МЕТОДИ КІЛЬКІСНОЇ ВИТРИВАЛОСТІ ЛЮДИНИ

Велике теоретичне і особливо практичне значення має оцінка фізіологічних резервів організму людини і методичні прийоми їх визначення. Дослідження фізіологічних резервів або максимальних резервних можливостей людини дозволяє прогнозувати його працездатність і тривалість підтримки її на заданому рівні. Тому виявлення фізіологічних резервів повинно входити в арсенал методичних прийомів оцінки стану людини в процесі праці або його виробничої діяльності.

Між тим визначення фізіологічних резервів людини представляє великі труднощі. Функціональний резерв органу або системи може бути кількісно охарактеризований різницею між максимально допустимим рівнем їх специфічної функції і рівнем цієї функції в умовах відносного фізіологічного спокою. Іншими словами:

Функціональний резерв = Тмакс – Тпок,

де Тмакс – максимальне значення показника функції при роботі (наприклад, для серця – ударний об'єм крові, в мл);

Тпок – значення цього показника в спокої.

Слід мати на увазі, що максимально досяжна напруга функції і напруга фізіологічного спокою – поняття вельми умовні. Їх величини змінюються в широких межах залежно від індивідуальних особливостей людини, від конкретних умов роботи органу, системи і організму в цілому (навантаження, темп роботи і т.д.). Крім того, фізіологічний резерв в значній мірі обумовлений фактором часу (тривалістю роботи). Всі ці обставини слід враховувати при оцінці фізіологічних резервів організму.

2.1 Вікова проба витривалості. Мірою фізіологічних резервів організму і його витривалості до фізичного навантаження може служити величина, яка характеризує спроможність людини до виконання фізичного навантаження. Для цих цілей може бути використана наступна формула:

де L – максимальне фізичне навантаження, в Вт;

m – вік (число повних років).

Виявлення діапазону фізіологічних резервів організмe людини здійснюється застосуванням інтенсивних, короткочасних, суворо дозованих фізичних і розумових навантажень, так званих функціональних проб. Оцінка змін досліджуваних функцій при функціональних пробах на різних етапах (або в різні відрізки часу) виробничої діяльності дозволяє скласти уявлення про фізіологічні резерви організму та їх зміни в процесі роботи.

При зниженні фізіологічних резервів організму під впливом тривалої і напруженої виробничої роботи період відновлення фізіологічних показників при функціональній пробі може перекручуватися або затягуватися (більше 15 хвилин). У нормі реституції показників газообміну, частоти пульсу і т.д. протікає по експоненті, тобто ефективність відновлення зменшується в міру віддалення від моменту закінчення фізичного навантаження. Крім того, при зниженні фізіологічних резервів після дозованого фізичного навантаження значно збільшується валове і надмірне споживання кисню. Одночасно помітно знижується роботоспроможність людини за прямими показниками ефективності роботи.

При оцінці функціонального стану людини та її працездатності в процесі професійної діяльності виявлення фізіологічних резервів організму має бути неодмінною умовою.

2.2 Проби Штанге-Генча. Використовувані для вивчення резервних можливостей організму функціональні проби пов'язані з пред'явленням людині певного навантаження, яке адресоване до тієї чи іншої функціональної системи. Величина навантаження визначається часом її виконання, кількістю рухів, здійснюваних у певному темпі, характером змін фізіологічних показників.

Для того, щоб судити про порушення, які відбулися в організмі, кожна функціональна проба повинна виконуватися, щонайменше, 2 рази: до роботи та після або під час виконання роботи. Проби можуть також застосовуватися на різних етапах трудового процесу.

Проба з затримкою дихання використовується для судження про кисневе забезпечення організму. Вона характеризує також загальний рівень тренованості людини. Проводиться у двох варіантах: затримка дихання на вдиху (проба Штанге) і затримка дихання на видиху (проба Генча). Оцінюється за тривалістю часу затримки (с) і за показником реакції (ПР) частоти серцевих скорочень. Останній визначається величиною відносини частоти серцевих скорочень після закінчення проби до вихідної частоти пульсу.

