Вітчизн. образотв. мистецтво пер. пол. XIX ст. на східноукр. землях, невпинно еволюціонуючи шляхом урізноманітнення жанрових форм, передус. у річищі посталої на перетині взаємовпливів чільних національних шкіл західноєвр. класицистично-академічного живопису системи російськ. академізму, послідовно проходило щільно пов’язані зі здобутками укр. цехового і народного образотворч. мист-ва XVII–XVIII ст. етапи пізнього класицизму, сентименталізму й романтизму в їх численних модифікаціях. Важливу роль у становленні естетич. свідомості тогочасн. вітчиз. творчої інтелігенції, зокр. майстрів-аматорів, мандрівних митців, малярів-кріпаків і, не в останню чергу, професійних художників-“академістів” - відіграли розвинуті, передусім в укр. церковно-монастирс. іконописних школах (при Києво-Печерс. Лаврі, київс. Соборі Св. Софії й ін.) і мистецьких класах світських навчальних закладів (“новоприбавочний” клас малювання, малярства і архітектури (1768 - 1796 рр.) при Харківськ. колегіумі) традиції худож. освіти XVIII ст. Впродовж пер. пол. XIX ст. чільними осередками професійної худож. освіти на східноукр. землях стали навчал. заклади середнього (гімназії, приватні пансіони і пр.) та вищого (ліцеї, університети) рівнів, викладачами малювання в яких були спочатку іноземні спеціалісти, зокр. вихованці Римської і Віденської академій мистецтв, а з 1820-х рр. - дипломовані випускники Петербурз. Академії мистецтв.
Творчості найвизначніших східноукр. майстрів пер. пол. XIX ст., вихованців Петербурзької Академії мистецтв, як-от: К. Головачевського, Ф. Яненка, І. Бугаєвського-Благодарного, К.Павлова, І. Сошенка, Г. Васька, Г. Лапченка, І. Шаповаленка і, безумовно, Т. Шевченка, - а саме портретним, пейзажним, побутовим композиціям переважно олійного і графічного виконання, властиве яскраве відображення тенденції поступу академічного живопису від спадщини Д. Левицького та В. Боровиковського до опосередкованого феноменом К. Брюллова і пошуками Венеціанівської школи романтичного мистецтва. Найвидатнішим майстрам вітчиз. академічного живопису др. пол. XVIII - поч. XIX ст. Дмитру Левицькому (1735 - 1822 рр.) та Володимирові Боровиковському (1757 - 1825 рр.) належить честь вважатись законодавцями розробки репрезентативно-парадних композицій зростового і погрудного зразків та камерного портрету як основних іконографічних типів образотворчого мистецтва тогочасної Росії. Полотнами відомих учнів і послідовників Д. Левицького і В. Боровиковського (акад-ки К. Головачевський, О. Яненко, І. Бугаевський-Благодарний й ін.), представлено впливовий в укр. живописі пер. пол. XIX ст. напрямок романтизованого класицизму з характерним для нього поєднанням урочистості образів та інтересу до індивідуальності портретованого.
На показовому прикладі творчої спадщини таких визначних майстрів укр. образотворчого мистецтва пер. пол. XIX ст., як К. ІІавлов, Т. Шевченко, І. Сошенко, А. Мокрицький, Г. Васько, виразно простежується специфіка дальшої видозміни канонів вітчиз. академізму, зумовленої, головним чином, активним зверненням цих і решти представників останнього до прогресивних орієнтирів ідейно-естетич. платформ сентименталізму, романтизму і реалізму. Капітон Павлов (1791 (1792) - 1852 рр.) створив багато камерних побутових зображень, як-от серії дитячих (“Діти художника”) і жіночих (“Портрет невідомої”) портретів, насичених сентименталіст.- романтичними ідеями. Іван Сошенко (1807 - 1876 рр.) - автор образів представників укр. дрібномаєткового дворянства, сповнених сентименталістською проникливістю (“Портрет Гудим-Левковичевої”), і краєвидів. Тарас Шевченко - знакова і неперехідна постать в складній еволюції укр. живопису від канонів академізму до ідейно-естетич. платформ романтизму та реалізму. Представлена понад 150-ма зразками, портретна спадщина митця становить основну частку його багатющого мистецького доробку, засвідчуючи постійне зацікавлення Т. Шевченка пріоритетною розробкою такого різновиду згаданого жанру, як романт.-реалістичний камерний психологічний портрет. Вагомим внеском Т. Шевченка до розвитку вітчиз. живопису були, в пер. чергу, такі його живоп. і графічні композиції: серії автопортретів, портрети відомих представників укр. і рос. інтелігенції ХІХ ст. (П. Куліша, М. Максимовича, Г. і П.Закревських й ін.). Нерозривно пов’язані з поетичною спадщиною Т. Шевченка й такі його шедеври, як олійні полотна академічного компонування “Катерина” і “Селянська родина”.
Вітчиз. живопис пер. пол. XIX ст. на західноукр. землях формувався в контексті сполучення укр. митцями кращих здобутків багатьох західноєвроп. національних шкіл живопису, передусім італ. та франц., у рамках стильових систем барокко, класицизму і рококо з традиціями укр. цехового живопису та народного образотв. мист-ва XVII–XVIII ст. Роль провідних осередків становлення кадрів вітчиз. живопису переходить від консервативних цехових структур, як-от львівського живописного цеху, до європ. центрів вищої худож. освіти - Академії мистецтв св. Луки у Римі та Віденської академії мистецтв. Творчості плеяди найвизначніших західноукр. майстрів пер. пол. XIX ст., головним чином, вихідців зі Східної Галичини і вихованців цих навч. закладів: Л. Долинського (фрески собору Св. Юра у Львові і Успенського собору Почаївської лаври, серія сполучаючих бароковий і класиц. стилі портретів єпископів греко-католиц. церкви), Й. Хойницького (фрески Львівс. кафедрального костелу та Домініканського собору в Тернополі), В. Берези, Я. Машковського, Ф. Яхимовича й ін. - було притаманне поєднання в фресковому розписі, іконописі та портретному жанрі, як осн. напрямах їх худож. діяльності, прийомів представників болонської школи італ. бароко і представників франц. класицизму. Видатними західноукр. малярами кін. XVIII - поч. XIX ст. були майстри фрескового живопису й іконопису, вихованці Акад. мистецтв св. Луки Станіслав Строїнський (1719 - 1802 рр.) і Остап Білявський (1740 - 1804 рр.). Наскрізною харак-ою їх худож практики є творче інтегрування до визначального в їхніх мистецьких пошуках офіційного худож. стилю римо-католиц. церкви, а саме італ. барокко, заснованого на “болонському академізмі” і, частково, “караваджизмі” як чільних течіях італ. живопису кін. XVI - початку XVII ст., стильових систем франц. класицизму і рококо.
5.12.2012. Лекція 14. Тема 8. Українська культура ХІХ ст.
Питання: