В кінці XIX ст. у західноєвропейській економічній думці починається формування неокласичної традиції.
Неокласична школа– це напрям економічної думки, який намагається поєднати в своєму економічному аналізі теорії класичної школи політекономії, зокрема, теорію трудової вартості, з теоріями школи маржиналізму та теорією факторів виробництва Ж.Б. Сея. Тому цю школу називають неокласичним синтезом. Засновником неокласичної школи був відомий англійський економіст Альфред Маршалл(1842-1924 рр.) – професор Кембріджського університету в Англії.
Його основна робота перекладається по-різному, але найчастіше носить назву "Принципи політичної економії" (1850 р.) і складається з шести книг.
У цій роботі А. Маршалл вперше вводить у науковий обіг термін "економікс", який сьогодні використовується як назва сучасної економічної науки і який винесений в заголовок більшості сучасних підручників з економіки.
Економікс – це галузь економічної науки, яка намагається відійти від аналізу політичних факторів, від теоретичних дискусій і має характер прикладної науки, яка займається аналізом чисто практичних проблем, а саме проблем економії або максимізації.
Економікс, як напрям економічного аналізу, поклав початок формування такої науки, як мікроекономіка, що вивчає економічну діяльність окремих суб'єктів ринку.