Проби із затримкою дихання на вдиху проводиться наступним чином. До проведення проби в обстежуваного двічі підраховується пульс за 30 с. Дихання затримується на максимальному вдиху, який обстежуваний робить після трьох подихів на 3/4 глибини повного вдиху. На ніс надівається затискач або ж обстежуваний затискає ніс пальцями. Час затримки реєструється за секундоміром. Негайно після відновлення дихання проводиться підрахунок пульсу. Проба може бути проведена двічі з інтервалами в 3 – 5 хвилин між визначеннями. За тривалістю затримки дихання проби оцінюються наступним чином:

менше 39 с – незадовільно;

40 – 49 с – задовільно;

понад 50 с – добре.

ПР у здорових людей не перевищує 1,2. Більш високі його значення свідчать про несприятливу реакцію серцево-судинної системи на брак кисню. Проби із затримкою дихання на видиху проводиться після трьох глибоких дихальних рухів. Результати проби оцінюються за трибальною системою:

менше 34 с – незадовільно;

35 – 39 с – задовільно;

понад 40 с – добре.

Можна проводити пробу з затримкою дихання на вдиху після 20 глибоких присідань, виконаних протягом 30 с. Оцінки проби:

до 24 с – незадовільно;

25 – 29 с – задовільно;

30 с і більше – добре.

2.3 Проба Руф'є застосовується для оцінки працездатности серця при фізичному навантаженні. Результати оцінюються по зміні частоти серцевих скорочень. В обстежуваного підраховуємо пульс за 15 с після 5-хвилинного спокійного стану, потім після присідань підраховують пульс за перші 15 с і останні 15 с з першої хвилини після закінчення навантаження. Показник серцевої діяльності обчислюється за формулою:

ПСД = (4 (Р₁ + Р₂ + Р₃) -200) / 10

Він оцінюється наступним чином:

при ПСД від 0,1 до 5 – відмінно;

при ПСД від 5,1 до 10 – добре;

при ПСД від 10,1 до 15 – задовільно;

при ПСД від 15,1 до 20 – погано.

2.4 Проба Баевского. Для оцінки функціональних можливостей організму в цілому розраховується адаптаційний потенціал (АП) за методом, запропонованим Р.М. Баевским.

Облік цих даних дозволяє підбирати індивідуально дозований оздоровчо-тренувальний руховий режим.

Обчислення інформаційних показників. Для отримання показників і обчислення відповідних індексів необхідно виміряти за загальноприйнятими методиками довжину і масу тіла. Потім, в положенні сидячи, підраховують пульс і вимірюють артеріальний тиск. Після короткого відпочинку підраховують пульс за 15 с (П₁) і пропонують виконати 30 глибоких присідань, викидаючи руки вперед. Потім досліджуваний сідає і у нього підраховуємо пульс за 15 с (П₂). Через 5 хвилин відновного періоду знову підраховують пульс (П₃).

Провівши ці прості і легко доступні дослідження, приступають до обчислення всіх п'яти показників (індексів):

ПСД = (4 (П₁ + П₂ + П₃) –200) / 10 (ум.од.) (1)

 

Для знаходження максимально допустимого рівня артеріального тиску використовується індекс маси тіла (ІМТ):

ІМ = М/Р², (2)

де М – маса тіла (кг), Р – зріст (м).

Якщо маса тіла знаходиться в межах норми, то індекс коливається від 22 до 24. При ІМТ більше 24 існує майже лінійна залежність між артеріальним тиском крові та індексом маси; чим більше ІМТ, тим більше артеріальний тиск і тим більше вміст холестерину в крові.

Обчислення проводяться за такими емпіричними формулами:

АТ = 80 – [24 – ІМТ] х 2 (3)

АС = 125 – [24 – ІМТ] х 2 (4)