля Зигмунта І та багатьох світських і духовн. аристократів, як-от кн.К.Острозького. Їх зацікавлення геральдикою і генеалогією призвело до формування палацових портретних галерей з парадних портретів феодалів, причому в ХУІІ - на поч.ХУІІІ ст. постали такі осн. типи портретів: 1. ктиторські (засновників і меценатів церк. буд-тва): а). монументальні (наприк., галерея портретів укр. ігуменів і архімандритів в Успенському соборі КПЛаврі) та б). станкові-іконописні, 2. епітафіальні (від грец. епітафіос - надгробний), 3. "труменні" поховальні - 6-кутні, на торцях трун із зображ-ям облич покійних (портрет старійшини Львівс. Успен. братства М.Красовського й ін.), 4. світські на честь отримання посади чи парні родинні. зокр. парадні гетьменські портрети І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола й ін. Водночас, важл. елементом римо-катол. культов. споруд, як-от львів. костелів, каплиць й ін. пам"яток кам"ян. арх-ри ХУІ - ХУІІ ст., були скульпт. зображ-ня, аналізуючи які в праці "Львівс. скульптура ХУІ - ХУІІ ст." (1981), В.Любченко писав: "...з Польщі прийшла на Україну традиція спорудження монументальн. надгробків і багаторізьблених у камені вівтарів, прикрашання скульптурою будівель. Це, проте, не означає, що львівс. скульп-на школа стала провінційним філіалом краківської. Джерела її форм слід шукати, з одн. боку, значно далі на Заході, а з друг. - у складній соціальній структурі зах.-укр. земель і їх власній мист-кій традиції. Більшість власників скульп. майстерень у Львові походила з Нідерл., понімечених міст - Вроцлава і Гданська...". Висвітлюючи творчі здобутки львів. скульпторів-іноземців: Г.ван Гутте, Г.Горста, В.Зичливого, Я.Пфістера, А.Бемера, Г.Шольца й ін., - В.Любченко окремо зупин-ся на аналізі таких перлин їх творчості, як фасади каплиць Боїмів і Кампіанів.
Історії укр. граверства епохи Бароко присвячено серію праць Д.Степовика і, в першу чергу, монографію "Укр. графіка ХУІ - ХУІІІ ст. Еволюція образної системи" (1982), де він системно проаналізував історію укр. граверства епохи Бароко. У таких його працях, як: "Олександр Тарасевич: Становлення укр. школи гравюри на металі" (1975), "Леонтій Тарасевич і укр. мист-во барокко" (1986), "Іван Щирський: Поетичний образ в укр. барокковій гравюрі" (1988), - уперше в науці було комплексно досліджено життєв. та творчі шляхи цих трьох найвизначніших укр. граверів ХУІІ-ХУІІІ ст. Графіка - це один із різновидів образотв-го мист-ва, що включає мист-во малюнку та друкованого художнього зображення - гравюри. Є два осн. типи гравюр - 1. опуклі (коли фарбою вкрито поверхню опуклого малюнку: а). на дерев"яному покритті - ксилографія, б). на лінолеумному покритті - ліногравюра; 2. заглиблені (коли фарбою заповнюють заглиблення - прориси малюнка, насампер. на сталевій поверхні: а). акватінта - протравлювання кислотою поверхні металевої пластини з наплавленим на неї асфальтовим чи каніфольним пилом і з нанесеним кислотовідпорним лаком зображенням, б). офорт (від фран. азотна кислота) - малюнок наносять голкою у шарі кислотовідпорного лаку, яким вкрито металеву пластину, а згодом нанесений малюнок просотують кислотою, заповнюють фарбою і відбивають на папері. Засновниками худож. школи гравірування в КПеч.Лаврі в др. пол.ХУІІ ст. стали два визначні укр. митці Олександр і Леонтій Тарасевичі, які заклали своїми працями, насамп. алегоричними композиціями панегіричного змісту, традиції укр. гравірування епохи Бароко. Вагомими його здобутками є цикли гравюр на міді - мідьорити, Л.Тарасевича до "Патерика печерського" і Нового заповіту, а також творчий доробок низки інших відомих укр. граверів цієї епохи - І.Щирського, Н.Зубрицького, А.Козачківського і Г.Левицького: композиції-тези, панегіричні гравюри на честь відом. укр. держ. і культ. діячів (І.Мазепи, митроп-ів В.Ясинського, Р.Заборовського й ін.), численні цикли ілюстрацій до христ. богослужбов. і богословс. літер-ри й ін.