рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

РОЗДІЛ 8 - ОСНОВИ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛIЗУ СУСПIЛЬСТВА

РОЗДІЛ 8 - ОСНОВИ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛIЗУ СУСПIЛЬСТВА - раздел Культура, Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства   1. Поняття Суспiльства. Суспiльнi Вiдносини. 2. Сусп...

 

1. Поняття суспiльства. Суспiльнi вiдносини.

2. Суспiльство як система. Рiзнi варiанти системного аналiзу суспiльства. Маркс. Ростоу. Тойнбi.

3. Соцiальна дискретнiсть. Нацiї. Професiйна дискретнiсть. Класовий подiл суспiльства. Полiтична дискретнiсть

 

 

РОЗДІЛ 8 - ОСНОВИ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛIЗУ СУСПIЛЬСТВА

 

Вступ

 

Аналiз основних складових свiтоглядного вiдображення ми завершуємо розглядом суспiльства. Iсторично чи не найпершу спробу розглянути суспiльство як певну органiзацiю людей робить Конфуцiй. Його норми соцiального життя, можливо, перша спроба знайти шлях до полiпшення суспiльного буття цiлої держави. Загальною особливiстю соцiального мислення стародавнiх часiв (не тiльки на Сходi, а й у Середземномор'ї) було розгляд соцiального як державного. Вся гама соцiальних стосункiв зводиться до стосункiв державних. Ця лiнiя обмеженого розумiння соцiального була характерна i для середньовiччя. I тiльки Н.Макiавелi (1469-1527) розглядає державу як частину соцiуму, як один з його елементiв. Та все ж, при подальшому розвитку соцiальної думки, полiтична сторона суспiльного життя в державнiй формi притягує фiлософiв бiльше, нiж iншi сфери людських вiдносин.

 

Вперше видiляє соцiальну думку, як складову фiлософської культури, Вольтер. Вiн розглядає суспiльне життя не в межах однiєї держави, а намагається показати зв'язок культур рiзних народiв. Йому належить авторство при видiленнi соцiальної думки в самостiйну фiлософську науку, котру вiн назвав "Фiлософiя iсторiї". З цього часу фiлософська думка "видiляе з свого лона" соцiологiю - теорiю соцiального розвитку. Та деякий час соцiальна думка працювала бiльше всього над тим, щоб пояснити суспiльнi процеси минулого. Помiтного впливу на розвиток iсторичного процесу ця наука не мала.

 

Першою, дiйсно впливовою, соцiальною теорiєю, яка намагалась показати людству перспективу розвитку, виявився iсторичний матерiалiзм - марксистська соцiальна теорiя. Ця соцiологiчна концепцiя не просто здiйснила певний вплив на плин iсторичного процесу, а корiнним чином втрутилася в його хiд. Росiйськi революцiонери здiйснили революцiйне перетворення суспiльства у вiдповiдностi зi своїм розумiнням процесу iсторичного розвитку та своїм розумiнням моделi, котра була сформульована iсторичним матерiалiзмом як соцiальною фiлософiєю марксизму. Те, що досвiд вдався i модель соцiальних стосункiв, створена росiйськими бiльшовиками, проiснувала бiльш сімдесяти рокiв, говорить, що в iсторичному матерiалiзмi були поставленi достатньо конкретнi науковi завдання, а їх вирiшення було здiйснено на достатньому науковому рiвнi. Але те, що росiйський соцiалiзм зайшов в глухий кут, вiдстав вiд свiтового рiвня розвитку, вказує на його недостатнiсть, неспроможнiсть соцiальної системи, створеної за росiйською моделлю марксистсько-ленiнського-сталiнського соцiалiзму. Всякi спроби перегляду хоча б окремих положень iсторичного матерiалiзму в радянськi часи жорстоко карались, дозволялось лише захищати, вiдстоювати марксизм.

 

За час догматичного "вiдстоювання iстинностi марксистсько-ленiнського iсторичного ма-терiалiзму" свiтова соцiологiчна думка пiшла вперед. Не все в захiдноевропейських соцiальних теорiях двадцятого столiття однозначно та iстинно. Там були спроби беззастережного iдеологiчного захисту капiталiстичної системи. Поряд з цим були спроби дiйсно наукової, об'єктивної за своїм характером критики, в якiй аналiзувались недолiки ринкової економiки i її позитивнi сторони. Захiдна соцiологiчна думка в рядi випадкiв не лише критикувала радянський соцiалiзм, а й вказувала на його позитивнi сторони. Соцiальних теорiй захiдна соцiальна думка висунула досить багато, їх досягнення мають рiзне соцiальне значення.

 

Українська фiлософська культура, враховуючи свiтовий досвiд, поступово формує своє свiтоглядове бачення ролi та мiсця соцiуму в життi людини. Дана тема ставить своїм завданням лише дати схематичне розумiння суспiльства, показати його роль та мiсце в життi людини як iндивiда.

 

1. Поняття суспiльства

 

Якщо зiбрати на стадiонi сто тисяч людей, то чи можна таке зiбрання, що прийшло подивитись на футбольне змагання, назвати суспiльством? А чи можна назвати суспiльством плем'я з десяти тисяч чоловiк?

 

Давайте розглянемо цi два об'єднання людей. Одне з них привiв на стадiон спортивний iнтерес болiльникiв, що прибули на мiжнародне змагання з рiзних мiст i країн. Друге об'єднання живе й функцiонує за всiма законами первiсного суспiльства. Очевидно, що плем'я з бiльшою ймовiрністю вiдповiдає нашим уявленням про суспiльство, нiж болiльники на стадiонi, скiльки б їх там не зiбралось.

 

Наше повсякденне уявлення про суспiльство вiддає перевагу племенi перед болiльниками, бо це поняття включає в себе всi форми людських стосункiв i складну (навiть для первiсного суспiльства) систему взаємозв'язкiв мiж членами родiв та мiж родинами. В той час, як на стадiонi мiж величезною кiлькiстю людей спiльним є лише iнтерес до спортивного видовища.

 

Отже, соцiум - це, перш за все, стосунки мiж людьми (свiдомими iстотами), котрi на протязi свого iсторичного розвитку сформували особливий характер взаємин. Цi стосунки базуються, в першу чергу, на моральних засадах. Ми пам'ятаємо, що виникнення власне людяностi в стосунках мiж членами соцiуму пов'язане саме з цiєю особливiстю людської духовностi.

 

Соцiальнi стосунки реалiзуються через дiяльнiсть людини. Поза людською дiяльнiстю не може реалiзуватись жодна сторона людської сутностi. В зв'язку iз складнiстю людської природи дiяльнiсть людини вiдбувається в рiзних сферах. Перш за все, людина - бiологiчна iстота. Бiологiчну сторону людського життя соцiальнi фiлософи, очевидно вiддаючи данину християнськiй культурi (котра вважала бiологiчну сферу людського життя грiховною), замовчують. Та для пiдтримки цiєї сфери свого життя людина, i в цiлому людство, витрачають масу енергiї на виробництво предметiв харчування. (Хоча б тiльки з цiєї причини не варто замовчувати знання бiологiчного в життi суспiльства). А коли додати ще й таку сторону людської дiяльностi, як медицина, спорт, статевi вiдносини, турбота про тепло та житло, то виявляється, що все людське життя обертається навколо двох проблем:

1) Повноцiнне бiологiчне функцiонування;

2) Прояви людської духовностi.

 

Всi ж iншi сторони людської дiяльностi створюють лише засоби функцiонування людини в цих двох площинах. Проблема бiологiчної сторони людського буття особливо гостро постала в кiнцi 20-го столiття. Над людством в сучасних умовах нависає загроза саме бiологiчного зникнення через можливу екологiчну катастрофу. Чорнобиль - це грiзна пересторога людству, нагадування про природну основу людського функцiонування. Людське здоров'я - найважливiший капiтал кожного, та й суспiльства в цiлому. До цього додамо, що лише фiзично здорова людина може розкрити всi iншi сторони своєї сутностi в повному їх обсязi. В iсторичному планi боротьба за фiзiологiчне iснування виду породила суспiльне буття. Людина почала працювати саме для забезпечення потреби в їжі.

 

На протязi мiльйонiв рокiв праця сформувала сферу специфiчних стосункiв людини з природою i сферу виробничих вiдносин. Виробництво та потреба взаємодiї з собi подiбними, в свою чергу, формують сферу духовного життя. Людськi стосунки на основi духовностi є вищим проявом людяностi. На певному етапi соцiального розвитку виникає потреба органiзацiї людських взаємин на полiтичному рiвнi. Потреба породжує засоби її задоволення, формуються полiтичнi стосунки й вiдповiдна полiтична сфера життя. Окремо видiляють соцiальнi стосунки, пов'язанi з фунцiонуванням культури. Це - виховання, освiта, творення культурних цiнностей, їх освоєння, збереження та передача вiд поколiння до поколiння. Значну частину людських вiдносин становлять вiдносини побуту, органiзацiя вiдпочинку, вiльного часу, розваг.

