Впродовж пер. пол. XIX ст. східноукраїнські землі входили до складу Російської імперії. Відповідно до Андрусівського перемир’я 1667 р. між Річчю Посполитою і Росією остання інкорпорувала сформовану в ході Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. козацьку державу Гетьманщину - Лівобережну Україну. До складу Російської імперії було включено і Правобережну Україну, тобто колишні Київське, Волинське, Подільське і Брацлавське воєводства Речі Посполитої. Каталізаторами активізації вітчиз. соціокультурного життя пер. пол. ХІХ ст. стали: Вітчизняна війна 1812 р., селянські заворушення 1802-1804 рр. на Херсонщині, Київщині та Поділлі, чугуївське повстання 1819 р. і польське повстання 1830-1831 рр., а згодом і національно-визвольні рухи та революц. події кінця 1840-х рр. у країнах Західної Європи, а саме буржуазно-демократичні революції 1848 - 1849 рр. у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині та Італії. Крім таємних антиуряд. організацій декабристів ("Священної артілі", "Спілки рятування", "Спілки благоденствія", "Південного тов-ва") під їх ідейним впливом постали таємні просвітницькі гуртки вихованців і викладачів середніх та вищих навчальних закладів (у Харківському і Київському унів-ах), які пропагували ідеї французького Просвітництва і виступали за скасування кріпосницького устрою. На окрему увагу заслуговує "Слов'янське товариство святих Кирила і Мефодія" чи Кирило-мефодіївське товар-во (Київ, 1845-1847), програмні документи якого: "Статут", "Закон Божий" ("Книга Буття укр. народу"), відозви "Брати українці" і "Брати великоросіяни і поляки", свідчать, що метою "братчиків" був перехід від абсолютистського устрою до республіканського і створення федерації очолюваної всенародними зборами слов'янської спілки християнських республік.
В цей час одним із стимулів активізації укр. національної самосвідомості став вітчизняний романтично-фольклористичний рух, а вітчизняні історіографія, мовознавство, фольклористика й етнографія розвивались як наукові дисципліни у Харківському і Київському університетах. Тоді ж сформувались художній метод та ідеологія укр. романтизму у вітчизн. культ.-мистецькому житті ХІХ ст. як складової зумовленого національно-визвольними прагненнями слов’янських націй потужного слов’янського романтичного руху. Впродовж пер. пол. XIX ст. укр. етнічні землі перебували і в складі Австрійської імперії та Угорського королівства, зокрема перша з них окупувала Східну Галичину і Північну Буковину. Загальні тенденції екон. розвитку Сх. Галичини, Пів. Буковини й Закарпаття: 1. консервативний характер форм і методів домінуючого сільськогосподарського сектору в рамках феодально-кріпосницького устрою, 2. низький рівень та незначні обсяги переважаючого сільського ремісничо-мануфактурного виробництва як зародку капіталістичної промисловості. Головна ланка соціальної структури вітчизняного етносу на зах.-укр. землях у пер. пол. ХІХ ст. - феодально залежні селяни у системі поміщицького господ-тва. Провідну роль у розвитку укр. громадс. і культ.-мист. життя Сх. Галичини, Пів. Буковини і Закарпаття відіграло укр. греко-католицьке духівництво як найосвіченіша верства західноукр. суспільства. Загальною тенденцією розвитку вітчизняного культ.-мист. життя на укр. землях у пер. пол. XIX ст. була офіційна колонізаційна політика російськ., австр. та угорськ. урядів, як-от денаціоналізація шляхом примусового запровадження у вітчизн. громадс. і культ. процесах, замість укр. мови, німецької, польської, угорської та румунської мов. Водночас, розвиток усіх форм вітчизн. культ.-мист. життя впродовж XIX ст. в цілому був ідейно зумовлений політично багатовекторним, масовим національним культ.-просвітниц. рухом, як складником загальноєвроп. поширення ідеології Просвітництва і Романтизму.