1.Структура ділового спілкування
2.Комунікативна компетенція медичних працівників.
3.Техніка ділового спілкування
4. Універсальні величини ділового спілкування
Передусім спілкування – самостійна і специфічна форма активності особистості. Його мета – взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділової справи.
Історично склалися дві форми спілкування:безпосереднє і опосередковане.
Безпосереднє спілкування- мовне спілкування у найбільш розвиненому виді.Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо.
На основі безпосереднього спілкування виникло опосередковане – письмо (відбувається втрата міміки, жестів, інонації), масові засоби комунікації – газета, радіо, телебачення, книги, відео, музичні записи і т.д.
Уся система безпосереднього і опосередкованого типу спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми.
Спілкування у своєму вербальному та невербальному виявах – явище загальнолюдське. Мовці, які хочуть мати успіх у спілкуванні, повинні відчувати потребу комунікативного самовдосконалення. Для цього необхідно контролювати свою комунікативну поведінку, моделювати її для передбачуваних ситуацій, аналізувати реакції комунікативних партнерів і свої власні враження, обмірковувати свої досягнення і помилки, постійно «взаємодіяти із самим собою».
Вербальне спілкування розгортається в конкретних обставинах, що мають назву комунікативної або мовленнєвої ситуації. Параметри ситуації визначаються її складовими (структурою спілкування):
- людина, що починає спілкування;