 

Певна частина соцiологiв видiляє сiмейнi вiдносини в окрему соцiальну сферу. З нашої точки зору, це не зовсiм логiчно. Сiм'я виступає як першоклiтинка соцiуму. Вона є власником певних цiнностей. В нiй здiйснюється фiзiологiчна, духовна, культурна, виховна, побутова сторони життя людини. Саме тому сiм'я є елементом соцiуму, а не його стороною. Так ми пiдiйшли до розумiння суспiльства як системи вiдносин.

Першу спробу розглянути суспiльство як систему робить К.Маркс. Вiн висунув iдею суспiльно-економiчної формацiї як етапу розвитку суспiльства i як цiлiсну соцiальну систему. Марксова теорiя суспiльно-економiчної формацiї в свiтовiй соцiологiї була сприйнята неоднозначно. Бiльщiсть вчених її не прийняла.

 

Але потреба в системному аналiзi суспiльного буття настiльки актуальна, що в кiнцi 19-го сторiччя та в 20-му сторiччi одна за одною виникають новi теоретичнi концепцiї розумiння суспiльства як системи. Спiльним для всiх цих теорiй є визнання вiдносин формою iснування суспiльного буття й визнання системностi зв'язкiв як в певнiй сферi суспiльного буття, так i мiж окремими сферами. Та проблему системного аналiзу суспiльства ми будемо розглядати пiзнiше.

 

Людськi стосунки, як вже ранiше визначалось, реалiзуються через дiяльнiсть. Дiяльнiсть - це спосiб реалiзацiї властивостей людини у всьому багатствi їх рiзноманiтних проявiв. Поза дiяльнiстю суспiльне не iснує. Завдяки новому, в порiвняннi з тваринним свiтом, виду активностi людина пiднялась над природою й сформувала соцiальну надприроднiсть. Дiяльнiсть формує i саму людину. Лише в активнiй дiяльностi людина здобуває та проявляє свої властивостi. З iншого боку, дiяльнiсть формує i саме суспiльне середовище. Iсторiя людства є iсторiєю конкретних дiй величезної маси рядових виробникiв, дiй полководцiв, монархiв, державних дiячiв, дипломатiв, вчених, винахiдникiв та iнших активно дiючих людей. Найвищi культурнi цiнностi створенi дiяльнiстю митцiв. Через дiяльнiсть людство сформувало новий свiт - олюднену природу, культурне середовище, в якому й живе людина. Через розкриття сутi дiяльностi пiзнаються закони суспiльного життя й закони соцiального розвитку. Саме тому дiяльнiсть треба розглянути детальнiше, бо це головний, провідний прояв реалiзацiї сутнiсних властивостей людини. Перше, на що варто звернути увагу при аналiзi дiяльностi людини, це - досить складна її "зовнiшня" обумовленiсть. Середовище, в якому дiє людина, не однорiдне. Якщо тваринна активнiсть розгортається в природному середовищi i тiльки в природному, то людська активнiсть (дiяльнiсть) обумовлюється значно бiльшою кiлькiстю зовнiшнiх факторiв. Людина дiє в природному, предметно-культурному середовищi, в суспiльствi, в його духовнiй сферi. Завдяки такiй складностi обставин, в яких функцiонує людина, формуються передумови багатоварiантностi напрямкiв реалiзацiї людської дiяльностi, багатоварiантностi можливостей для людської самореалiзацiї. Немало соцiологiв неоднозначнiсть людської поведiнки пояснювали лише суб'єктивними особливостями дiючої людини. Але людина тому й може обирати, що є "з чого вибирати". Реальнi об'єктивнi умови задають можливостi вибору.

 

Друга складнiсть, що виникає в процесi аналiзу людської дiяльностi, - природа самої людини. Ранiше вже йшлося про природну, духовну та соцiальнi сторони людини. Людська дiяльнiсть обумовлена всiма трьома сферами буття, репрезентованими в нiй. Проявляються вони в єдностi.

Бiльшiсть соцiальних фiлософiв аналiзує дiяльнiсть як своєрiдний сплав "слова i дiла", вказуючи цим на кiнцевий результат дiяльностi. "Слово" виступає як остаточно сформульована мета дiяльностi. "Дiло" ж виступає як практична реалiзацiя iдеї, котра закладена в словi. Та саме "слово" вже є певний результат духовної людської дiї. Особливiсть людської дiяльностi в тому, шо вона щось змiнює в реальнiй дiйсностi. Адже людина в природному середовищi не пристосовується, а сама пристосовує природу до власних потреб. Дiя людини в природi - це деяка змiна природного в напрямку його пристосування до людської, соцiальної потреби. Для розумiння людської дiї важливо знати ситуацiю "до дiї" та й сам переддiяльний стан людини. Стан "переддiї" методом абстрактного аналiзу розчленуємо на :

- об'єктивнi природнi та соцiальнi умови реалiзацiї людської активностi (в повному ком-плексi соцiального);

- усвiдомлення цих умов реалiзацiї конкретної дiї. В тому числi i передбачення наслiдкiв, спiвставлення цих умов та можливих наслiдкiв зi своїми iнтересами, iдеалами, переконаннями, зi своїми усвiдомленими можливостями;

- вплив природного iнстиктивного iмпульсу, що закладений в людинi природою, на процес усвiдомлення.

 

У всьому комплексi факторiв переддiї чи не найголовнiшим (що важко пiддається об'єктивному пiзнанню та вивченню) є усвiдомлення людиною своїх можливостей. Саме тут закладено весь iсторичний, людський та власний досвiд особистостi в складному їх поєднаннi. В людськiй дiяльностi закладенi можливостi свiдомого вибору i об'єктивна передумова варiантiв цього вибору, яка в свою чергу створена всiєю соцiальною передiсторiєю конкретної дiї.

Духовнiсть людини - це один з факторiв, який ускладнює аналiз феномену дiяльностi.

 

• Кожний iндивiд обирає напрямки дiяльностi та її методи в залежностi вiд власних здiбностей та свiтогляду. А вони, в свою чергу, залежать вiд духовного розвитку iндивiду, що вiдображає особистий життєвий шлях, його iндивiдуальне i специфiчне сприйняття реальностi. Саме тому передбачити iнiцiативу в дiяльностi людини, що є особою в повному розумiннi слова, практично не можливо. Яскравим прикладом цього є реалiзацiя людиною своїх здiбностей в умовах ринкової економiки. Варiантiв реалiзацiї своєї активностi ринкова економiка пропонує безлiч. Вибiр людина здiйснює самостiйно. На вибiр впливають:

• - сама ринкова економiка з її умовами;

• - розумiння суб'єктом:

= ситуацiї

= умов дiяльностi

= власних можливостей

= i, нарештi, мети, iдеалу, цiнностей, що притаманнi її свiтогляду.

 

Додамо ще й таке зауваження. При свiдомому виборi людиною варiантiв конкретної дiї, у виборi постiйно приймає участь i пiдсвiдоме, iнстинктивне. Мається на увазi iнстинктивнi потяги, що обумовлюються ситiстю чи голодом, спрагою чи її вiдсутнiстю, страхом чи вiдвагою, хижою агресивнiстю чи сексуальним бажанням i т.iн.

 

Детермiнацiя людської дiяльностi всiма сторонами людської сутностi в повному обсязi можлива лише в умовах демократичного суспiльства. Iсторiя людства склалась так, що суспiльство, надаючи можливостi функцiонування та розвитку людини, завжди ставить межу на прояви людської дiяльностi. Не завжди цi межi виправданi. Справа в тому, що самообмеження стало тим новим типом стосункiв, який i сформував людянiсть. Отже, самообмеження чи обмеження - необхiдна умова функцiонування соцiуму, але iсторично виправданi обмеження лише тi, що випливають з принципiв моралi. Мораль (лише вона) є головним методом не просто регуляцiї стосункiв, а й фактором, що формує поле соцiальностi. З моменту появи в iсторiї людства економiчного iнтересу постiйно створюються iнститути з метою пiдтримки людського в людинi. Згадаймо, що свого часу держава формувалась як органiзацiя, котра повинна була поставити перепони тим свавiльним дiям, котрi чинили економiчно пануючi верстви суспiльства. Однак, часто трапляється так, що iнститути, створенi людством для захисту iнтересiв людей, використовуються для обмеження реалiзацiї творчих можливостей людини. Знов-таки прикладом можуть бути тиранiчнi, диктаторськi держави, котрi не тiльки не захищали iнтересiв громадян, а навiть винищували їх в органiзацiї загарбницьких воен, в будiвництвi пiрамiд. Адже i Петербург стоїть на фундаментах з кiсток росiйських мужикiв та українських козакiв. З цього виходить, що людською дiяльнiстю можна керувати, можна манiпулювати факторами, що визначають людську дiяльнiсть, i таким чином її скеровувати, але нiкому не вдавалось людською дiяльнiстю керувати повнiстю. В iсторiї людства вiдомi двi тенденцiї в способах скеровувати людську дiяльнiсть - альтруїстична та егоїстична. Альтруїзм, що своїм корiнням сягає стародавнiх мислителiв, набуває певного спрямування в соцiальному свiтоглядi "освiченої монархiї". Розквiту соцiальний альтруїзм набуває в рiзноманiтних утопiчних проектах. Епоху утопiчних проектiв вiдкрили Мор та Кампанелла. З того часу кожне столiття додає щось нове. Останнi iдеї подiбного плану були висунутi в проектi "Комп'ютерного мiста" японського неопозитивiста Масуди. Розпочали свiй похiд по планетi його iдеї з 1986 року.

