Становлення укр. професійного музич. життя XIX ст. позначене його пов’язаністю як із традиціями вітчиз. духовних композицій епохи Бароко, так і з укр. прадавньою народною поетично-пісенною творчістю. Творча інтелігенція розгорнула активну діяльність на східноукр. землях перших музич. організацій і, в першу чергу, заснованих у 1840-х - 1850-х рр. Київс. і Одеськ. філармонічних товариств, Симфонічного товариства шанувальників музики і співу в м. Києві. Непересічним здобутком укр. композиторської творчості є твори київс. митців І. Вітвицького та М. Завадського - п’єси для скрипки і фортепіано, прелюдії та хори для органу, обробки укр. народ. пісень. В др. пол. XIX ст. сформувались основи сучас. професійного укр. національного музичного мистецтва на основі вітчиз. поетично-пісенних фольклорних традицій на перетині впливів європ. і рос. класики. Гол. роль у розвитку укр. національного муз. мист-ва відіграв засновник укр. композит. школи і опер. мист-ва, диригент, піаніст, музикознавець Мик. Лисенко (1842 - 1912 рр.) - вихованець Лейпцігської та Петербурз. консерваторій, прибічник ідеології “могутньої купки”, збирач і популяризатор укр. фольклору. Він заклав підвалини укр. муз. фольклористики обробками народ. пісень і, передусім, циклом творів “Музика до “Кобзаря” Т. Шевченка. Вершинні його здобутки: історико-героїчні муз. драми, лірико-побутові, лірико-фантаст. і дитячі опери, зокр. “Різдвяна ніч”, “Наталка Полтавка” і “Тарас Бульба”, симфон. фантазії й ін. У др. пол. XIX ст. - розквіт твор-ті автора першої укр. опери “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, майстрів опер. та інструментальних жанрів П. Сокальського, П. Ніщинського й ін.
Гол. осередки укр. театр. життя пер. пол. XIX ст. - це театри кріпосних акторів, аматорські театральні трупи, перші професійні трупи Полтавського і Харківського міських театрів, де грали: комедії Д. Фонвізіна й І.Крилова, комічні опери Я. Княжніна, трагедії О. Пушкіна; драми В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Ф. Шіллєра, укр. п’єси І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка. Заходами трупи Полтавс. вільного театру (1808–1821 рр.) сценічне життя та історію нової укр. драматургії почали створені директором театру І.Котляревським у 1819 р. п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”. На сцені очолюваного Г. Квіткою-Основ’яненком Харківс. міського театру (з 1812 р.) з успіхом проходили вистави за його п’єсами “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик”, в яких був зайнятий укр. комедійний актор К. Соленик. Після урядового дозволу в 1881 р. у Російс. імперії “благонадійних” вистав “на малорос. наріччі” постановками п’єс І. Котляревського “Наталка Полтавка” та “Кум-мірошник” розпочала гастролі у Кременчуці перша професійна укр. драм. трупа Г. Ашкаренка (1880 р., Кременчук) за участі видат. акторів М. Кропивницького і М.Садовського. З її складу в 1882 р. вийшов очолений М. Кропивницьким колектив великих майстрів укр. театр. сцени: М. Садовського, М. Садовської, П. Саксаганського, М. Заньковецької і А. Затиркевич-Карпінської, - тогорічні вистави якого в Єлисаветграді (Кіровограді) і поклали початок національному профес-му “театрові корифеїв”. Провідне місце в формуванні репертуару “театру корифеїв” посіли М.Кропивницький, І. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. Старицький, Б. Грінченко, О. Кониський й ін. З 1880-х рр. на перший план виходить соціально-психологічна драма, насамперед п’єси таланов. актора, режисера, драматурга Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) (1845 - 1907) - соціальні комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн” і “Суєта”, де з’ясовується суспільна сутність вторгнення капіталіст. відносин у патріархальний побут укр. села.
Становлення вітчиз. музич. життя XIX ст. на західноукр. землях, пов’язаного з місцевим, національним культурно-просвітн. рухом, засвідчило плідне сполучення традицій укр. вокальних, інструментальних жанрів Бароко і Класицизму з вагомими здобутками європ. професійного муз. мистецтва на основі укр. поетично-пісенної фольклор. спадщини. Важливу роль у підготовці нечисленних кадрів західноукр. творчої інтелігенції пер. пол. XIX ст. - композиторів, диригентів і співаків для богослужінь греко-католицької церкви, відіграли Болонська філармонічна академія, Віденська і Лейпцігська консерваторії. Гол. осередками організації вітчиз. муз. життя на західноукр. землях тривалий час були численні громадські гуртки музичних самодіяльності та самоосвіти, передусім аматорські хори вихованців і викладачів початкових шкіл, гімназій, семінарій. У цей час постала західноукр. композиторська “перемишльська школа” (М. Вербицький, І. Лаврівський, С.Воробкевич, Віктор Матюк). Засновником укр. композит. справи на західноукр. землях був М. Вербицький - автор музики до укр. держ. і націонал. гімну “Ще не вмерла Україна”. Продовжувачами традицій “перемишльс. школи” були майстри вокальних жанрів і оперн. мистецтва - перший у Сх. Галичині укр. композитор-професіонал Денис Січинський (ліричні пісні, хорові композиції на поезії Т. Шевченка і т.д.) і композитор Ярослав Лопатинський (твори для фортепіано і скрипки, патріотичні хорові композиції, ліричні пісні й ін.). В сер. ХІХ ст. - активізація самодіяльних театр. колективів Сх. Галичини у Львові, Перемишлі, Тернополі, чільне місце в репертуарі яких посіли реаліст.-побутові п’єси східноукр. авторів, передус. “Наталка Полтавка”, “Москаль Чарівник”. Лише з появою першого укр. професій-го “Руського народного театру” тов-ва "Руська Бесіда" (1864, Львів) почався актив. розвиток західноукр. національних драматургії і театр. життя. Крім романтичних історич. драм галиц. письменників - членів “Просвіти К. Устияновича, О. Барвінського, О. Огоновського, соціально-побут. п’єс Г. Цеглинського, віхою в історії західноукр. драматургії др. пол. XIX ст. були і сентименталістсько-романтичні п’єси Ю. Федьковича. Внесок у розвиток укр. драматургії на Закарпатті зробили О. Духнович й І. Данилович. Перу першого належать дві клерикально-дидактичні п’єси (“Добродітель превишаєт богатство” і “Головний тарабанщик”), а в соціально-побутовій комедії І.Даниловича “Семейноє празднество” висвітлено специфіку пробудження укр. національної самосвідомості в українців Угорщини.