Етнічні релігії

На зміну родоплемінним віруванням приходять етнічні релігії, які ще називають національними чи національно-державними. Обов'язковим історичним підґрунтям їх є наявність у суспільстві спільнот, народжених соціальною диференціацією, і консолідація їх у формі держави. Етнічні релігії - це такі релігійні вірування, які, як правило, охоплюють своїм впливом всі прошарки населення в межах однієї національної держави. Не всі народи пройшли етап етнічних релігій. Деякі сприйняли у своєму світогляді якусь світову релігію, знаходячись ще на стадії родоплемінної. Так, більшість арабських і африканських народів не проходили стадію етнічних релігій і відразу прийняли одну із світових.

У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як правило, збігаються, хоча за певних умов і обставин їх прихильниками можуть бути інші національності. Існуючи на конкретному етнічному ґрунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традицій і звичаїв народів, які їх сповідували чи сповідують. Національні релігії справляють значний вплив на формування менталітету народу, регламентують поведінку і побут його представників, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції. Функціонуючи в межах певних етнічних визначеностей, релігія так тісно переплітається з ними, що можна говорити про певний етноконфесійний синкретизм.

Витоки етноконфесійних утворень пов'язані з тривалим існуванням релігій на ґрунті різних історичних типів спільностей людей від первісних племен до сучасних розвинутих націй. Формування зв'язків між ними переростає в етноконфесійні спільноти, які є наслідком взаємодії певної релігії з елементами етносу. Під впливом етнічних і релігійних традицій у етноконфесійній спільноті складається відносно замкнутий тип її життєдіяльності, специфічні риси побуту. Для етноконфесійних утворень характерний високий ступінь ізоляції від інших етносів і релігій, який підтримується забороною міжнаціональних і міжконфесійних шлюбів, ревнивим захистом своєї етнічної винятковості та істинності власної віри.

Етап етнічних релігій пов'язаний переважно з домінуванням політеїзму, а то й генотеїзму. На цьому етапі вже відбулося чітке розмежування касти жерців-служителів етнічного культу. Значно спрощуються, але вже оформляються в сувору систему дотримання обрядового дійства, інших форм набирає жертвоприношення. Етнічні релігії мають письмову традицію, з'являються їх "священні тексти". Утверджується вчення про потойбічну відплату кожному за його земне життя.

Не всі етнічні релігії збереглися. Їх, як правило, витіснили світові релігії. Ті ж, що збереглися, зазнали значних трансформацій і не постають у своєму первісному вигляді.

Давньогрецька релігія- це система політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції, що з'явилися і оформилися в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливо шанувалася у них годувальниця всього Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс - "батько людей і богів", який втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Пантеон давньогрецьких богів описали Гомер (viii ст. до н.е.) в "Іліаді" та "Одисеї" і Геосид (vii ст. до н.е.) у "Теогонії", тобто "Родоводі богів". На початку нової ери стара грецька віра поступається християнству, яке більше відповідало вимогам часу і духовним потребам людей.

Давньоєгипетська релігіяяк політеїстична система вірувань і культів сформувалась у VІ-ІV ст. до н.е. У кожній області (но-мі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, звірах, птахах, зміях і т. ін. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада - бог Сонця Амон, його дружина Мут - богиня неба, їхній син Хонсу - бог Місяця; мемфіська - Птах, його дружина Сехмет - богиня війни, їхній син Нефертум - бог рослинності і т. ін.). Значну роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. Серед найбільш шанованих - втілення різних богів - бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян, світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, які створили землю, небо, людей, тварин і рослини. Тут на перше місце бога деміурга виступає Сонце. Традиції давньоєгипетської релігії обожнювання фараонів, які важалися "служителями Гора", впливали на династійність царювання.

Давньоіндійська релігія- сукупність релігійних поглядів та обрядів, які виникають у ii тис. до н.е. в середовищі так званих індо-аріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську добу. Перша з них характеризується створенням Вед - священних книг, де описуються пантеон богів, важливі сторони ритуалу та обрядовості. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які поділяються на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період посідають також різні божества як уособлення абстрактних понять, напівбоги, мі-фологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості - жертвоприношення (яджна) як вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асура-ми), або з яйця богом Праджапаті, чи Брахманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед - брахманів та аран'як, а також брахманів, поширюється явище аскези. Світ, згідно з ученням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

5.Світові релігії — віровчення, які мають міжетнічний і космополітичний характер, оскільки вони гарантують спасіння незалежно від того, до якого етносу належать їх послідовники^[1]. Також часто це поняття використовується у наступних значеннях:

1. в широкому значенні як "релігії світу", маючи на увазі не лише нині існуючі, але і мертві релігії;

2. в обмеженому і оціночном значенні як "основні релігії світу";

3. в курсах і книгах ця назва означає, що мова йде не лише о христіянстві, біблійської або іудейської традиції.

Наразі найчастіше до них відносять такі віровчення як Буддизм, Християнство, Іслам. Проте мало хто знає, що в історичній перспективі поняття "Світова релігія" включно до ХІХ ст. використовувалася виключно по відношенню до християнсва. Буддизм став другою релігією, по відношенню до якої почали використовувати дане словосполучення. А іслам довгий час вважався виключно релігією арабів, тобто національною релігією. Такий список зустрічається без пояснень у Е. Трельча в роботі "Місце християнства серед світових релігій".
У сучасному релігієзнавстві, в англомовній традиції, під поняттям "Світові релігії" (World Religions) зазвичай розуміють "основні релігії світу" і окрім буддизму, християнства та ісламу, також включають Даосизм, індуїзм, іудаїзм, конфуціанство, синтоїзм та інші^[2].