 

З iншого боку iсторiя людства сповнена трагiчними оповiдями про те, як iмператори, королi, вiйськовi дiячi та iншi визначнi iсторичнi особи намагались рiзними способами скеровувати людську дiяльнiсть в русло власної користi. Та нi спасителям, починаючи вiд Iсуса Христа, нi найжорстокiшим тиранам, iмена котрих i називати огидно, нiколи не вдавалось спрямувати людську дiяльнiсть в тому чи iншому напрямку остаточно. Люди хаотично кидаються вiд добра до зла, при цьому кожний дбає про "добро" в своєму розумiннi. Кожен iндивiдум дiє у вiдповiдностi з рiвнем своєї духовностi. Саме через усвiдомлення свого власного iнтересу кожним i не можливе "iнженерне" конструювання суспiльства. Людство активно чинить опiр чиiїй би то не було реформаторськiй творчостi в соцiальнiй сферi. В конкретних дiях iндивiдiв власний iдеал особистої долi важить значно бiльше, нiж найграндiозіший соцiальний проект.

 

Творення утопiй як лiтературних спроб, логiчно побудованих соцiальних проектiв - справа корисна в планi розвитку iдеалiв, розвитку людської духовностi. Спроби реалiзувати такi моделi на практицi, яким би то не було методом, рано чи пiзно зазнавали краху. Крах однієї утопiї неминуче веде до появи iншої. Їх формування розпочинається, як правило, з критичного аналiзу суспiльства як системи.

Виходячи з наведеного можна сформулювати таке поняття суспiльства: Суспiльство - це унiкальна, складна, надзвичайно динамiчна система зв'язкiв iндивiдiв, що е умовою та способом самореалiзацiї людини як феномену. В наведеному, як i у всякому iншому, визначеннi наводяться найзагальнiшi ознаки суспiльства, що далеко не вичерпують всіх його властивостей. Тому розглядаемо суспiльство далi.

 

2. Суспiльство як цiлiсна система

 

Ранiше вже згадувалось про те, що спробу розгляду суспiльства як цiлiсної системи вперше в соцiологiї робить Маркс. Результатом його наукових пошукiв була розробка теорiї суспiльно-економiчної формацiї. Пiсля Маркса частково йому в противагу, а частково, роз-виваючи його iдеї, ряд вчених робить свої спроби. В сучасних умовах людство, очевидно, ще не пiдiйшло до синтезованої теорiї суспiльства як системи, бо в кожнiй пропонованiй нинi теорiї є рацiональнi моменти, деяке позитивне знання, узагальнення якого ще попереду. Зараз ми можемо лише розглядати вiдповiднi теорiї та враховувати їх позитивнi й негативнi моменти.

Розпочнемо з марксової теорiї суспiльно-економiчної формацiї. В основу своєї теорiї Маркс бере розгляд конкретного способу виробництва людством матерiальних благ. Спосiб виробництва складається з двох елементiв: продуктивних сил та виробничих вiдносин.

 

ПРОДУКТИВНI СИЛИ - це єднiсть працi живої та працi уречовленої, що здiйснюється в процесi виробництва.

Живою працею виступають люди, здатнi зi своїми знаннями й навиками здiйснювати виробництво за даних конкретних умов iсторичного розвитку людства. Працею уречовленою, в першу чергу, є знаряддя працi, засоби працi та предмет працi. Що таке уречовлена праця? Це праця попереднього поколiння чи власна попередня праця, що була спрямована на природний матерiал, який зараз перетворився в рiч, наприклад, лопату, станок, автомобiль, комп'ютер i т.д. Уречовлена праця подiляється на:

 

знаряддя працi - створенi людьми об'єкти, котрi працююча людина помiщає мiж собою та предметом природи в ходi самого виробництва;

 

засоби працi - допомiжнi об'єкти, без яких не можливе використання знарядь (транспорт, енергiя, /наприклад, електрична/, засоби зв'язку, примiнення, рiзнi iншi речi та процеси, без яких не можливе здiйснення виробництва);

предмет працi, яким є сировина.

 

Продуктивнi сили мають свої закони функцiонування:

Вони iснують лише в єдностi всiх своїх елементiв, виключення електроенергiї чи вiдсутнiсть мастила зупиняє процес виробництва.

 

Продуктивнi сили iснують лише в дiї. Коли зупиняється виробництво, робiтник вiдразу перетворюється з елемента продуктивних сил в сiм'янина, члена партiї любителiв пива, активного борця за збереження зеленого свiту i таке iнше. Поза виробництвом людина проявляє вже iншi сторони своєї сутностi. Засоби виробництва при їх зупинцi, в кращому випадку, представляють собою технiку, в гiршому - металобрухт.

 

Продуктивнi сили знаходяться в станi постiйного розвитку. Iмпульсом до такого постiйного оновлення є активна позицiя всiх учасникiв виробництва, що реалiзують закон збереження енергiї. Дiяльнiсть (рух) продуктивних сил обов'язково породжує виробничi вiдносини.

 

ВИРОБНИЧI ВIДНОСИНИ - матерiальнi, незалежнi вiд свiдомостi та волi людини, вiдносини, що виникають мiж людьми в процесi виробництва. В їх структуру входять:

- вiдносини з приводу власностi на засоби виробництва;

- вiдносини з приводу обмiну мiж сферами виробництва;

- вiдносини з приводу розподiлу та споживання.

 

Особливiсть виробничих вiдносин в тому, що вони iснують при дiючих продуктивних силах, вони є формою органiзацiї дiяльностi продуктивних сил. На вiдмiну вiд продуктивних сил виробничим вiдносинам більш властива стiйкість, стабiльність, незмiнність. В них немає внутрiшнього iмпульсу до розвитку, розвиваються виробничi вiдносини лише пiд тиском розвитку продуктивних сил. В результатi постiйного розвитку продуктивних сил та вiдставання виробничих вiдносин мiж ними виникає конфлiкт, суперечнiсть, котра є основою для подальшого розвитку суспiльства не лише у виробничiй, а й в полiтичнiй та iдеологiчнiй сферах. Пiд тиском цих перетворень змiнюється все суспiльство. За Марксом, процеси, котрi вiдбуваються в способi виробництва, є рушiйною силою розвитку людства. Та виробництво лише одна сторона людської дiяльностi, лише один елемент суспiльної структури. За Марксом, виробничi вiдносини формують громадянське суспiльство - класи, нацiї, тип сiм'ї, всю складну структуру соцiальної дискретностi. Громадянське суспiльство формує вiдповiднi до рiвня розвитку виробництва iдеї. Для реалiзацiї цих iдей утворюються вiдповiднi органiзацiї та установи. Маркс видiляє п'ять головних елементiв соцiальної системи. Поряд з цим членуванням вiн дає й метод систематизацiї цих елементiв. Виробничi вiдносини разом з певним рiвнем розвитку продуктивних сил у Маркса виступають як "база" суспiльства, а останнi три елементи як надбудова над цiєю базою. Таким чином, виробництво виступає головним чинником, провідною стороною соцiального життя, а все останнє є лише реалiзацiя потенцiй, закладених в ньому.

Спроби системного аналiзу суспiльства робляться й пiсля Маркса. Кардинально iншого уявлення щодо основних його складових частин нiхто в iсторiософськiй культурi не висунув, а от щодо ролi та мiсця в соцiальнiй системi окремих елементiв з'явилось безлiч трактовок. Макс Вебер /1864-1920/, заперечуючи марксiв формацiйний аналiз, обгрунтовував теорiю рiвнозначностi матерiальних та духовних факторiв в соцiальному життi, та все ж схилявся бiльше до духовних. Скажiмо, провідною стороною /силою/ в розвитку капiталiзму Вебер вважає релiгiю кальвiнiзму, що закликала до ощадливостi та до рацiональностi. Iдею рацiональної органiзацiї суспiльства пiдтримали такi теоретики, як В.Зомбарт /1863-1941/, Г.Рiккерт /1863-1936/, В.Дiлтей /1833-1911/ та iншi. Пiзнiше ця iдея пiддається критицi. Та, не дивлячись на критику, iдея рацiональностi пробиває собi дорогу далi в соцiальнiй фiлософiї, в соцiальнiй системi Толкота Парсонса /1902-1979/. Суспiльство за Парсонсом є своєрiдна система координат дiї для особистостi, яка реалiзує свої можливостi в соцiальнiй системi i системi культури. Всi зазначенi пiдсистеми рiвноцiннi. Сукупнiсть суспiльних вiдносин залежить вiд соцiальних систем в яких вони реалiзуються. Внаслiдок i на засадах взаємодiї "Я" i "Другий" система культури впроваджується в систему особистостi. Так виникають стiйкi соцiальнi утворення.

