Розповідь вихователя біля портрета Т.Г.Шевченка:
— Було це дуже давно. У бідній селянській родині Шевченків, яка жила ось у такій хаті (показує малюнок), народився син, якого назвали Тарасом. Ріс Тарасик, допомагав батькам, але найбільше любив малювати. Коли підріс, почав учитися в школі. Вчився дуже добре. Але через деякий час помирають Тарасова мати, а потім і батько. І Тарасові довелося важко працювати, щоб якось жити. Змалечку він любив не тільки малювати, але й писати вірші (рос.— стихи). Коли виріс, став поетом. Писав Шевченко про рідну природу, про Україну, про український народ і його тяжке життя.
Український народ дуже любить свого поета, бо він усе життя бажав, щоб
той жив вільно, щасливо. У Києві є пам’ятник Тарасові Шевченку, є його музей (показує ілюстрації). Поет давно помер і похований у Каневі над Дніпром. Але в народові він живе вічно. Живуть і його вірші. Вони звучать по радіо, їх учать діти у школі і в дитячих садках. Українці шанують свого улюбленого поета, прикрашають його портрет рушниками, квітами.
Сьогодні ми послухаємо кілька віршів Шевченка й один з них вивчимо напам’ять. Сідайте ближче до мене, будемо розглядати малюнки і слухати вірші.