Розвиток вітчиз. архітектури др. пол. XIX ст. зумовлювався активізацією капіталіст. відносин, загальною демократизацією громадс. життя і, внаслідок цього, невідповідністю прагматичним запитам нової суспільної формації норм класичного мистецтва. Спричинена проведенням у Росії державного комплексу реформ 1860 - 1870-х рр., стрімка розбудова великих промислових міст значно прискорила розвиток будівельних науки і техніки, сприяла поширенню нових, передусім торгівельно-банківських та адміністративно-конторських, типів будівель, передбачала мощення, освітлення вулиць, проведення водогону й каналізації. Із розвитком великого промислового виробництва пов"язано, значною мірою, і прискорене освоєння вітчиз. зодчими нових будівел. матеріалів та конструкцій, насамп. металевих і бетонних. Позначена еклектичним поєднанням конструктивних прийомів і рішень багатьох худож. стилів минулих історичних епох, вітчиз. арх-ра тогочасся засвідчує також і плідне синтезування, крім традицій укр. та рос. мистецтва, традицій сакрального будівництва багатьох культур Сходу та Заходу від античності до модерну. Використання образів та форм середньовіч. російськ. культового зодчества і елементів візантійської церковної архітектури у їх органічному сполученні запроваджував ідеолог офіційно визнаного російсько-візантійського стилю К. Тон, послідовниками якого були автор проекту київс. Десятинної церкви В. Стасов, автор проекту київського Володимирського собору І. Штром та проектант культових споруд у Києві й Севастополі Д. Грімм. Починаючи з 1860-х рр. цей зумовлений популяризацією слов’янофільських ідей стиль трансформується у синтезуючий прийоми російських народних архітектури та образотворчого мистецтва демократичний псевдоросійський стиль.
Зразки середньовіч. культового і світського буд-тва впливали на пошуки розробників ретроспективного стилізаторства західноєвроп. архіт-ри А. Штакеншнейдера, В. Шретера (Оперний театр у Києві, Одеський вокзал), В. Городецького (київс. Миколаївський католицьк. собор у манері стилізованої готики) та ін. Разом із тим, впродовж остан. десятиріч XIX ст. - активізація розробки засад заснованого на синтезі конструктивних прийомів укр. народної дерев’яної арх-ри, вітчиз. арх-ри і мистецтва доби Барокко та європ. модерну укр. архітектурного стилю, головну роль у розквіті якого на поч. XX ст. відіграли видатні зодчі і митці О. Сластіон, В. Кричевський, Є. Сердюк і Д. Дяченко. Важливе місце у вітчиз. містобудівництві посіли споруди культурно-освітніх закладів, як-от, наприклад: клубні будівлі (Купецьке зібрання в Києві (1881 - 1882, В. Ніколаєв) й ін.), бібліотеки, музеї (Музей старожитностей і мистецтв у Києві (1898 - 1904, П. Бойцов і В. Городецький)), театри (Оперний театр у Києві (1897 - 1901, В. Шретер)) і т.д. Розвитку містобудівництва на західноукр. землях у др. пол. ХІХ ст. були, у значн. мірі, притаманні всі особливості, якими позначено формування впродовж цього о періоду архітект. обличчя східноукр. міст. Однією з перлин вітчиз. сакральної арх-ри є ансамбль резиденції буковинського митрополита в Чернівцях (1864 - 1882, Й. Главка) - православний культовий комплекс, що органічно сполучив традиційні композиційні прийоми та декор середньовічного храмового будівництва країн Сходу та Заходу.
Культове будівництво в Сх. Галичині - низка збудованих у Львові православних храмів та римо-католицьких костелів: церква Переображення Господнього (1875 - 1898, С. Гавришкевич), храм Св. Івана Золотоустого (1876 - 1888), костел Св. Єлизавети (1903 - 1911, Т. Тальовський) та ін. Також тривало зведення лютеранських кірх та юдейських синагог, приміщень публічного призначення (будівля Наукового товариства імені Т. Шевченка (1880 - 1882, М. Фехтер) та Художньо-промисловий музей (1898 - 1904, Л. Марконі та Ю. Яновський). У формах стильового напряму бідермеєр зведено будівлю львівського театру "Руська бесіда" (1851 - 1864, С. Гавришкевич і В. Шмідт), тоді як спроектований З. Горголевським Міський театр у Львові (1895 - 1900) витримано вже в псевдобарокковому стилі. З-поміж адміністративних, фінансово-кредитних, торгівельних й інших типів споруд пригадаємо і такі перлини львівського містобудівництва, як: Головний корпус Львівської технічної академії (1874 - 1877, Ю. Захарієвич), будівлі Галицького намісництва (1877 - 1880, Ф. Ксенжарський) та Галицького сейму (1877 - 1881, Ю. Гохбергер), Палац Справедливості (1891 - 1895, Ф. Сковрон) і споруду Галицької ощадної каси (1888 - 1891, Ю. Захарієвич).