 

Попри iсторичнi обмеження та деяку однобiчнiсть, соцiософська концепцiя Парсонса має одну незаперечно цiнну iдею, що ввiйшла не лише в фiлософську, соцiологiчну тканину людської духовної культури, а й в бiльшiсть сучасних полiтичних доктрин. Людина, особистiсть - первинна, основна цiннiсть. Суспiльство -лише спосiб реалiзацiї людського. Не людина для суспiльства, а суспiльство для людини, для особи, для реалiзацiї її властивостей.

 

Альтернативною щодо теорiї марксизму на Заходi стала широко поширена теорiя стадiй економiчного росту Уолта Ростоу /нар.1916/. Ростоу розглядає суспiльство як систему, але в основi такої системи лежать продуктивнi сили. В 1960 р. Ростоу опублiкував книгу "Стадiї економiчного росту" з пiдзаголовком "Некомунiстичний манiфест". Очевидно, через цей підзаголовок в Радянському Союзi цю роботу засуджували, а не критично аналiзували. При визначеннi стадiї розвитку того чи iншого суспiльства Ростоу керується рiвнем розвитку промисловостi, науки, технiки, нагромадженням нацiонального доходу.

 

Стадiй в соцiальному розвитку Ростоу налiчує чотири:

- традицiйне суспiльство /ручнi технологiї, виробництво здiйснюється завдяки застосуванню енергiї людини виробника/;

- перехiдне суспiльство /машиннi технологiї, людина - придаток машини/;

- перiод злету /поява та розвиток автоматизованого виробництва, але зайнятiсть у ма-терiальному виробництвi домiнує/;

- перiод зрiлостi /iндустрiальне суспiльство, в якому зайнятiсть робiтникiв вiд виробничої все бiльше змiщається в сферу обслуговування/;

- ера високого масового споживання /суспiльство сучасного англо-американського типу/.

 

Окрiм зазначених, в кiнцi дев'ятнадцятого та в двадцятому столiттi з'являлось чимало iнших теорiй, котрi розглядали суспiльство як систему, та всi вони мали ту однобiчнiсть фiлософського характеру, котру помiтив В.Соловйов: це були "отвлечённые начала", тобто вони брали бодай найвагомiшу, бодай найсуттевiшу сторону суспiльного життя i намагались саме її показати, як провідну сторону в соцiальному розвитку та функцiонуванню суспiльства. Виключення в цьому планi становить Парсонс та його послiдовники, що започаткували плюралiстичний пiдхiд до аналiзу суспiльства.

 

Людська соцiальна органiзацiя це не проста, а вiдкрита динамiчна система. Особливiстю цiєї системи є те, що в процесi її розвитку то одна, то друга сторона суспiльних вiдносин виходить на перший план, визначаючи обличчя сьогодення, активно втручається в протiкання людських стосункiв в усiх iнших сферах. Трагедiєю марксизму та його послiдовникiв стало те, що, побачивши класову боротьбу як провідну сторону у людських стосунках середини дев'ятнадцятого столiття, вони її абсолютизували й орiєнтувались на неї i в той час, коли класова боротьба перестала домiнувати в соцiальних стосунках людства.

Нагадаємо, що суспiльство як соцiальну систему розглядають багато авторiв, вихоплюючи для своїх узагальнень, як їм здається, найважливiшу сторону соцiальних стосункiв. Та в зв'язку з тим, що вони аналiзують стосунки певних iсторичних епох та ще й з позицiй ментальностi того чи iншого народу, щораз з'являються все новi й новi концепцiї.

 

Суспiльство надзвичайно складна динамiчна система, що постiйно трансформується. В такiй ситуацiї є можливiсть пояснити минуле. При такому поясненнi можна виходити з економiчного (Маркс), технiко-технологiчного (Ростоу), науково-технiчного (Масуда), релiгiйного (Марiтен), морально-етичного (Сковорода) i т.д. свiтоглядiв. Кожен такий аналiз дає можливiсть зрозумiти якусь важливу сторону суспiльного життя i показати її важливу значимiсть. Часто виникає iлюзiя, що це єдина провідна сторона соцiальної дiйсностi всiх часiв та народiв. Одначе, спроби на основi такого аналiзу прогнозувати майбутнє малопродуктивнi. Так трапляється навiть тодi, коли в орбiту аналiзу включається значний масив iсторичної iнформацiї. У Карнапа така ситуацiя породила iдею "краху iсторицизму". Але варто зауважити, що цей "крах" сьогоднiшнiй. Нiхто з впевненiстю нiчого не може сказати про цей метод на завтра.

 

Зараз важливо зосередити увагу на одному: суспiльство є складна динамiчна система, елементами якої є iндивiди та їх об'єднання. Перiод синтезу в розумiннi сутностi соцiальної системи ще, очевидно, не настав, тому ми обмежимось знайомством з сучасними концепцiями аналiзу суспiльства як системи, про що мова йшла в даному параграфi.

 

3. Соцiальна дискретнiсть

 

Першу соцiальну дискретнiсть, яку пiдмiтило людство, була розчленованiсть родоп-леменна. В повсякденнiй свiдомостi з добiблійних часiв видiляли соплеменника вiд iноплеменника. Родоплеменна, етнiчна, нацiональна, расова структури так чи iнакше усвiдомлювалися, але їх роль в суспiльному життi не бралась до уваги, окрiм збройних конфлiктiв за територiї та сфери впливу або збагачення за рахунок вiйськового грабунку (данина). В мiру розвитку суспiльства розвивається та ускладнюється i соцiальна дискретнiсть. Подiл суспiльства за професiйною ознакою, державними об'єднаннями, релiгiйними вподобаннями, класами i т.д. все бiльше привертає до себе увагу з боку фiлософiв та соцiологiв.

 

Соцiальна структура суспiльства стає об'єктом iсторико-фiлософського аналiзу. Свого апогею в класовому планi вона досягне в марксизмi. Абсолютизацiя ролi класового подiлу та класових стосункiв це одна з соцiально-фiлософських крайностей. Але говорити про цiлковите зникнення групової солiдарностi та про розквiт iндивiдуалiзму теж немає пiдстав, хоча суспiльство нiбито йде саме в такому напрямку, стверджує Т.Парсонс. Виникнувши на якомусь етапi формування соцiальностi, та чи iнша її характеристика не зникає, а лише набирає нових форм прояву, нового значення в життi суспiльства. Тому проблема соцiальної дискретностi, проблема соцiальної структури суспiльства нiколи не зникне з поля зору соцiальної фiлософiї.

 

Ранiше ми аналiзували людську дiяльнiсть. Однією з її особливостей є те, що вона здiйснюється колективно, або обумовлена колективом, чи групою людей. В зв'язку з цим кожен вид дiяльностi формує певнi соцiальнi об'єднання людей. Є об'єднання, що вiдiграють бiльше значення в суспiльному життi, iншi на даному етапi соцiального розвитку можуть займати другорядну роль, пiдпорядковане становище та i значення. Iсторично першими виникли структури, котрi забезпечують життя людей як специфiчного феномену буття. Мова йде про плем'я, народнiсть, нацiю.

 

3.1.Роль та значення нацiональної дискретностi. Сучаснi конфлiкти рiзного масштабу на нацiональному та етнiчному грунтi в СНД та й в iнших точках планети такi ж трагiчнi, як i революцiї минулого. Не дивлячись на те, що форму нацiонального вибуху може набрати якась iнша соцiальна проблема, поява нацiонального збурення говорить про невирiшенi саме нацiональнi проблеми. Зараз, очевидно, зрозумiло всiм, що нацiональнi вiдносини будуть впливати на життя людства i в двадцять першому столiттi. Виникає питання, а чи маємо добротну теорiю нацiонального розвитку? Процеси нацiонально-етнiчного розвитку могутнiм корiнням входять в ту товщу сивої давнини, яка не мала писаної iсторiї чи якихось iнших прямих свiдчень, котрi б давали можливiсть прослiдкувати явище вiд витокiв до сьогоднiшнього дня. Це утруднює пiзнання i гальмує створення загальної теорiї нацiонального розвитку. Тому розробки нацiонального питання в iсторичному планi вiрогiднiснi. Коли ж аналiзуються сучаснi нацiональнi процеси, то на цей аналiз завжди справляють великий вплив актуальнi соцiально-економiчнi i полiтичнi процеси та подiї.

