З коливальними рухами земної кори пов’язане зміщення берегової лінії морів і океанів. Відступ моря, що зумовлений підйомом земної кори, має назву морської регресії. У разі занурення земної кори відбувається зворотне явище – трансгресія. Оскільки швидкість коливальних рухів вимірюється частками міліметра або декількома міліметрами на рік, їхні видимі наслідки виявляються лише через певний час. Але це не означає, що на коливальні рухи можна не звертати уваги. На Чорноморському узбережжі Криму прибережна смуга у районі Коктебельської бухти систематично занурюється під рівень моря. Внаслідок цього під водою стали зникати санаторні пляжі. Такі явища спостерігаються у різних регіонах світу. Так, на каліфорнійському узбережжі США трансгресія океану затопила половину військово-морської верфі. Храм Сераніса, що був побудований у ІІ ст. до н.е. на березі Неаполітанської затоки (Італія), багато разів занурювався у воду і знову піднімався над рівнем моря.
Сучасні коливальні рухи реєструють геодезичними приладами. Чисельні виміри висот поверхні континентів над рівнем моря свідчать про те, що одні ділянки суші й зараз здіймаються, а інші занурюються. Вищими стають відмітки островів Північного Льодовитого океану (Шпіцберген, Нова Земля). Здіймаються височини Гренландії, Ісландії, Скандинавії, південної Аляски, узбережжя Великих Озер у Північній Америці та інші райони. Швидкість здіймання поверхні – від часток міліметра до перших сантиметрів на рік. Здіймання охоплює і Донецький кряж.
Занурення поверхні суші реєструється у Північній Європі на південному березі Англії, у Каліфорнії, Перу, Австралії, в Україні – на узбережжі Чорного та Азовського морів й у багатьох інших регіонах світу.
Вивчення коливальних рухів здійснюється історичними, геодезичними, геоморфологічними та геологічними методами.
Історичний метод полягає в обстеженні історичних пам’яток, вивченні археологічних знахідок і документів (зокрема карт).
Геодезичний метод ґрунтується на повторному нівелюванні через кожні 7 – 8 років. Отримані дані порівнюють з попередніми результатами і за ними визначають положення поверхні суші. Цей метод дозволяє точно встановити амплітуди тектонічних рухів, зокрема і дуже слабких.
Геоморфологічний метод лежить в основі вивчення найновіших тектонічних рухів. За формами рельєфу земної поверхні та за зміною їхнього висотного положення визначають характер коливань земної кори. Гори з морськими відкладами на вершинах свідчать про тривалі підняття великих ділянок земної кори, а западини – про занурення територій.
Геологічні методи застосовуються для вивчення як найновіших, так і давніх тектонічних рухів. До них належать: стратиграфічний метод; метод зіставлення товщини пластів; фаціально-палеогеографічний аналіз; аналізи послідовності нашарувань, перерв та неузгодженостей.
В основі стратиграфічного методу лежить зіставлення фацій. Зміна у геологічному розрізі морських фацій континентальними свідчить про підняття ділянки, а континентальних морськими – про занурення.
Здіймання може закінчитися виходом накопичених на морському дні осадів на денну поверхню. У разі нового занурення цієї ділянки нові морські осади нагромаджуватимуться на розмитій поверхні. У цьому випадку з розрізу випадатимуть окремі шари, порушуватимуться безперервність осадконакопичення та вікова послідовність відкладів. Такі порушення можна встановити за допомогою аналізу перерв і неузгоджень у відкладах. Наявність розмиву у гірських породах та відсутність у геологічному розрізі окремих стратиграфічних підрозділів, свідчить про континентальну перерву й стратиграфічну неузгодженість в осадконакопиченні.
Швидкість і час тектонічних рухів установлюють за допомогою фаціально-палеогеографічного аналізу та аналізу товщини пластів. На основі першого визначають спрямованість і швидкість тектонічних рухів за формами рельєфу земної поверхні, умовами осадконакопичення, літологічним складом порід. У другому випадкові за товщиною осадових шарів судять про тривалість процесів осадконакопичення.
За результатами аналізів оcадових товщ будують палеогеографічні криві. Для цього користуються стратиграфічним розрізом, або стратиграфічною колонкою, на яких у певному масштабі показано послідовність нашарування осадків.
Тектонічні рухи є одним з визначальних факторів, що контролюють хід геологічних процесів. Вони впливають на умови осадконакопичення, у тому числі й на розміщення скупчень нафти, газу та інших корисних копалин, зумовлюють геологічну будову земної кори, створюють позитивні й негативні форми рельєфу, змінюють контури суші та моря.