1. Лінійна (ступенева). Передбачає послідовний виклад, коли лектор крок за кроком послідовно викладає питання. Така композиція може реалізовуватися двома шляхами:
а) за хронологічним принципом: матеріал подається з позицій історичного розвитку подій, наукової думки;
б) за просторовим принципом: в основі знаходиться спостереження за функціональними взаємозв’язками елементів системи, типовістю чи нетиповістю певних явищ і подій тощо.
2. Концентрована. Виклад відбувається навкруги певного уявного чи змодельованого центру, яким є поставлена проблема. В ході лекції викладач тримає її в центрі уваги, поступово поглиблюючи і розвиваючи положення, що винесені в тему.
Методика рекомендує загальні правила композиційної побудови лекції:
Послідовність. Думки повинні бути пов’язані логічно і витікати одна з одної.
Посилення. Сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші – в кінці. Сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу.
Органічна єдність. Поділ на пункти повинен витікати з самого матеріалу, диктуватись ним, тобто структура повинна бути гармонічно пов’язаною зі змістом.
Економія засобів. Мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з’ясуванню її суті.
В основній частині логіка викладу традиційно передбачає такі компоненти:
теза - розгорнута відповідь на питання чи проблему, зазначену в плані лекції;
аргументи - підкріплення правоти зазначеної тези, доводи на її користь;
антитеза, контраргументи (за наявності таких) - існуючі протилежні погляди на зазначену проблему, мотивація саме такої позиції;
ілюстрація тези - статистичні дані, конкретні випадки з практики, цитати;
демонстрація - підкріплення оголошеної тези відео-, фонофрагментами, наочними матеріалами тощо;
проміжні висновки - узагальнення всього сказаного по даному питанню.
Скільки пунктів плану передбачить викладач, стільки разів він має пройти зазначений вище шлях від тези до висновків.
Практика показує, що більш всього недоліків у молодих лекторів виявляється саме в композиції. Ось найбільш типові недоліки:
· наявність непотрібних частин і деталей, що ускладнюють розкриття теми; намагання дати як можна більше матеріалу;
· невідповідність частин (затягнутий вступ, нечітке закінчення, основному питанню приділено місця менше, ніж другорядним);
· неконкретність викладення – порушення співвідношення між теорією та фактами, теоретичні роздуми, не підкріплені посиланнями на реальну дійсність;
· відхід від основної теми, зацікавленість деталями, коли факти і приклади не лежать на головному шляху до мети, а відводять від неї;
· відсутність чітких проміжних висновків. Головна задача лектора не в тому, щоб повідомити факти, а в тому, щоб пояснити, розтлумачити їх, узагальнити і зробити висновок по кожному питанню лекції.
Загальні висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?