 

Прикладом негативного впливу iнших соцiальних проблем на з'ясування сутi нацiонального може бути "теорiя нацiонального питання" в марксизмi. Марксизм явно недооцiнював роль та значення нацiонального розвитку в розгортаннi людської iсторiї. А щодо конкретних прогнозiв то тут ми спо-стерiгаємо прямо протилежний результат. Почнемо з того, що Маркс не бачив iншої перспективи для долi еврейської нацiї, окрiм неминучої її асимiляцiї в мiсцях проживання. А що вийшло на практицi? Замiсть зникнення евреїв та еврейства фактом стало вiдродження еврейської держави Iзраїль. Енгельс досить скеп-тично ставився до перспектив розвитку польської та української нацiй. Та не пройшло й кiлькох десятилiть після його пророцтв, як вiдродилась польська державнiсть. Поляки отримали могутнiй поштовх до нацiонального вiдродження й розвитку. Українська нацiя майже через столiття потому розпочала розбудо-ву нацiональної державностi. Розпочався новий етап нацiонального розвою.

 

Можна було б i не згадувати про марксизм, коли мова йде про нацiональне питання, та в нашiй кра-їнi ще живучi нацiональнi iлюзiї марксистського походження. Отже, треба показати гносеологiчну помилку нацiональної концепцiї марксизму, а вона є, i значна.

 

Марксизм виходив з того, що нацiя - це людська спiльнiсть, яка виникла разом з капiталiзмом i об-слуговує капiталiстичну епоху розвитку людства. А позаяк, за марксизмом, свiтова пролетарська рево-люцiя поставлена iсторiєю на чергу дня, то "похорони" капiталiзму i свiтова пролетарська єднiсть стануть основою зникнення нацiй як "пережитку капiталiзму". Свiтова iнтеграцiя для марксизму - це перш за все класове об'єднання пролетарiату, трудящих i зникнення нацiй на основi формування всесвiтньої єдностi. Звiдси нацiя - явище iсторично минуще. Для визначення нацiї в марксизмi було пiдiбране вiдповiдно бiльш загальне поняття: "Iсторична форма спiльностi людей". В цьому загальному поняттi закладена своєрiдна плиннiсть, змiннiсть. Вiд нацiональної теорiї в умовах тоталiтаризму вимагався лише пошук доказiв про процес злиття нацiй в нову спiльнiсть "радянський народ". В практичнiй полiтицi СРСР це була активна русифiкацiя. Вона вела до зникнення понад ста етносiв, що населяли тодi Союз. Та цього не сталося. Iсторiя вчинила все по-своєму. Результат i теоричних, i практичних потуг тоталiтаризму - розвал Союзу на нацiональнi держави - всеперемагаюча, спонтанна тяга до утвердження нацiонального.

 

Українська нацiональна держава зараз будується всiма полiтичними силами: нацiоналiстами, соцiал-демократами, соцiалiстами, комунiстами i т.д. Та кожна полiтична сила в країнi в розумiннi нацiонального розвитку має щось своє i завжди матиме, бо розглядає феномен нацiї зi своїх специфiчних полiтичних позицiй. Тому ситуацiя нагадує славнозвiсних Лебедя, Рака та Щуку.

 

В цих умовах з'явилася нагальна потреба наукового аналiзу нацiонального феномену. Без широкого теоретичного пошуку на українському грунтi з врахуванням досвiду цивiлiзованого свiту ми дуже швидко створимо якийсь ерзац типу "наукового нацiоналiзму" /чи щось на зразок цього/, що буде фiговим листком тимчасової полiтичної кон’юнктюри.

 

То що ж дає нацiя людинi та людству, окрiм клопотiв нацiональних конфлiктiв? В iсторiї розвитку людської свiдомостi сталося так, що на нацiональну проблему звертають увагу тодi, коли на поверхнi суспiльного життя виникають нацiональнi протистояння. Коли ж нацiя розвивається сама по собi без контакту з iншими нацiями, то нацiональна проблема просто не виникає. Отже, нацiональне - це щось таке в характеристицi людини, що саме по собi не має внутрiшнього протирiччя. Це те, чого людина просто не помiчає так, як не помiчає повiтря чи власного здоров'я, коли все гаразд в життi. Лише вiдхилення вiд нормального нацiонального розвитку болiсно переживається людиною та людством. Отож й спробуймо розiбратися, чим є те нацiональне в нормальних умовах для людини i для людства.

Розпочнемо з деяких загальних понять. Суспiльство вже так влаштовано, що мiж особою та людством є ряд промiжних ланок: сiм'я, соцiальна група, регiональне населення /мiсто, село, область/, народнiсть, нацiя. Серед цих промiжних ланок нацiя займає надзвичайно важливе мiсце. Особливiстю нацiї є те, що вона включає в себе таку кiлькость людей, яка може функцiонувати та розвиватись самостiйно без зв'язкiв з iншими подiбними об'єднаннями. Нацiя має всi необхiднi передумови соцiального розвитку i всi ознаки людства як такого. Всi нинi iснуючi нацiї виникли або в результатi об'єднання чи переплетiння долi кiлькох народностей, або шляхом розвитку єдиної народностi /японська нацiя/. В свою чергу народностi виникали в процесi розвитку чи об'єднання племен. I коли ми спробуємо уяснити, що таке плем'я та яка його функцiя в життi суспiльства, то прийдемо до розумiння, що це перша власне людська соцiальна система. Плем'я - основний, ведучий, базовий елемент людства як такого. Поява iнших елементiв соцiальної структури суспiльства в iсторiї - то справа пiзнiших часiв. Класи, держави, професiйнi групи, релiгiйнi конфесiї i т.iн. не витiснили i не витiсняють нацiю як соцiокультурну систему, а розвиваються в нiй.

 

З легкої руки англiйського iсторiософа Тойнбi в науку ввiйшло поняття "соцiокультурна система". Щоправда, сам Тойнбi застосовує це поняття не стiльки до окремої нацiї, скiльки до значних регiональних етнiчних сукупностей сучасного свiту. Скажiмо, вiн видiляє Захiдну соцiокультурну систему, включаючи в неї всi країни сучасної ринкової економiки Захiдної Європи та Америки. Окремо видiляє Росiйську, маючи на увазi не лише етнiчних росiян, а майже всi народи бувшого Радянського Союзу. Та все ж поняття "соцiокультурна система " дуже влучно вiдображає суть того прояву людської спiльностi, яку ми називаємо нацiєю. Функцiю соцiокультурної системи найкраще прослiдкувати на матерiалi аналiзу розвитку племенних структур. В наукових публiкацiях сучасного рiвня обговорюється кiлька теорiй походження людини /кiлька ймовiрних версiй наукового характеру/. Та до якої б теорiї не схилився той чи iнший дослiдник, нiхто не заперечує одного: для виникнення всього комплексу найнеобхiднiших форм життя суспiльства на первiсному рiвнi потрiбна стiйка спiльнiсть людей - плем'я. Не сформуйся таке об'єднання, в котрому можливий розвиток соцiальностi - основних рис людини, якось пояснити процес олюднення приматiв просто не можливо.

Йшло олюднення певного ареалу пралюдей, що мешкали в певному географiчному просторi. Успiх олюднення залежав перш за все вiд того: складалося в цьому просторi плем'я чи нi.

 

Археологи знаходять безлiч матерiальних свiдчень трудової дiяльностi роду. На всiх континентах Старого свiту вiдкрито первiснi стоянки людей. Родове об'єднання людей на цих стоянках працює, виготовляє знаряддя працi, добуває засоби iснування, в його межах реалiзується видова потреба продовження роду, органiзовується найпростiший первiсний побут. На цьому можливостi роду вичерпуються. Перш за все родове об'єднання не може забезпечити стабiльне видове вiдтворення через кровозмiшання в самому родi. Вижили лише тi популяцiї, де в результатi табу на кровозмiшання сформувались об'єднання родiв - племена.

 

Плем'я стало тим полем, на теренах якого почала не лише формуватись, а й розвиватись соцiальнiсть. В межах племенi досить швидко розповсюджується досвiд, якого окремi iндивiди набувають, будучи членами роду. Плем'я формує едину мову, в племенi з'являються свої традицiї. Саме в племенi виникає вся гама вiдносин первiсної спiльностi i лише в такiй популяцiї, як плем'я, цi вiдносини можуть здiйснюватись.

 

Зауважимо ще раз, що лише в племенi, в об'єднаннi такого характеру соцiокультурний процес не просто iснує як такий, а може розвиватись. На певнiй стадiї розвитку виробництва формується потреба створити бiльш багаточисельнi людськi об'єднання. Ця потреба формує народностi, а згодом нацiї. Та всi цi об'єднання виконують i будуть виконувати ту ж функцiю, в їх межах буде здiйснюватись все багатство соцiального та культурного життя. Саме в соцiокультурних системах рiзного ступеня розвитку здiйснюється професiйно диференцiйоване суспiльне виробництво, задовольняються практично всi потреби людського життя, тут формується та розвивається людська духовнiсть, функцiонує та прогресує культура в самому широкому розумiннi цього поняття, закипають полiтичнi пристрастi i т.д., словом, здiйснюється соцiокультурний процес як прогрес людства. Людство розвивається через прогрес регiональних соцiокультурних систем. Кожна нацiя має свiй неповторний досвiд культурного життя, виробництва, економiчних стосункiв, що виник в конкретних умовах. Цей досвiд унiкальний, а тому безцiнний.

