Моделі зірок

 

Розрахунок моделей зводиться до розв’язування основних рівнянь попереднього розділу з використанням таблиць та , для кожного . Зірка розбивається на сотні шарів, в яких параметри газу вважаються однаковими. Для Сонця зовнішня оболонка (~) – конвективна зона 1 () (рис. 7.3). Остання частина 2 близька до політропи з . Моделі верхньої та нижньої частини ГП відрізняються. Гаряча масивна зірка класу ВО (~) з ~_о, _o, _o має конвективне ядро (1) з массою (рис.7.4) при (),

 

 

Рис.7.3 Рис. 7.4

 

~⁶. Згідно з (6.8) з зменшенням падає _с й радіус конвективного ядра. Основне джерело енергії – CN-цикл (2–промениста оболонка).

У червоних карликів (_o, _o), клас К–М (_c~⁶), внаслідок чого збільшується непрозорість. Конвективна зона (2, рис.7.5) має масу ~. Концентрація до центру менша (), але . Енерговиділення дає РР - цикл.

Верхню частину ГП складають молоді зірки, а нижню – старі, маломасивні, вік яких перевищує вік Галактики. Сонце займає проміжне становище, що зумовлює невизначеність при розрахунку його моделей.

В центрі червоного гіганта (,) знаходиться мале гелієве ізотермічне ядро 1 (рис.7.6) з _с ~⁶, яка недостатня для потрійного– процесу.

 

Рис.7.5 Рис.7.5 Рис.7.6

 

Радіус ядра , хоча маса тобто – це майже готовий білий карлик. В оболонці 2 йде CN – цикл (⁶), навколо якої знаходиться променевипускний шар 3 (), оточений конвективною зоною 4.