1. Лексичний аспект сучасної української мови у професійному спілкуванні.
2. Терміни і термінологія.Загальнонаукові терміни.
Лексикологія є одним із найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення. Українська мова здатна передавати найтонші нюанси з використанням різноманітних синонімів, омонімів і паронімів, яких значно більше , ніж в російській мові.Ось чому залежність від контексту примушує критично оцінювати прямий комп’ютерний переклад і хаотичний вибір потрібного слова із російсько- українського словника.
При перекладі багатозначних російських слів слід ураховувати підвищену лексичну синонімію української мови: я считаю, что…, считать до ста..- в українській мові: я вважаю, що.., я рахую до ста; лицо человека, юридическое лицо – в українській мові: обличчя людини, юридична особа і т.д. Якщо цього не робити, помилки типу юридичне обличчя (замість юридична особа) здатні повністю зруйнувати наукову або ділову основу документа.
Причиною подібних помилок стає і міжмовна омонім, наприклад: на минулій неділі ми обговорювали ….(треба: на минулому тижні), необхідно вживати: навчальний заклад замість учбовий заклад і т. д.
Природа цих особливостей полягає у тому, що українська мова довгий час контактувала з багатьма європейськими мовами і культурами, вбирачи своєрідність їх лексики, і втой же час зберігаючи свої варіанти, які стали основою для розгалуженої лексичної системи: фах – спеціальність (за фахом я фельдшер, за спеціальністю – терапевт), брак- шлюб (брак у роботі, вступити в шлюб) і т.д.
Поширене варіювання при правильному вживанні слів з їх основним і переносним значенням піднесло українську мову до рівня найрозвиненіших мов світу.У той час невміле користування лексикою при неправильному розумінні значень, стилістичних і граматичних розбіжностей російської й української мов звужує можливості останньої і перетворює процес спілкування у слабо вмотивований мовленнєвий потік з великою кількістю двозначностей, недоречностей.
У зв’язку з цим користування лексичною системою в межах наукового і ділового стилів вимагає дотримання певних рекомендацій:
1.Професійне спілкування за умов руйнування міжнаціональних бар’єрів має тенденцію до інтернаціоналізації термінологічних можливостей. Ос чому при наявності двох або більше дублетів перевагу слід надавати інтернаціональному варіантові, якщо він широко ввійшов у розмовну практику ( наприклад: процент, а не відсоток, телефонна трубка, а не слухавка, масштаб, а не мірило і т.д.).
2. Терміни іншомовного походження ( у тому числі й російського), які ввійшли до широкого вжитку, не підлягають перекладу, але вимагають дотримання правопису українською мовою:
а) правильної передачі звуків і, и, е:діабет, дисиміляція, панкреатит.
б) обізнаності зі специфічними суфіксами української мови: -ення (здійснення), -ання (визнання), -ість (вагітність), -іння (сновидіння),- ство, - цтво ( студентство, свідоцтво),-ова, -ува (виконувати), -юва (моделювати), -ння(вміння), -ття(прийняття),- ачи, -учи (враховуючи, )-ен (зроблений для форм доконаного віду, але який робить, а не роблячий, що мешкає, а не мешкаючий для форм недоконаного виду) та ін..
3.При наявностідвох українських варіантів у професійному спілкуванні перевагу слід віддавати нейтральному, наприклад, не заробіна платня, а заробітна плата.У цьому контексті в діловому й науковому стилях велика роль надається книжним словам, термінологічній лексиці і зводить нанівець уживання професіоналізмів.
В лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.
Серед успадкованихнайдавнішими є слова індоєвропейського походження. Це назви частин тіла, природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, кров, око, язик, ніс, сонце, дерево, стояти, їсти, життя тощо.
Слова спільнослов`янського походження вживаються в усіх слов`янських мовах із певними фонетичними змінами: чоловік, шия, рот, тіло, мило, душа, сторона, межа тощо.
Назви абстрактних понять мають також спільнослов`янське походження: диво, гріх, правда, кривда, честь.
Власне українська лексика – це слова, що створилися в українській мові після спільнослов`янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам`ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови: людина, держава, громада, приміщення, оранка, сіяч, зайвий тощо.
В сучасній українській мові вживаються й іншомовні слова, тобто засвоєні з інших мов. Вони влилися до складу української мови з різних джерел. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики й граматики, пристосувала до правил українського словотвору і семантичних систем.
Найбільшим джерелом, з якого вливалась до українського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому в складі літературної лексики багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові.
У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають:
- назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит;
- назви побутових предметів: парус, миска, ванна;
- поняття церковно-релігійного вжитку: ангел, антихрист, монастир, піп, літургія;
- слова-терміни, що належать до різних галузей науки, культури, мистецтва: апостроф, діафрагма, логіка, математика, ідея.
- власні імена: Софія, Олена, Василь, Петро, Олександр, Олексій.
В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології: реакція, ангіна, операція, ординатор, екзамен, студент, секретар, адміністрація.
З латинської мови запозичені деякі імена людей: Юлія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло.
Українська мова також засвоїла певну кількість слів з французької, німецької, англійської, голландської, скандинавської та інших мов світу.
Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним фоном для інших шарів лексики.
Лексику за сферою використання можна поділити на дві основні групи: стилістично нейтральна і стилістично забарвлена ( маркована) лексика.Стилістично нейтральна лексика вживається в різних жанрах усіх стилів мови. Стилістично забарвлена (маркована) лексика характерна для одного або кількох стилів. До цієї групи відноситься:
- науково-термінологічна лексика, яка обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності. В ній переважають терміни;
- офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях;
- професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва.
Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і офіційно-виробнича лексика, і загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового значення.Офіційно-ділова комунікативна сфера включає загальнопоняттєвий основний лексичний фонд національної мови, найрухомішу частину книжного словникового складу – суспільно-політичну лексику і спеціальну термінологію, що використовується залежно від жанру й змісту документа, від тієї галузі виробничого, державного чи суспільного життя, яку відтворює документ. Ця термінологія певною мірою відрізняється від наукової: вона менш штучна, менш точна, більш змінна і загальнозрозуміла. Більша частина лексичного складу представлена словами-термінами й детермінованими, загальновживаними словами. Значну частину лексичного складу становить номенклатура.