Яким же чином пiдтримується унiкальнiсть нацiонального? В буттi природи та суспiльства iснують явища та об'єкти одиничнi, особливi та загальнi. Одиничне тисячами переходiв пов'язане з загальним. Та скiльки б варiантiв переходiв ми не шукали мiж iндивiдом та людським суспiльством як чимось загальним, всi цi переходи здiйснюються через особливе. I таким особливим для людства є соцiокультурна система /плем'я, нацiя, народнiсть/. Через неї здiйснюється зв'язок конкретної людини з людством. Конкретна людина є українцем, чехом, вiрменином i т.д. в першу чергу генетично. Вона з'являється на свiт i формується в окремiй спiльностi. Ця спiльнiсть на основi соцiокультурного генетичного коду формує iндивiда. Таким чином, здiйснюється один напрямок активностi нацiї. Другий - взаємодiючи та взаємопроникаючи, соцiокультурнi системи формують людство.

 

В сучасному свiтi все бiльше фiлософiв схиляються до думки, що розвиток людства здiйснюється завдяки активнiй дiяльностi iндивiдiв. Але iндивiд включений не у всю систему людських зв'язкiв, а лише в стосунки з певним колом людей, що створюють його оточення. Соцiокультурнi зв'язки на сучасному рiвнi розвитку науково-технiчного прогресу можуть формуватись i транснацiонального характеру, але нiколи вони не будуть нiчим iншим, як реальнiстю власного культурного оточення. Людина пов'язана з людством лише через iндивiдiв, з якими вона безпосередньо контактує. Можливiсть такого контакту обмежена фiзичною органiзацiєю людини та часовими рамками особистого життя.

 

Якщо соцiокультурна система - специфiчно людське об'єднання, то системотворчою ознакою її мусить бути теж щось людське, але зi специфiчним способом форм прояву. В соцiокультурнiй системi мусять бути тi характернi риси, якi притаманнi людству взагалi, з одного боку, i те, що вiдрiзняє соцiокультурнi системи, з iншого. Отже мова йде про особливий прояв загальнолюдського. Саме культура i конкретно людська духовнiсть мають таку характеристику.

Потрiбно вiддати належне Тойнбi - саме вiн обгрунтував iдею, котра дає можливiсть розглядати духовнiсть /в нього це свiтогляд/ як системоутворюючий фактор соцiокультурної системи. Спроба зрозумiти сутнiсть нацiї, виходячи з економiчного детермiнiзму, довела свою хибнiсть. До нацiї слiд пiдходити, як до духовної спiльностi, що формується на певному рiвнi розвитку та в певних умовах, але виконує ту ж функцiю, що i її попередники - народнiсть, плем'я. Нацiональне - це форма iснування загальнолюдського, це специфiчний його прояв.

 

Тепер спробуємо поглянути на людство з тiєї точки зору, яка розглядає його як багато-нацiональне цiле. Соцiокультурнi системи в наш час постiйно взаємодiють мiж собою. Всю гаму, ввесь спектр взаємодiї не будемо перераховувати. Зазначимо лише те, що взаємодiя соцiокультурних систем є причиною, вiрнiше однією з причин розвитку людства через розвиток самих взаємодiючих систем. Немає розвитку людства взагалi, є розвиток держав, нацiй, регiонiв. Однак цей процес не однаково впливає на кожний iз взаємодiючих елементiв. Народи рiзних країн переймають у сусiдiв iдеї, технологiї, характер економiчних вiдносин, полiтичнi системи, не говорячи вже про явища дрiбнiшi за обсягом. Все це накладається на власний соцiокультурний досвiд i знову виникає щось неповторне.

 

З моменту великих географiчних вiдкрить якiсно змiнився характер прогресу людства саме через глобальнiсть взаємодiї рiзних рiвнiв розвитку соцiокультурних спiльностей. Щоправда, характер взаємодiї не завжди сприяв розвитку особливо тих країн, що знаходились на нижчих щаблях соцiокультурного прогресу. Одначе в сучасних умовах вiдкрито хижацький спосiб взаємодiї вiдходить у минуле. В стосунках соцiокультурних систем все бiльше верх бере гуманiстична, людяна тенденцiя, i вiд цього виграє людство в цiлому.

 

Сьогоднiшня мрiя народiв Української держави - включитись в свiтовий прогрес на рiвноправних засадах. Та взаємодiя народiв свiту вiдбувається не в результатi кохання до самого процесу стосункiв, це не спорт. Вона має певну логiку розвитку. Вiзьмiмо Японiю. Коли прийшов час входити до свiтової спiвдружностi, то вона явила свiту працездатнiсть японського народу, що формувалася вiками, та гаряче прагнення через працю досягти успiху. А такi особливостi, як чайнi церемонiї, самурайськi мечi для харакiрi та iнше лишилось в самiй країнi, як аромат минулої доби. Отже, в свiтовому прогресi знаходить мiсце загальнолюдське в своєму нацiональному проявi. Щодо України, то їй в свiтову спiвдружнiсть треба йти з українським розумом, з українським працелюбством, з могутнiм науково-технiчним потенцiалом, з полiтичною волею до самоутвердження нацiї, самоутвердження нацiональної державностi. В такому випадку включення України в свiтовий соцiально-економiчний прогрес справа часу. Iншого шляху до сучасного рiвня цивiлiзацiх немає.

 

Та процес взаємодiї соцiокультурних систем не вичерпується їх контактами на рiвнi взаємодiї систем як цiлiсних об'єднань. Iншим способом взаємодiї була постiйна мiграцiя людей. Доля мiгрантiв-одинакiв - асимiляцiя в мiсцi проживання. Колонiї мiгрантiв часом вiками збе-рiгають свою самобутнiсть у невластивому соцiокультурному оточеннi. В iсторiї людства були перiоди, коли мiгрували, кочували цiлi народи. Таким чином, в iсторiї людства нiколи не було етнiчної чистоти. В цiй ситуацiї виникає проблема взамємодiї етнiчних об'єднань, етнiчних культур в межах однiєї соцiокультурної системи.

Така взаємодiя в умовах конфронтацiйної культури стала практикою поневолення слабшого сильнiшим. Для виправдання цього поневолення формувались цiлi теорiї. Вiд таких теорiй та практики їх реалiзацiї не звiльнилось i ХХ столiття, в якому були, та ще й є, i геноцид, i апартеїд, i насильницька асимiляцiя.

 

Друга половина ХХ столiття стає перiодом формування iнших вiдносин i мiж окремими соцiокультурними системами та й етнiчними об'єднаннями в самих соцiокультурних системах. Найяскравiший приклад тут - iсторiя США. Довгий час народи цiєї країни не могли примиритись з рiвнiстю, рiвноцiннiстю всiх громадян, що складались з рiзних етнiчних груп i навiть з рiзних рас. Америка заплатила дорогу цiну за нинiшнi демократичнi мiжетнiчнi стосунки. Громадянська вiйна, безлiч побутових расових конфлiктiв, геноцид по вiдношенню до корiнного населення - iндiйцiв. Негритянськi, китайськi, латинськi гетто- все це iсторiя расової непримиренностi. Та коли на шляху демократичного розвитку тi ж Сполученi Штати позбавились расової непримиренностi, виявилось, що етнiчна самобутнiсть окремих груп населення, що входять до єдиної соцiокультурної системи , не вада, а сильна сторона регiону чи держави. В чому тут справа ?

 

Кожна етнiчна самобутнiсть, що вийшла з товщi вiкiв, несе в своєму соцiокультурному колi ( можливо, частково й в бiологiчному) досвiд тисячолiття олюднення та життя у вiдповiдних конкретних умовах. Саме в цих умовах вона досягла якихось певних здобуткiв, про котрi й гадки не мають iншi народи. Скажiмо, українцi - споконвiчнi вiртуози-хлiбороби, а корейцi досягли неперевершеної майстерностi в овочівництвi. Перелiк подiбного роду досягнень окремих етносiв надзвичайно великий. Саме - звiдси розквiт i розвиток етнiчних самобутностей та їх демократична взаємодiя на певнiй територiї не вада, а благо, великий поштовх до розвитку регiону.

 

Всяка спроба багатонацiонального об'єднання (скажiмо, iмперiї) методом насильства пiдкорити, асимiлювати, вивести з нормального шляху розвитку iншу етнiчну особливiсть на деякий час збагачує агресора, але в цiлому згубна для людства. Iсторично виправданий принцип взаємовiдносин етносiв не боротьба, не конфронтацiя, не поглинання, а взаємодiя на основi збагачення соцiокультурним досвiдом. Взаємовiдносини мiж рiзними етносами в однiй державi чи в однiй соцiокультурнiй системi визначаються не конкретними здобутками самих етносiв i навiть не їх ментальнiстю, а полiтичною волею, полiтичними вподобаннями соцiально значуших сил суспiльства, рiвнем розвитку полiтичної культури суспiльства.

