Протягом ХІІІ - сер.ХУ ст. на укр. землях тривав розвиток традицій образотворчого мистецтва КД., як-от, гол. чином, християнс. монументально-декоративного (мозаїки, фрески) живопису й іконопису, а також книжкової рукописної мініатюри. Як зазначили у праці "Спадщина віків: Україн. малярство ХІУ - ХУІІІ ст. у музейних колекціях Львова" (1990) В.Свєнціцька і О.Сидор: "Пам"яток малярства ХІУ ст. уціліло дуже й дуже мало, але й вони дають деяке уявлення про мистец. рівень і характер тогочас. малярства в Галичині, передус. на Бойківщині. Твори сер.- кін.ХІУ ст. відзначаються глибиною філософс. змісту, напруженою драматичністю кольорового і психологічного ладу композиції, що, очевид., випливало з настроїв тієї доби, коли після смерті останніх князів Романовичів, внаслідок наступальної загарбниц. політики Велик. княз-ва Литовського, Польщі та Угорщини, занепало Галиц.-Волинс. княз-тво...". Відомо, що князі ГВД сприяли розвитку укр. церковного монументального зодчества, як-от: 1. кн. Данило Галицький - патронував зведення в м.Холм церков на честь Св.Богородиці, св. Івана Золотоустого і т.д., 2. кн. Володимир Василькович сприяв зведенню Успенського храму в Володимирі Волинс., - але до нашого часу не збереглись пам"ятки монументально-декорат. живопису ГВД. На думку автора праці "Іконопис Західної України ХІІ-ХУ ст." (2005) Д.Яреми: "До поч. ХУ ст. через недостатню кількість збережених пам"яток ми не можемо говорити про якісь іконописні колективи чи групи ікон спільного походження, - можна згадати лише радрузькі ікони та ікони з Богуші і Нової Весі. Велике багатство іконописання залишили нам майстри, що працювали на поч. ХУ ст. в селах Ванівка та Здвижень ... стиль, в якому вони працювали, має в собі відголоски Палеологівського відродження у Візантії ... Усе це дає підстави говорити про діяльність тих майстрів як про першу (з тих, що ми можемо виявити) західноукр. іконописну майстерню..." . Водночас, ці й інші вчені умовно виокремлюють два провідні художньо-мистецькі осередки релігійного живопису пізнього Середньовіччя на укр. землях: 1. перемишльський і 2. підгірський чи старо-самбірський, - тобто в містах Перемишль і Старий Самбір та прилеглих до них територіях.
Майстри цих та інших осередків пізньосередньовічн. укр. живопису розробляли традиційні ще для КД. осн-ні іконографічні зразки церковн. живопису Візантії, як-от ікони: 1. Іісуса Христа (Вчителя, Вседержителя - Пантократора на троні, у Славі, Деесіс - Моління, Спаса-Нерукотворного й ін.), 2. Св. Богородиці (Одигітрії, Елеуси, Перівлепти, Пантавасиліси й ін. з апостолами, пророками і т.д.), 3. дев"яти янгольських чинів, зокр.св. Архістратига Михайла, 4. церковних свят (насамп. 12 річних великих, як-от Різдва, Пасхи і т.д.), 4. святих, як-от, передус., св. великомученика Георгія-Змієборця, св.Миколая-Дивотворця і т.д. Шедеврами укр. іконопису ХІІІ - сер. ХУ ст., зокр., є такі ікони: 1. менологій-святці (фрагмент з 8-х постатей святих) (поч. ХІІІ ст.), 2. Св. Богородиці Одигітрії - а). (з Успенської церкви м.Дорогобуж, кін.ХІІІ ст.), б). (з Покровської церкви м.Луцьк, поч.ХІУ ст.). Визначними пам"ятками укр. іконопису цього періоду є твори: І). перемишльського осередка: "Переображення Господнє" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст., церква св.Георгія в с.Вільшаниця), "Сходження Св.Духа на апостолів" (поч.ХУ ст., церква св.Параскеви, с.Радруж), "Архістратиг Михайло з діяннями" (друг. пол.ХІУ ст., церква св.Миколи у с.Сторонна), "Св.Микола з житієм" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст., церква св.Параскеви, с.Радруж);
