Ідеї декабристів набули подальшого розвитку в роботах великих російських демократів О. Герцена, М. Огарьова та М. Чернишевського.
Вони проводили різку критику кріпацтва в Росії і виступали за знищення царизму. І хоча на початку своєї діяльності Герцен ще вірив в "доброго" царя і писав листи Олександру II з проханням звільнити селянство, в кінці свого життя він став на позиції радикального демократизму. Він вважав, що селянська революція знищить царизм та кріпосне право, вся земля буде безкоштовно надана селянам в общинну власність і Росія переходитиме відразу від феодалізму до соціалізму. На відміну від декабристів, Герцен не вважав капіталістичну систему ідеальною і виходив з того, що общинна форма землекористування, общинне самоуправління та рівне право всіх на землю складуть основи формування соціалізму в Росії.
Микола Гаврилович Чернишевський(1828 -1889 рр.) у своїй діяльності та в своїх роботах розвинув ідеї Герцена та Огарьова. Він сформулював цілу програму знищення монархічного режиму та кріпацтва шляхом народної революції.
Чернишевський довів, що праця селянина-кріпака є надзвичайно низькопродуктивною. Але він виступив також з різкою критикою реформи
1861 р. і показав, що дійсного звільнення селянства не сталося, що ця реформа приведе до зубожіння селян та їх перетворення на пролетарів.
Чернишевський, на відміну від Герцена, не вважав традиційну общину шляхом до соціалізму. Він писав, що община – це лише певний стан у розвитку будь-якого народу, але це продукт і прикмета його відсталості. Для того, щоб община привела до економічного розвитку, вона має бути вільною від влади поміщиків. Нова реформована община покладе початок руху Росії до нового суспільства.
М.Чернишевський високо оцінював теорію трудової вартості А. Сміта та Д. Рікардо, але критикував А. Сміта за непослідовність його теорії. М.Чернишевський першим дав критику "геометричної прогресії" Р. Мальтуса і довів, що вся вона побудована на викривлених фактах. Визначення ролі праці, вартості та джерел доходів наближало І.Вернадського до доктрин класичної школи, зокрема, поглядів Д. Рікардо.
Період від кінця XIX до початку XX ст. був насичений дуже складними політичними та суспільно-економічними процесами як в Україні, так і в Російській імперії в цілому. У центрі передової економічної думки того часу знаходилися проблеми подолання відставання України від провідних капіталістичних держав Заходу, проблеми індустріалізації та впровадження здобутків технічного прогресу в промисловість та сільське господарство.
Економічна думка в Україні цього періоду була представлена в роботах
М. Туган-Барановського, Є. Слуцького, Д. Ляшенка, М. Косовського,
В. Левитського, В. Косинського, О. Миклашевського, М. Птухи. У цей час в Україні йдуть економічні дослідження в таких напрямах, як історико-економічний аналіз, проблеми статистики, демографії, теорії і практики сільськогосподарської кооперації, економіки промисловості, фінансів. Ці галузі економічного знання відзначені в Україні працями таких відомих науковців того часу, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Вобкий, Р. Орженецький, Є. Слуцький, А. Бориневич, П. Фомін та інші.
Однією з найцікавіших робіт того часу є праця М. Туган-Барановського "Нариси з новітньої історії політичної економії та соціалізму" (1906 р.). Характеризуючи в ній основні напрями економічної думки, М. Туган-Барановський вважав основною визначальною рисою їх формування зміну загального плану суспільно-економічної думки. Він виділяє три основні напрями політичної економії:
1) захисники нерегульованого ринку (товарно-господарського ладу);
2) прихильники ідей соціалізму як антиподу товарного виробництва;
3) прихильники змішаної системи, в якій зберігається товарно-господарський лад, але він пом'якшується шляхом посилення державного втручання в економічні процеси.
До першого напряму він відносить А. Сміта, Д. Рікардо, а також роботи представників школи маржиналізму – К. Менгера, Ф. Візера та Є.Бем-Баверка.
До другого напряму відносяться роботи К.Маркса та ортодоксальних марксистів.
До третього напряму відноситься німецька історична школа, представлена роботами Г. Шмоллера та Л. Брентано.
М. Туган-Барановський показав, що між цими школами йде гостра полеміка, оскільки один напрям виключає інший. Він підтримує ідеї австрійської школи граничної корисності і вважає, що вона запропонувала підхід, який обіцяє назавжди покінчити з суперечками про цінність. Визнання граничної корисності головним фактором, що визначає цінність, дає "Аріаднину нитку" для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності товару.
Для ілюстрації матеріалу, викладеного в темах курсу „Історія економічних вчень” і можливості самостійного поглиблення отриманих знань далі наведено Хрестоматію, яка вміщує цитати зі стародавніх творів та праць видатних економістів, що подані мовою оригінальних перекладів за книжкою Хрестоматия по экономической теории /Сост.
Е.И. Борисов – М.: Юрист, 1997. – 585 с.