Самостійна робота

Термін "деонтологія" грецького походження, в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивча­ють проблеми обов'язку людини, сферу належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними¹. "Деонтологія" як науковий термін у системі етичних знань вжито анг­лійським філософом і правознавцем Ієремією Бентамом (1748—1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" опубліковано в 1834 р. Автор обстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку І. Бентама, можна математично обрахувати ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшо­го щастя для найбільшої кількості людей". Це положення має певну акту­альність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втіли­ти загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспіль­ства та правової держави.

Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль у цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (того, що має бути здійснено або зроблено) набуває різних форм прояву, формує основу предмета цієї науки та вивчається відповідно до окре­мої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, прин­ципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього у вузько­му розумінні деонтологією називали професійну етику медиків — як систе­му етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обо­в'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення — медичну де­онтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує на увагу, оскільки в ході порівняльного аналізу надається можливість повнішого розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань у межах медицини відбулося не випадково, а тому що медицина є найгуманнішою галуззю людської діяль­ності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є проявом високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася по­стійно, скільки існував цей вид соціальної діяльності. Протягом тривалого часу свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Зважаючи на формалізацію, офіційне закріплення цих ви­мог, слід зазначити, що на сьогодні збереглася велика кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, в антич­ний період Гіппократ сформулював цілу низку деонтологічних норм, за до­помогою яких народжувався ідеал лікаря-мудреця: "...Все, що шукається в мудрості, все це є й у медицині, а саме: зневага до грошей, сумління, скром­ність, простота в одязі, повага, судження, рішучість...".

У середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу релігійно-церковної філософії, але збереглися такі відомі пам'ятки деонтологічного ха­рактеру, як "Салернський кодекс здоров'я", "Етика", "Канон лікарської на­уки" Ібн-Сіни та ін. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків — любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія набула завдяки внеску радянських учених. З проблеми медичної деонтології є значна кіль­кість літератури, проводяться науково-практичні конференції, семінари.

З початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладають спеці­альний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 р. на Міжнародному кон­гресі Лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

Система юридичних знань склалася значно пізніше, ніж у медицині, а наука "Юридична деонтологія" виникла зовсім недавно.

У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Вступ в юридичну спеціальність", мета якого полягала у підготовці студентів до включення їх у процес навчання та інформуванні про майбутню професійну діяльність. Пізніше було видано відомий широкому колу спе­ціалістів підручник С.С. Алексеева (1976 p.). Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоч у той час термін "юридична деонто­логія" ще не вживали. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспек­ти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. С.С. Алексеев довів необхідність етики юриста:

• Право, законність — це інститути соціального життя, тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення пра­вових норм багато в чому залежить від моральної озброєності суддів, проку­рорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.

• Специфіка юридичної роботи містить потенційну небезпеку професій­ної деградації особи, що виявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, у прояві грубості, не людяності тощо.

Робота юриста безпосередньо впливає на долі людей, їх взаємовідноси­ни, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі, і тому, як підкреслює С.С. Алексеев, повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на думку вченого, охоплює одночасно загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет — правила ввічливості, такту, культуру поведінки.

Слід згадати також ім'я професора В.М. Горшенєва, якого справедливо вважають засновником науки юридична деонтологія. У 1988 р. авторським колективом за його участю було опубліковано навчальний посібник, де по­слідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у си­стемі юридичних знань. В.М. Горшенєв зробив спробу узагальнити всю інфор­мацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста в кількох аспектах: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) есте­тична культура юриста. Теоретичні положення та висновки В.М. Горшенєва заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них буде викладено окремо.

Питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні деся­тиліття так чи інакше перебувало в полі зору багатьох учених (Ю.О. Агєшин, С.С. Сливка, Л.К. Суворов, В.В. Бородін, О.О. Лукашова, B.C. Нерсесянц та ін.). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було при­свячено значну кількість наукових досліджень, що становить міцну базу для поширення наукових деонтологічних знань. Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці й розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань також робилися спроби формулювання на офіційному рівні мораль­них якостей працівників юридичної сфери. У 20-х роках Народний коміса­ріат юстиції УСРР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно з яким передбачалося здійснювати професійний добір кадрів на поса­ду судді лише з урахуванням визначеного переліку їхніх якостей². У 1982 р. Міністерством вищої освіти СРСР було затверджено новий документ — Ква­ліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та вмінь юриста. Деонтологічні питання не залишалися поза увагою й міжна­родного співтовариства. Так, у 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (резолюція № 34/169). Є також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична діяльність значною мірою пов'язана з політикою і політичною діяльністю. Цим можна пояснити той інтерес, який періодично виявляло до юриспруденції політичне керівництво країни. Особливо це було помітно за часів керівної ролі КПРС — у період зрощення апаратів партії та держави. У партійних документах, які використовувались на рівні законів, йшлося про відданість комуністичній ідеї, про знання основ марксизму, радянського ладу та партійної програми, що становило основу моральних та професійних яко­стей юриста. Така політизація суспільних відносин, політизація юридичної науки негативно впливала на її стан, на хід наукових досліджень, на суспіль­ство в цілому. Зараз ситуація дещо змінилася, але в системі деонтологічних знань ще є недоліки, які в основному мають науково-методологічний харак­тер. Наприклад, досі нечітко визначено межі предмета цієї науки, недоско­налою залишається й структурна композиція навчальних програм з юридич­ної деонтології, не вистачає комплексних наукових досліджень. Слід згада­ти про проблеми кадрового, методичного забезпечення, які є в системі юри­дичної освіти. Порівняно з медичною деонтологією простежується відставан­ня у формуванні чіткої, узгодженої системи знань.

Позитивним моментом останнього етапу розвитку правової доктрини в Україні після розпаду СРСР стали департизація правоохоронних органів та деідеологізація сфери наукових досліджень. Зняття ідеологічного контролю значно вплинуло не лише на деонтологічні уявлення щодо особистих та професійних якостей юристів, але й на саму правову практику, яку здійснюють не тільки юристи-професіонали.

На перший план у системі професійних вимог ставлять не ідейно-полі­тичні, а морально-ділові якості. Головним призначенням юристів тепер можна назвати не служіння ідеям партії або державним інтересам, а слу­жіння закону, праву, ідеалам суспільної моралі. Це не означає повної безідей­ності та безпринциповості, а йдеться лише про те, що в умовах багатопартійної системи захисники свободи та справедливості не можуть бути підкон­трольні тій чи іншій партії або відчувати ідеологічний тиск. їх головний контроль — закон та совість. При цьому можна вірити, ідейно підтримува­ти певні програмні положення, співчувати політичним домаганням окре­мих лідерів.

Така ідейно-політична переорієнтація суспільства висвітлила низку не­доліків у системі деонтологічних знань щодо особи працівника правової сфе­ри. Це можна пояснити так. Деонтологічний аспект професіограми юриста — це в основному моральний аспект, хоча професійність також має велике зна­чення для характеристики особи. Та, на жаль, мораль — це нормативний регулятор, який не змінюється швидко зі зміною політичних та економіч­них відносин. І ті глобальні перебудови, що відбулися в нашому суспільстві за короткий час, не потягнули за собою формування нових моральних норм та вимог, у тому числі до професії юриста. Не відбулося належного переос­мислення суспільством цінності права, правової роботи, ролі юридичної про­фесії в системі соціальних зв'язків. І це ставить проблему переосмислення особи юриста з погляду його внутрішнього світу, зовнішніх зв'язків та ефек­тивності функціонування у різних сферах суспільного життя з урахуванням ускладненої структури соціального середовища.

Розшарування суспільства вимагає урахування специфічних особливостей спілкування з його представниками. Крім того, до середовища юридичної еліти також входять представники різних соціальних станів. Однак їхній інте­рес, рівень забезпеченості, звички, традиції не повинні впливати на розумін­ня права, правової роботи, суспільної моралі, справедливості. Перед припи­сами права у формальному розумінні рівні всі, навіть ті, хто його застосовує. З цього приводу можна назвати ще одну причину, що розкриває роль юри­дичних деонтологічних знань у формуванні юриста-професіонала та вказує на досить широку перспективу їх подальшого розвитку.