ІІ). підгірського осередка: "Св.великомуч.Георгій-Змієборець" (кін.ХІУ ст.) і "Стрітення зі сценами з життя св. Діви Марії" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст.) - обидві з церкви Собору Йоакима і Анни, с.Станиля). Відзначаючи традиц. візантійський характер цих ікон, дослідники, зокр. Д.Ярема, вказують на виразний вплив на укр. іконопис цієї епохи романського та готичного стилів західноєвроп. мистецтва. Вказуючи на вплив романської традиції на іконопис перемишльського осередка, Д.Ярема, зокр. аналізуючи ікону "Св. апостоли Петро й Павло" (ХІІІ - ХІУ ст. з с. Малнева) та групу ікон церковних свят з с.Радруж, як-от "Вознесіння Господнє" (кін. ХІІІ - поч. ХІУ ст.), провів паралелі між ними й іспанс. і француз. іконами і вітражами ХІІст. у романськ. стилі. Крім того, Д.Ярема вказав і на низку укр. ікон ХІІІ - ХУст. з елементами готики, зокр. ікони Успіння прсв. Богородиці та Св.Богородиці-Одигітрії з Домініканського і Вірменського костелів Львова.
На окрему увагу заслуговують укр. книжкові мініатюри ХІІІ - сер.ХУ ст., дослідженню яких присвячено
низку публікацій Я.Запаска. Докладно аналізуючи у праці "Пам"ятки книжкового мист-ва: Україн. рукописна книга" (1995) кольорові композиції у пам"ятках перекладної богослужбової та богословс. літератури цього періоду, він, у тому числі, розглянув і такі шедеври, як мініатюри: "Іісус Христос, св.Григорій Двоєслов і св. Євстахій" ("Бесіди св.Григорія Двоєслова на Євангеліє", ХІІІ ст., Холмщина), постаті євангелістів (Євангелія "Оршанське" і "Волинське").Увагу науковців привернули і пам"ятки укр. пізньосередньовічної скульптури, комплексн. аналізу яких присвятив працю "Пластика Русі-України: Х - пер.пол. ХІУ ст." (1999) В.Жишкович. Класифікуючи монументальну пластику ХІІ - ХІУ ст., зокр. скульптурний декор в ансамблі храмів ГВД, він зауважив: "У порівнянні з оздобленням римо-католиц. костелів Зах.Європи, де скульптура пишно вкривала фасади храмів, давньоукр. монументальна пластика, зважаючи на її романський характер, виглядала більш "розсудливою" та рефлексивною ... Важливою особливістю давньоукр. монум. пластики ХІІ - поч.ХІУ ст. був синкретизм, де поєдналися дві художні системи: русько-візантійська та романо-готична західноєвропейська". Аналізуючи зображення міфологічних істот, зокр. птахів (орлів,грифонів, сіринів й ін.) і рослин. орнамент на галицьких рельєфних керамічних плитах, він вказав, що джерелом їх композиції та стилю були місцеві праукр. наддністрянсько-придніпровс. традиції, що живились мотивами мист-тва Сходу, зокр. Сасанидського Ірану. Аналізуючи типи укр. рельєфних ікон (Іісуса Христа, Св.Богородиці, святих, сюжетні багатофігур. композиції - "Розп'яття" й ін.) епохи ГВД. і вказуючи, що в ХІІ-ХІІІ ст. важл. центром виготовлення різьбленої (кам"яні, вапнякові, шиферні, стеатитові ікони - особисті й храмові) і литої пластики був Давній Галич, він наголосив на поєднанні в творчості їх авторів традицій пізньосередньовічного візантійського і зах.-європ-го мист-ва.