Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872). Основні твори – «Думки про смерть та безсмертя», «Сутність християнства»,
«До критики філософії Гегеля». Твор-чість Фейєрбаха завершує період німецької класичної філософії. Цей мислитель у центр свого вчення поставив людину.Фейєрбах категорично заперечує гегелівський ідеалізм і матеріалісично вирішує питання про
відношення духу до буття. Природа вічна, самодостатня, знаходиться у постійному розвитку. Людина – природ на істота, єдність духовного і тілесного. Одночасно із критикою ідеалізму Фейєрбах виступив і як критик релігії. Фейєрбах доводив, що Бог – це творіння людської уяви; це сутність людини, винесена за межі самої людини. Фейєрбах пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей. Людей поєднує в суспільстві не любов до Бога, а любов індивіда
до індивіда. Зміст категорії «любов» дужеширокий – від любовіматері до дитини, статевої любові чоловіка та жінки до християнського милосердя. На такій сердечно-чуттєвій основі Фейєрбах створює свою етику евдемонізму. Мета людського життя – це щастя.