 

Суть же прогресу людства в активному розвитку мiкроструктурного, середньоструктурного та макроструктурного рiвнiв соцiокультурної дискретностi в процесi постiйної, невпинної взаємодiї на кожному рiвнi та мiж ними.

 

Iсторично другою формою розмежування людей став суспiльний подiл працi. Спочатку поява землеробства, скотарства, ремесла, а потiм i розумової працi роздiлила людей за професiями. Професiйнiй структурi надає вирiшального значення в соцiальнiй дискретностi У.Ростоу. Занадто перебiльшувати значення професiйного принципу подiлу людей не варто, але ж в мiру розвитку виробництва, його спецiалiзацiї та диференцiацiї такий подiл буде реальнiстю доти, доки iснує саме виробництво. В процесi цього розвитку виникає проблема органiзацiї стосункiв мiж рiзними професiйними групами в суспiльствi. Проблема професiйних стосункiв - це, головним чином, проблема обмiну результатами дiяльностi мiж сферами виробництва.

 

3.3.Класи як важливий елемент соцiальної дискретностi. Професiйний подiл людей та технологiї виробництва, що спричинили той подiл, дали рiзке пiдвищення продуктивностi працi. Людина стала виробляти значно бiльше, нiж могла спожити в процесi виробництва. Виробництво дало надлишок як додатковий продукт, який не споживався виробництвом. З'явилась можливiсть використання додаткового продукту i в невиробничiй сферi. Ця можливiсть була реалiзована спочатку в утриманнi родоплеменної знатi, котра, вилучившись з суспiльно-корисної працi, зайнялась проблемами управлiння суспiльним життям й перейшла на утримання суспiльства. Поступово видiлилась i iнтелектуальна праця. Першими iнтелектуалами, котрi не займались управлiнням, стали шамани. Їх знання та вмiння передавались з поколiння в поколiння i вимагали довготривалих розумових та фiзичних тренувань. Та досить швидко суспiльне утримання iнтелектуальної верхiвки роду та племенi змiнює форму i набирає iнституту приватної власностi на засоби виробництва, на землю в першу чергу. З цього часу вiдбувся подiл на класи, який на перших двох етапах розвитку мав кастовий характер, а при капiталiзмi перетворився на розкол суспiльства на конфронтуючi класи - бур-жуазiю та пролетарiат. Саме протиборство цих двох класiв в серединi ХIХ столiття й породило в марксизмi теорiю розвитку суспiльства через класову боротьбу.

 

Отже, класи - це великi групи людей, з яких однi виступають власниками засобiв виробництва, органiзаторами виробництва, а тi, що не мають засобiв виробництва, виступають виконавцями виробничого процесу. В зв'язку з тим, що власник засобiв виробництва виступав як органiзатор i розпорядник на виробництвi, як творець нового виробництва i нових робочих мiсць, вiн виступає i як iнiцiатор i розпорядник при розподiлi. А коли так, то виникає можливiсть експлуатацiї працi виконавця, трудiвника. Саме експлуатацiя безпосереднього виробника i стала основою зародження та розвитку класової боротьби як полiтичної сторони суспiльного життя. Та класова боротьба не є унiверсальним методом стосункiв мiж класами. Можлива i класова спiвпраця. Спiвпраця займає провідну сторону в класових стосунках, бо iнакше, принаймнi в капiталiстичному суспiльствi, процес виробництва просто б зупинився. Особливо помiтно така спiвпраця проявляється в сучасному життi розвинених країн ринкової економiки. Там класова боротьба набрала форм управлiнської дiяльностi промислових та профспiлкових менеджерiв. Зрозумiло, що iнтереси трудящих мусять постiйно бути захищенi. Такий захист здiйснюється через профспiлки та через правову державу, котра все бiльше i бiльше правовими методами регулює стосунки мiж класами.

 

З появою класiв та проблеми класових стосункiв виникає i держава як механiзм регулювання внутрiшньосоцiальних проблем i як органiзацiя, що захищає iнтереси своїх громадян, взаємодiї з iншими державами та народами. Проблему внутрiшньодержавного життя, полiтичних стосункiв в країнi, зовнiшню функцiю держави розглядає наука полiтологiя. Тому зараз ми лише констатуємо факт полiтичної дискретностi суспiльства як на рiвнi одної держави, так i на рiвнi свiтової полiтичної органiзацiї суспiльства. Детально полiтичну структуру, полiтичнi вiдносини та розвиток полiтичного життя буде вивчатись в курсi полiтологiї.

 

До цього часу ми розглядали соцiальнi структури, об'єднання, котрi формуються в суспiльствi, за допомогою деяких об'єктивних факторiв. Щоправда, единим "чисто об'єктивним" чинником, на який нiяк не впливає соцiальна iсторiя та людська духовнiсть, є расовий подiл. Всi iншi причини структурування суспiльства викликанi суспiльним життям, дiяльнiстю людей. I треба пам'ятати, що у стосунках людей завжди присутня їх духовнiсть. Така вже специфiка соцiуму. Та все ж варто видiлити "вiдносно об'єктивнi" чинники соцiальної дискретностi i чинники "вiдносно суб'єктивнi". Певну умовнiсть такого подiлу причин-факторiв треба мати на увазi постiйно тому, що в людинi i духовне - суб'єктивне, i матерiальне - об'єктивне iснують в нерозривнiй єдностi.

Вiдповiдно до вказаного люди можуть подiлятись на групи не лише пiд дiєю об'єктивних, а i суб'єктивних причин. В цьому планi найбiльш вагомим суб'єктивним чинником була релiгiя. Подiл людей за вiросповiданням вiд моменту появи свiтових релiгiй має вагоме значення в життi суспiльства. I хоча в основi такого подiлу часто була форма, а не глибинний змiст, суттєвої рiзницi мiж свiтовими релiгiями взагалi немає, це не зменшувало значення тих проблем, що виникали в ходi розгортання внутрiшнiх протирiч та в протирiччях мiж свiтовими релiгiями. Здавалося б, що перехiд вiд одного вiросповiдання до другого не повинен породжувати проблем, так самiсiнько як перехiд з крамницi одного власника до крамницi iншого, та справа тут набагато складнiша. Духовна структура iндивiда тонка i складна, людськi динамiчнi стереотипи надзвичайно стiйкi. Змiна системи вищих цiнностей - це злам людини. Тому вiросповiдання носять традицiйний характер i без змiн передаються з поколiння в поколiння столiттями.

 

Стiйкiсть релiгiйних переконань в iсторiї часто була формою духовного утвердження на-родiв, засобом пiдтримки нацiонального духу, нацiонального менталiтету. Скажiмо, українське православ'я було формою збереження української ментальностi, української нацiональної самосвiдомостi вiд моменту розвалу Києворуської iмперiї i до переходу української церкви пiд опiку Московського патрiархату. Те ж православ'я було духовним стрижнем опору болгар турецьким асимiляцiйним впливам понад п'ять столiть. Болгари вистояли як нацiя, зберегли свою ментальнiсть саме через православну вiру. Роль релiгiйного фактору в суспiльному життi була пiдсилена тим, що довготривалий iсторичний перiод (середньовiччя) релiгiя була чи не єдиною формою прояву людської духовностi, унiверсальним методом прояву людської культури.

 

З утвердженням капiталiзму поряд з релiгiєю набувають все бiльшого значення в розвитку соцiальної дискретностi iншi iдеологiчнi чинники. Так, в основi партiйного подiлу суспiльства лежить подiл за поглядами. Людина вступає до тiєї чи iншої партїї в залежностi вiд своїх iдеологічних переконань або в залежностi вiд можливостей реалiзацiї економiчних iнтересiв.

 

Iншi угрупування людей за iдеологiчними вподобаннями не мають чiтких органiзацiйних структур, тому вони не такi рельєфнi в полi суспiльного життя, та iдеологiчна дискретнiсть суспiльства iснує i виконує свою соцiальну функцiю.

Пiдкреслимо ще раз: соцiальна культура сучасного суспiльства надзвичайно строката. Залежить ця строкатiсть вiд рiвня розвитку людської дiяльностi, а саме вiд розчленування цiєї дiяльностi мiж рiзними сферами людської активностi. Принцип розвитку та ускладнення соцiальної структури - слiдування за розвитком дiяльностi.

Яка роль взаємодiї соцiальних структур в суспiльному життi? Свого часу Маркс стверджував, що класова боротьба є рушiйна сила розвитку суспiльства. Тойнбi вважав, що прогрес соцiокультурної системи - це її саморозгортання, а взаємодiя, мовляв, взагалi не суттева i т.д. Але впливи одних систем на iншi iснують. Взаємодiю культур як факт суспiльного життя вiдзначав свого часу ще Вольтер. На сучасному рiвнi розвитку людства факт взаємодiї елементiв соцiальної структури в суспiльному життi нi в кого не викликає заперечень. Та яка роль таких взаємодiй?

