Духовне життя суспiльства розгортається як постiйна взаємодiя iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi. Що з себе уявляє цей процес? Розпочнемо з того, що розберемо вплив суспiльної свiдомостi на iндивiдуальну духовнiсть. Людина вiд народження попадає в певне соцiальне оточння. Спочатку це оточення сiм'ї, потiм це знайомi та рiднi, згодом колектив дитячого садка, потiм школа та iншi учбовi заклади, у взаємодiї з колективами яких i формується людина. Дитина спочатку засвоює мову, з мовою логiку мислення, далi розгортається процес оволодiння знаннями, формуються цiнностi, моральнi принципи та норми поведiнки, переконання, в тому числi й релiгiйнi, з'являється релiгiйнiсть. Завершення процесу формування свiтогляду одночасно означає i завершення процесу формування людської духовностi. Фактично з новонародженого бiологiчного органiзму виду "людина розумна" формується людська конкретна iндивiдуальнiсть. Процес такого формування дуже складний i вивчається спецiальними науками - педагогiкою та психологiєю.
З моменту завершення соцiалiзацiї особи процес взаємодiї iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi зазнає значних змiн. Iндивiд розпочинає в тiй чи iншiй мiрi самостiйно вiдображати суспiльне буття. В його свiдомостi пiд впливом реальної дiйсностi формуються новi iдеї, цiнностi, змiнюється ставлення до дiйсностi. Багато чого з цих надбань має лише особисте значення i впливає на подальше життя лише даного iндивiда. Частина духовних здобуткiв iндивiда "задекларовується", "публiкується" в суспiльствi. Якщо деякi з цих надбань мають реальну новизну, а суспiльство здатне засвоїти їх, а засвоївши, оцiнити, то в такому випадку суспiльна свiдомiсть збагачується новими елементами. Суспiльна свiдомiсть формується, розгортається, збагачується за рахунок творчої дiяльностi iндивiдiв.
Процес поповнення суспiльної свiдомостi новими надбаннями - суперечливий i сповнений, часом, трагедiйними ситуацiями. Варто нагадати долю Н.Копернiка та Д.Бруно, якi за епохальнi вiдкриття, за безцiнний вклад в таку сторону людської духовностi, як наука, були спаленi на багаттях iнквізицiї. Вчених вiдлучили вiд церкви в шiстнадцятому столiттi, а в нинiшньому столiттi католицька церква визнала їх невинними мучениками науки. Доля багатьох вiдкрить була менш трагiчною для їх авторiв, але про них просто забули, не зрозумiли в свiй час їх значення. Лише через десятилiття, а то й вiки вiдкриття робились заново. Не поодинокi випадки злодiйства в науцi, коли вiдкриття одного вченого привласнював собi iнший. Це досить наочно iлюструє випадок з вiдкриттям одного з українцiв.
Свого часу над вивченням всього спектру променiв, котрi випромiнюють електричнi лампи рiзної конструкцiї у Вiднi, Празi та одному з нiмецьких унiверситетiв працював талановитий український вчений Iван Пулiй за участю такого ж талановитого земляка Миколи Тесли. Якось вiн спостерiг незвичайне свiтiння однієї з ламп. Як виявилось згодом, невидимi променi дозволили сфотографувати руку Пулiя, а на плiвцi з'явилась фотографiя не руки, а її скелету (кiсток). Вчений зi свого вiдкриття не робив таємницi. Всi спiвробiтники лабораторiй, де працював Пулiй, знали про "х" променi та про їх чудодiйну властивiсть. В лабораторiї знаходився й нiкому не вiдомий нiмецький експериментатор Рентген. Зробивши на лампах Пулiя кiлька знiмкiв, Рентген пiдготував доповiдь, запросив пресу i зробив сенсацiйну заяву на одному з наукових семiнарiв. Довiдавшись про намiри Рентгена, Пулiй готує грунтовну наукову статтю, iлюструє її високоякiсними фотознiмками в спектрi "х" променiв i здає її в науковий журнал. Далi розпочалася вже не наукова, а детективна гонка. Рентген робить свою заяву 24 сiчня 1896 року, знаючи, що стаття Пулiя вийде 31 сiчня цього ж року. Цих семи днiв європейськiй пресi вистачило, щоб розрекламувати рентгенiвськi променi. Про Пулiя нiхто не хотiв слухати. Навiть Ейнштейн, знаючи правду, порадив Пулiю змиритись. "Х" променi Пулiя працюють на людство вже цiле столiття, але пiд назвою рентгенiвських.
Це, так би мовити, несправедливiсть в надрах свiтової науки. Та їй самiй часом неможливо позбутись впливу побiчних стосовно до пiзнання процесiв, котрi протiкають в суспiльствi. Наука весь час свого iснування перебуває пiд певним тиском полiтики. Звiдси -гонiння вчених, проповiдникiв передових iдей - явище не зжите ще й в наш час. Особливо масового масштабу воно набрало в нашiй країнi за часiв сталiнських репресiй в радянськi часи. Та попри всi складностi полiтичного, релiгiйного, економiчного життя суспiльства постiйно йшов процес збагачення суспiльної свiдомостi.
Взаємодiя iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi розглядалась на прикладi розвитку наукового пiзнання. За таким же принципом ця взаємодiя реалiзується в iнших випадках. Саме так виникають моральнi норми. Кожен iндивiд в процесi свого життя висловлює чи застосовує певне нове вiдношення до оточуючих. Бiльшiсть таких нових проявiв людських стосункiв навiть не помiчається суспiльством, часто такi новацiї засуджуються. Але ж десь, колись, хтось вчинив стосовно до iншої людини таке i в такiй формi, що це було сприйнято людьми, як розумне i добре. Вчинок почав наслiдуватись спочатку в мiкроколективi, а потiм у вiдкритому соцiумi. Так з'являються загальнолюдськi моральнi норми.
За аналогiєю формуються цiнностi народного мистецтва. Спочатку якась одна людина за-спiвала свою пiсню, котра йшла вiд власних переживань реальностi. Тисячi таких пiсень так i лишались власним надбанням, були особистою духовною цiннiстю i вiдходили в небуття разом з авторами. Та одиницi з таких духовних проявiв особи подобались iншим, пiсня повторювалась, доповнювалась досвiдом i емоцiєю багатьох. Формувалась усна пiсенна народна творчiсть, що є духовним надбанням кожного народу, кожної нацiї.
Ми визначили суспiльну свiдомiсть як вiдображення та творення буття. З аналiзу взаємодiї индивiдуальної та суспiльної свiдомостi випливає, що таке вiдображення та творення здiйснюється конкретними iндивiдами. Суспiльна свiдомiсть живе через iндивiдуальну свiдомiсть, через неї збагачується та розвивається. Тому суспiльна свiдомiсть iснуе як свiдомiсть мiльярдiв i мiльярдiв людей, сотень тисяч поколiнь iндивiдiв, якi сформували механiзми збереження, нагромадження та передачi вiд поколiння до поколiння духовних надбань тих же iндивiдiв.
Розумiння сутностi суспiльної свiдомостi та її зв’язкiв з iндивiдуальною духовнiстю дозволяє аналiзувати суспiльну свiдомiсть з точки зору форми та структури.