 

По-перше, очевидно, буде неправомiрним видiлити один елемент соцiальної структури, тобто вважати якийсь соцiальний подiл людей за певною ознакою едино впливовим в iсторичному розвитку людства чи навiть вважати такий подiл головним в соцiальному життi (функцiонуваннi). Взаємодiї класiв i нацiй, i професiйних груп, i полiтичних об'єднань та iнших структур реально iснують лише тому, що вони викликанi до життя певним видом дiяльностi. Раз є реальна дiя, то вона обернена не лише на себе, а й на оточення. Таким чином, взаємодiють всi елементи соцiальної дискретностi. Кожен впливає на всi iншi в мiру прояву своєї сфери дiї. Скажiмо, класова взаємодiя настiльки активно втручалась у всi сфери суспiльного життя, що за певних умов вона була визнана як єдина рушiйна сила розвитку суспiльства. I це є реальна дiйснiсть європейського життя середини ХIХ столiття в Росiї i в першiй чвертi ХХ столiття. Та ми бачимо, який непростий вплив на соцiальну дiйснiсть нацiональних взаємодiй. Особливо це рельєфно проявляється в час мiжнацiональних конфлiктiв. В умовах конфлiкту взаємодiя руйнiвна, в умовах мирної спiвпрацi - вона важливий елемент соцiального творення. Можна з впевненiстю стверджувати: немає жодного вiдносно стiйкого елементу соцiальної дискретностi, котрий би постiйно не впливав на суспiльне життя i своїм специфiчним способом не втручався б в iсторичний процес. В реальному життi всi елементи соцiальної структури взаємодiють комплексно. А коли в цiй комплекснiй взаємодiї щось порушується, наприклад, вiдстає у своєму розвитку одна iз сторiн суспiльного життя, то тодi класова, нацiональна, професiйна, полiтична i т.д. проблема може набрати такої гостроти, що кожна з них може надзвичайно активно впливати на всi сторони суспiльного життя. Розпочинаються революцiї, нацiонально-визвольнi рухи, а то й вiйни, полiтичнi, економiчнi, екологiчнi кризи i т.д.

 

По-друге. Взаємодiя елементiв соцiальної дискретностi вiдбувається не сама по собi, а пiд впливом iнтересiв людей. Особа реалiзує свої iнтереси лише в тому чи iншому соцiальному середовищi. Iнтерес спонукає до дiї особу, i вона реалiзує свою активнiсть колективно.

 

Колективiзм треба розумiти не вульгарно, не стадно, а як реалiзацiю своїх iнтересiв через своє оточення, яке розумiє твою дiю i сприяє їй. Скажiмо, перукар формує коло своїх клiєнтiв, лiкар - коло своїх пацiєнтiв, виробник - коло своїх споживачiв. Кожен з перелiчених суб'єктiв активностi первним чином органiзовує стосунки зi своїми конкурентами. Це i є нормальна сучасна розвинена колективнiсть. Колективнiсть суворо казарменої дисциплiни, колективнiсть з примусу, то нижча форма цього типу стосункiв, яка характерна суспiльному буттю. Нормально розвинена колективнiсть реалiзується за принципом: "Я турбуюсь за всiх, хто здатен сприйняти та вiдповiдно оцiнити мою турботу. Про мене турбується кожен, чию турботу я можу оцiнити i в чиїй турботi я маю потребу”. Зрозумiло, що оцiнка турботи має свій певний еквiвалент економiчний (грошi), моральний, духовний.

Взаємодiя елементiв в соцiальнiй дискретностi не мета, а спосiб, форма прояву iндивiдуальних iнтересiв. Отже, класова боротьба, нацiональний рух, полiтична змiна, реструктуризацiя виробництва i т.д. мають сенс лише за умов, коли вони вирiшують конкретнi справи конкретних людей. Все iнше стоїть на завадi соцiального прогресу.

 

Завершуючи розгляд теми "Суспiльство", слiд наголосити:

- Суспiльство є форма органiзацiї людського життя, форма органiзацї спiльної дiяльностi iндивiдiв.

- Особа реалiзує свої здiбностi в суспiльствi i через суспiльство.

- Конкретнi форми суспiльної органiзацiї залежать не вiд якоїсь однiєї сторони буття, а вiд рiвня розвитку культури в цiлому, тобто вiд певним чином гармонiзованих вiдносин людей, що досягли вiдповiдного культурного рiвня.

 

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства

Поняття суспiльної свiдомостi Взаємодiя суспiльної свiдомостi та.. Iндивiдуальна та суспiльна свiдомiсть..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: РОЗДІЛ 8 - ОСНОВИ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛIЗУ СУСПIЛЬСТВА

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

РОЗДІЛ 1. - Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства.
  Філософія - Білодід Ю. Український світоглядовий акцент     РОЗДІЛ 1. Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства. Вступ

РОЗДІЛ 2 - Частина І. - БУТТЯ
  2.1. Поняття буття та структура об'єктивної реальностi. Категорiя буття в духовнiй культурi людства. Структура буття. Основнi властивостi буття. 2.2. Дискретнiсть. Поняття

РОЗДІЛ 2 - Частина ІІ. - БУТТЯ
  1. Рух як властивiсть буття. Поняття руху та багатство його форм. Кла-сифiкацiя форм руху. Спокiй. 2. Закони руху. Закон єдностi та взаємодiї протилежностей. Закон переходу

РОЗДІЛ 3 - СУТНIСТЬ ЛЮДИНИ - ОСНОВА ГУМАНIСТИЧНОГО ФIЛОСОФСТВУВАННЯ
  Вступ. Роль гуманiстичного свiтогляду в суспiльному прогресi. 1. Най-давнiшi та сучаснi уявлення про походження людини та про її природну основу. Бiблiйна версiя. Погляди П

РОЗДІЛ 4 - ДУХОВНIСТЬ ЛЮДИНИ
  1. Вiдображення як основа людської духовностi. Характеристика вiдображення як властивостi буття. Вiдображення як творча властивiсть буття. 2. Свiдомiсть не всеосяжнiсть iде

РОЗДІЛ 5 - ПIЗНАННЯ СВIТУ ЛЮДИНОЮ
  1. Багатоварiантнiсть способiв пiзнання. Естетичний, релiгiйний та iнтуитивний способи пiзнання. Наукове пiзнання. 2. Процес пiзнання свiту людиною. Вiдчуття. Сприйняття. У

РОЗДІЛ 6 - ПРОБЛЕМА МЕТОДУ В ФІЛОСОФІЇ
  1. Два основнi методи фiлософського осягнення буття. Роль фiлософського методу в формуваннi фiлософської еонцепцiї. Властивостi буття основа появи двох фiлософських методiв - дiалек

РОЗДІЛ 7 - ПРОБЛЕМА НАДПРИРОДНОГО ТА БОГА В СВІТОГЛЯДІ І В ФІЛОСОФІЇ
  1. Рiзнi пiдходи до осягнення надприродного та Бога. Мiфологiчний пiдхiд. Неможливiсть наукового осягнення сутностi Бога без осягнення сутностi людини. 2. Сутнiсть суперечн

ВЗАЄМОДIЯ СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI ТА СУСПIЛЬНОГО БУТТЯ.
  Для того, щоб визначити природу суспiльної свiдомостi та зрозумiти її зв'язок з суспiльним буттям, треба обов'язково пригадати, що з себе уявляє така сторона буття, як вiдображення.

ВЗАЄМОДIЯ IНДИВIДУАЛЬНОЇ ТА СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI
  Духовне життя суспiльства розгортається як постiйна взаємодiя iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi. Що з себе уявляє цей процес? Розпочнемо з того, що розберемо вплив

СТРУКТУРА СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI
  В структурному вiдношеннi суспiльна свiдомiсть є не менш складним проявом буття в порiвняннi з природою та реальнiстю суспiльного життя. Якщо суспiльну свiдомiсть розглядати з позиц

СУСПIЛЬНА ПСИХОЛОГIЯ
  Певнi характернi риси суспiльної психологiї формуються разом з формуванням свого носiя i зникають також з ним. Найпростiшою iлюстрацiєю зв'язку суспiльної психологiї з носiєм є сiм'

ТЕОРЕТИЧНА СВIДОМIСТЬ.
  З моменту становлення пiзнання у виглядi самостiйної людської дiяльностi, з появою вчених, науки як сфери людської пiзнавальної активностi з суспiльної психологiї "пiдiймається

ФОРМИ СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI
  Соцiальне буття - феномен надзвичайно багатогранний. Його вiдображення здiйснюється й в повсякденному життi людей, i на теоретичному рiвнi. Все розглянуте ранiше є своєрiдним проник

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги